Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶Foreign Air – Free Animal

Джим прицілився і вистрілив. Щось злегка торкнулось плеча. Детектив зняв навушники, повернувшись. Марґо всміхнулась.

– Привіт.

Торнтон кивнув, всміхаючись.

– Як справи?

– Ну, з останнього вечора, коли ти мені не подзвонив, непогано. Та могло б бути й краще.

Вона обійшла його, перехопивши навушники і взяла пістолет, готуючись до пострілу. У кабінці було тіснувато, Джиму захотілось вийти із задушливого приміщення. Марґо опустила навушники, повернувшись до нього. Раптова близькість трохи спантеличила детектива.

– Ти наче казала телефонувати…

– Якщо стомишся від непевності, – кивнула вона. – Та, як бачу все трохи налагодилось?

– Як ти знаєш?

Марґо знизала плечима.

– Твій погляд змінився. І хоч здавалось би все стало краще, ти все одно сумний. То, що у вас?

– Я б не хотів…

Вона зітхнула.

– Не хочеш випити? Ти такий напружений.

Вона протиснулась до дверей, злегка торкнувшись його руки і залишила кабінку. Джим зітхнув, спостерігаючи за тим, як дівчина віддаляється. Певно, не варто лишатись тут. Втім, йти було нікуди. Вівіка сказала, що сьогодні має справи, вдома робити нічого. Кілька келихів нікому не зашкодять. Ще якусь мить він вагався, спостерігаючи за тим, як Марґо говорить із усміхненим Френком. А тоді рушив слідом, вмостившись на сусідньому стільчику.

– І чого це ти мовчав, що підчепив саму Вівіку Гейдж? – спитала вона.

Джим зітхнув, зустрівшись поглядом з Френком.

– Вибач…я не знав, що це секрет, – знизав плечима він, поставивши коктейль перед Марґо. Вона відпила і задоволено кивнула:

– Супер! Ти себе перевершив.

Френк щасливо всміхнувся, поглянувши на Джима.

– Тобі як завжди?

Джим всміхнувся, киваючи.

– О! То ти тепер завсідник? – всміхнулась Марґо.

– Схоже на те, – відповів детектив, взявши келих із пивом.

Френк кинув довгий погляд на Марґо. Детектива вже нудило від таємно закоханих барменів. Джим відчув як коліно Марґо злегка стукнуло його.

– То? – всміхнулась вона.

– То, що?

– Що у вас із Вівікою Гейдж? Таємна історія кохання?

– Ні, – хитнув головою він. – Ми просто…бачимось.

– О… – Марґо звела брову. – Не думала, що ти з тих, хто просто “бачиться”.

Джим зітхнув. Він теж. Але ділитись особистим із малознайомою людиною геть не кортіло.

– Я нещодавно розлучився, а вона не фанат серйозних стосунків.

Марґо відпила, уважно поглянувши на Джима.

– Щось мені підказує, що саме це тебе і непокоїть.

Він зустрівся з нею поглядами і змовчав, бо брехати не було сил.

***

Шум на поверсі змусив Тайлера залишити номер і тішитись, що цей поверх займають виключно вони вчотирьох. Есті, схопилась за голову, спостерігаючи, як Вів крокує у сукні зі сріблястої бахроми на височенних підборах вперед, а тоді назад.

– Бачиш? Хіба ж я так пройшлася б, якби була п’яна? – язик Вівіки заплітався, тож дефіле хоч і було вдале, та, на жаль, не вийшло переконливим.

– Вона, що накидалась? – підійшовши, спитав Тайлер.

– Еге ж, – відповіла Есті.

– А що сталось?

– Схоже, затримання “не того хлопця” її таки підкосило, – стурбовано мовив Томас, склавши руки до кишень.

Тайлер нахмурився і склав руки на грудях. Востаннє він бачив її п’янючою кілька років тому, коли вони втратили хорошого агента на стороні, якому довіряли.

Подруга металась кімнатою, щось наспівуючи і хиталась за кожним кроком.

– Наскільки за шкалою від 1 до «Are you lost babygirl?» ми у дупі? – спитав Тайлер, поглянувши на Есті, яка ходила за Вівікою, намагаючись утримати занадто рухливу подругу.

– Відповідь у студію, – зітхнула Есті кивнувши на Вів, яка саме заточилась, коли сукня зачепилась за підбори її туфель. 

Дівчина нахмурилась, вилаялась, нагинаючись за взуттям, а потім спинилась, різко випросталась і зняла сережку з вуха, кинувши її у сміттєву урну, яка, на щастя, була порожня.

