Раді Вас бачити!

Катя.

Тисну кнопку ліфта, важко дихаючи. Від роздратування.

Я, звісно, її люблю. Вона моя близька подруга. Але дурепа.

Навіщо триматися за того, хто робить лише боляче? Постійно. При кожній зустрічі.

Таких потрібно викидати з серця раз і назавжди. А вона там «гріє» Богдана. Тримає його, ніби він вірний чоловік.

А от Рус — він поруч. Красивий. Напористий. І показує свої почуття всіма способами.

Мислимими й немислимими.

Додуматися ж написати повідомлення під час переказу грошей.

Це — креативно, романтично, вчинок чоловіка.

Ось із такими будують міцні сім’ї. Щасливі, вірні — і з дітьми.

Двері ліфта відчиняються, і Рус сперечається з Назаром Петровичем.

— Пропусти! — гаркає.

— Я сказав — іди звідси! — кричить охоронець. — Зараз викличу поліцію. Залиш дівчину в спокої.

Руся мене помічає і усміхається, облизуючи губи.

— Катюша, привіт.

У мене усмішка мимоволі з’являється сама.

— Привіт, — проходжу турнікет. — Ти чого буяниш?

— Не пускають, — коситься червоними очима на охорону.

Я теж дивлюся на Назара Петровича, який спідлоба дивиться у відповідь.

Він і не пропустить. Захищає Юлю, як рідну доньку.

Переводжу погляд на Руслана.

В облягаючій сірій футболці, крізь яку видно рельєф живота, у світлих джинсах і фірмових кросівках.

Ну от чого їй не вистачає? Такий хлопець.

— Русю, — торкаюся його руки. — Поговоримо?

Він дивиться на мене, зіниці розширені, але це й зрозуміло. Напевно, погано спить і багато нервує.

— Поговоримо, — каже якось холодно, і це трохи дивує.

Щойно ж усміхався.

Бере мене за руку — і тепло розливається по тілу.

— У кафе сходимо? — питає, часто кліпаючи.

— Я б із задоволенням пішла, — усміхаюся, трохи підходячи до нього ближче. — Але я на роботі.

Та щоб вона згоріла, блін.

— Вона тобі потрібна, Катюша? — хмикає. — Хлопець має забезпечувати.

Торкаюся його грудей — і пульс прискорюється. Який ж накачаний… офігіти.

— Нема, на жаль, хлопця, — шепочу.

Рус мовчить, дивлячись мені в обличчя. І щоки заливає рум’янцем.

— Тут поговоримо? — уточнює, потираючи очі.

Озираюся, підшуковуючи місце.

— Туди, — показую рукою праворуч.

Там за рогом туалет для персоналу — і нам ніхто не завадить.

Руслан не відпускає мою руку, злегка погладжує — і в животі збирається жар.

Йдемо мовчки. Але він трохи хмуриться, часто кліпає.

Звертаємо за ріг і зупиняємося біля дверей туалету.

Я не відходжу від нього — бо приємно, як його палець ковзає по моїй долоні.

— Як справи? — ставлю нейтральне запитання.

Бо він дивиться на мене так уважно й мовчки, блискучими очима, що стає ніяково.

— З Юлею поговорити хочу. А вона ігнорує, — роздратовано говорить.

Бо дурепа.

— Русе, — починаю м’яко. — Юля зараз у своїх переживаннях. Тому й витворяє таке.

Він знову тре очі.

— Я б їй швидко всі переживання стер. Зі мною була б щаслива.

У мене всередині щось йокає. Ну як вона може такі слова повз вуха пропускати?

Роблю крок до нього, кладу руку на плече.

— Я це розумію, Русе. І більше того — думаю так само.

Він дивиться на мене, часто кліпаючи, погляд мутний, бігає. Долоня лягає мені на спину й різко притягує до себе — так, що наші тіла стикаються.

Я видихаю від цього зіткнення, очі трохи розширюються, а рука зісковзує ближче до його потилиці.

Він гарячий. М’язистий. І… збуджений.

Дивиться ніби крізь мене, але схиляється до моїх губ.

Поцілунок напористий. Сильний. Пристрасний.

Я відповідаю, зариваючи руку йому в волосся, відчуваючи, як тіло відгукується на нього.

Руслан занурюється язиком у мій рот, а його руки залазять мені під блузку, пальці ведуть уздовж хребта, міцно притискаючи до себе. А потім долоня стискає сідниці й втискає мене в нього. У збудження.