– Я вже думала вона почне скидати туфлі, чи порве на собі сукню, – хмикнула Есті.

– Ніколи не дозволяй їм передбачити твій наступний крок, так, Вів? – всміхнувся Тай, діставши сережку з урни.

Вівіка розреготалась і різко розвернулась, сережка, що звисала з іншого вуха затріпотіла, стукнувши дівчину по щоці. Вона зробила крок і знову заточилась, Есті встигла спіймати подругу.

– О, дідько, – роздратовано пробурмотіла Есті. – Та, стій ти рівно!

Втім, навіть якби хотіла – Вівіка б не змогла, її розхитувало з боку в бік, ніби вона стояла на якійсь платформі, що постійно змінювала рух. От тільки замість платформи цього вечора був абсент. Раптом, Вів вирвалась із хвату Есті і опустилась вниз, стягаючи з ноги сріблясту туфельку з високим металевим підбором-шпилькою.

– О, схоже, вона таки розбувається, – закотив очі Тайлер. – Тепер будемо весь вечір по черзі ловити її, та її взуття.

Вів підгилила босою ногою туфель, що лежав на килимі і розреготалась, коли той відскочив далі.

– Флешбеки з мого випускного, – зітхнув Томас, обійнявши Вів.

Тут Вівіка подивилась на хлопця, як їй, мабуть, здавалось, достобіса лиховісним поглядом, і, похитуючись, доковилявши до туфельки, почала намагатись встромити в нього ногу. Та взуття лежало на боці, а сукня заважала спокійно взути туфлю. Вів захиталась, ледь не впавши, коли Есті підхопила її. Тоді вона роздратовано штовхнула туфельку, розвертаючись в інший бік.

– Та годі кидатись капцями! – роздратовано кинула Есті. – Йди вже боса.

Вів слухняно смикнула іншою ногою і туфелька зіскочила зі стопи, впавши на канапу поруч. Есті саме опустилась, намагаючись підібрати човники на високих шпильках, і не впустити при тому ледь притомну подругу, коли Тайлер спинив її.

– Як ви у таких «капцях» собі гомілки не повиламували?

– Довгі роки практики, – блиснула білими зубами Есті.

– Я заберу, – він опустився і підняв туфлі, помістивши підбори у лямки своїх карго.

– Принесу їй води, – зітхнув Томас. – Ти сама дотягнеш, чи поміняємось?

– Дотягну, – реготнула Есті, ляснувши Вівіку по пальцях. – Припини підіймати мені майку!

– Ти така гарна, – стиснувши її за щоки, мовила Вівіка.

– Боже, тільки не цілуй мене.

Дівчина розреготалась.

– Може вкладеш вже цю п’яничку спати?

– Та ти у нас мрійник, Таю, – всміхнулась Есті, змахнувши блискучою гривою темно-каштановою волосся. 

Вона обійняла Вів за талію і потягла до номера. Вівіка не припиняла наспівувати «The house of a rising sun». Її голос хрипнув на низьких нотах і коли вона випивала, частенько забувала текст пісень, які відскакували від зубів на тверезу голову. Це мало комічний вигляд у купі з вечірньою сукнею зі сріблястою бахромою в підлогу, (в якій Вів постійно плуталась, спотикаючись), і гикавкою, яка спиняла її майже на кожному рядку пісні. 

Втім, у такі моменти Тай, Томас та Есті любили подругу навіть сильніше, вона була кумедною і потребувала їх допомоги більше, ніж показувала це, коли була твереза, зібрана і повністю в роботі.

Попри це, Тайлер не міг позбутися нав’язливої думки: щось турбує її занадто сильно, що вона побігла до алкоголю, а не до них. І це непокоїло його. У поглядах Есті і Томаса він це теж помітив. Їм треба буде поговорити. Та спершу…Спершу Вівіка має протверезіти.

***

– Я думаю, тобі просто треба хтось надійніший, – замислилась Марґо. – Серйозні стосунки завжди мають якусь ясність. Зараз тобі її бракує.

– Я був одружений, повір мені, навіть у шлюбі часом бракує ясності.

– Це несправедливо. Ти заслуговуєш кращого.

– Ти не можеш цього знати.

– Чому ні? Я бачу людей.

– Як бачила свого колишнього?

Марґо пирхнула.

– Туше, – вона допила коктейль, а тоді покрутила порожню склянку між пальців. – Я тоді була ще геть зелена…

Джим поглянув на неї.