Стогін зривається сам собою. Я починаю горіти. Усюди.

Спина різко вдаряється в стіну — губи ненаситні, напористі.

Боже… який він пристрасний.

Одна рука зникає з мого тіла.

— Зачинено, — шипить мені в губи й дивиться порожнім поглядом.

— Картка… відчиняє, — відповідаю, трохи хмурячись.

Губи знову на моїх, рука мандрує по моєму животу. Намацує пропуск. Відривається від мене — пік — двері розчиняються.

Заштовхує мене в туалет і знову поцілунок.

Глибокий. Шалений.

Стягую з нього футболку, кидаючи на підлогу. Проходжу долонями по його тілу і заводжуся ще сильніше.

Рус просовує руку під блузку і, піднявши ліфчик, масажує грудь. Сильно. Але мені подобається.

Подобається все що він робить. До вологих трусиків.

Дихання важке, але він цілує так жадібно, ніби голодний.

Ривком задирає спідницю і підхоплює мене на себе. Серце шалено калатає, адже ноги торкається гаряча плоть.

Білизна з’їжджає убік — і різкий ривок в мене.

— Ах… — скрикую, але від задоволення.

Обвиваю його ногами, а він вбивається в мене різко, глибоко, сильно.

— Та-ак… — шепочу.

Як же це шалено. Він так б’є в мене, що в шлунку все піднімається.

— Скажи мені… щось, — шепоче, важко дихаючи.

Відчуваю, як наближається оргазм, і дряпаю йому плечі, впиваючись нігтями в шкіру.

— Ти мені… подобаєшся… Ммм…

Я зараз вибухну від жару й тремтіння.

— Дуже сильно… — додаю.

Він ще сильніше входить у мене. Ривками.

— Зай… — видихає. — Ти моя зайка…

— М-да… А-а-а… — кричу хрипко.

Всередині сильно пече, коли я досягаю піку. Різко. Наче щось луснуло. Тіло тремтить і між нами слизько, мокро. Але Рус продовжує таранити мене так сильно, що я вже не відчуваю тіла.

— Як же… з тобою добре… — шепоче і робить глибокий, сильний поштовх.

Притискає мене до дверей, ніби хоче розмазати по них. Тремтить.

— Я тебе шалено кохаю… — припадає до моєї шиї. — Так радий… що ти зі мною…

Бурмочення якесь безумне. Погано вимовляюче.

Мої очі розширюються.

— Кохаєш? Рус?.. — розгублено перепитую.

— Сильно, — прикушує шию. — Дуже сильно, Юлечко.

Мене ніби холодною водою облили.

У сенсі «Юлечко»?

— Руслане, — смикаюся, намагаючись його відштовхнути. — Я не Юля. Ти що взагалі говориш?

Він завмирає. Потім піднімає голову.

Очі червоні, погляд розфокусований. Не може зосередитися.

У мене серце завмирає. Він що, під... наркотиками?!

— Відпусти мене!

— Катя? — дивується.

А мені плакати хочеться. У мене був шикарний секс, але трахали не мене. Точніше — лише фізично мене.

Він ставить мене на ноги.

— Пробач, Катюх, — хрипить. — Я думав… Не знаю, як так вийшло.

Поправляю одяг, волосся — швидко, нервово. Руки, ноги тремтять, а в тілі ще дзвенить оргазм.

Він хапає мене за плечі.

— Ти Юлі тільки не кажи, — шипить мені в обличчя. — Зрозуміла? Я її кохаю.

Мені стає огидно від самої себе. Бо… мені близькість дуже сподобалася.

— Не скажу!

Він відпускає мене, але хапається за голову.

Дивлюся на себе в дзеркало — і по мені видно, що це був грубий секс.

Губи опухлі, очі горять — сильно, яскраво. На голові безлад, а на шиї — три засоси.

Руслан натягує штани, і жар прокочується тілом, коли я бачу, який у нього великий член.

Ну чому він не мене кохає? А?

Розправляю волосся, губи промиваю холодною водою. Намагаюся привести себе до ладу.

Рус піднімає з підлоги футболку, відчиняє двері й просто виходить, грюкнувши ними.

Впираюся в раковину — і хочеться вимитися. 

Ось чому Юля його уникає. Він не контролює себе. 

Через наркотики.