– Залетіла у сімнадцять. Батьки на поріг не пустили. Він сказав, що не готовий. Я була закоханою дурепою. Вірила, що він справді здобуває освіту і повернеться по мене.

Вона вичавила усмішку.

– Я зробила аборт. Певний час думала, що робити зі своїм життям, чекала на нього. Тоді пішла у коледж. Десь на другому курсі нарешті припинила на нього чекати. Вивчилась. А після випуску ми випадково зустрілись знову.

Детектив допив пиво і відставив келих.

– Залицятися вмів, у вуха сцяти також, – знизала плечима Марґо. – А я повелася. Бо попри те, що він уже раз підвів мене, я не хотіла цього визнавати. Шукала йому виправдання, думала він запанікував…Та йому від початку було начхати. 

– І ти вийшла за нього?

Вона кивнула.

– І я все одно вийшла за нього…А тоді народився Сіріл. Пологи були важкими, я не могла і не хотіла сексу перший рік після. Це його дратувало і він почав спати зі своєю асистенткою. Тоді ще три з половиною роки дурнуватого шлюбу, де ми сварились і щось одне одному доводили, а потім…– вона махнула рукою. – Потім він влип у історію, і примусив мене його захищати.

– А що за історія?

Марґо поглянула на Джима.

– Він…Брав участь у одній оборудці…

Джим примружився.

– І хтось втратив чималу суму. Тож, ясність це все, що я шукаю. Знаєш, прийти додому, повечеряти разом, подивитись щось… Я втомилась від ігор і брехні.

Він розумів. Бо і сам хотів того ж. За логікою, Марґо і справді знахідка, вона приваблива, розумна, каже, що думає, та інша людина – не зручна у користуванні річ. Неможливо оцінювати її з позиції функціонування чи практичності. 

Певно міркуючи, він кинув аж занадто довгий погляд на дівчину. Вона, вочевидь сприйняла його інакше і подалась вперед. Джим відчув її подих на своїх губах і інстинктивно заплющив очі. Її руки торкнулись його шиї. Звичний рух, нерідко супроводжувався легким лоскотом довгих гострих нігтів. Серце Джима на мить прискорилось, а тоді він розплющив очі. Марґо не мала довгих нігтів, бо вона не була Вівікою. Якщо він і хотів когось цілувати, то лише її. Хай як це було шкідливо для нього самого. Детектив відвів погляд.

– Вибач…

Марґо зітхнула.

– А я вже сподівалась, ти передумав, – всміхнулась вона.

Детектив всміхнувся, ніби вибачаючись. Марґо схилила голову вбік, провівши рукою по його щоці.

– Сподіваюсь, Вівіка цінуватиме те, як сильно ти її кохаєш.

Джим підняв на неї очі.

– Бо я їй дуже заздрю, – вона сумно всміхнулась, прибравши руку. – Ну, що? Ще постріляємо, чи ти поспішаєш?

***

Ранок був жахливим. Вівіка не пам’ятала вечора. Виключно гірке, неприємне відчуття, що стискало їй шлунок. І ще трохи нудоту. Скільки вона вчора випила? Дівчина перевернулась на живіт, відчувши як все перед очима попливло.

– Бляха…– прохрипіла вона. – Я пила абсент? 

У двері постукали.

– Якщо це трунар, я буду готова за хвилинку…– зариваючись обличчям у подушку, мовила Вівіка.

Томас захихотів, заходячи до кімнати.

– Я не дивлюся! – заявив він, відвертаючи голову. – Тільки скажи, чи я прямо йду.

Вів поглянула на хлопця, що ніс тацю з кавою, кількома пончиками і аспірином.

– Томмі, ти – мій герой!

Хлопець всміхнувся. Вівіка посунулась, перехопивши тацю.

– Сідай, – сказала вона, відкусивши пончик. – Есті обрядила мене у старечу піжаму, цицьки взяли вихідний, ховаючись під картатою фланеллю, тож можеш дивитися без страху.

Томас поглянув на дівчину, всміхаючись.

– Як почуваєшся?

– Наче мене переїхав каток, перемололи у м’ясорубці, потім це все хтось зжер і виблював.

Томмі розреготався.

– Дякую, тепер і мене нудить.

– Звучить як тост! – піднявши надкушений пончик, мовила вона.

Томас взяв інший і вони легенько ними стукнулись. Він надкусив, уважно спостерігаючи за подругою.

– Така смакота, – заплющила очі вона.

– Вів? – тихо покликав хлопець.

– Мгм?

– Що вчора сталося?

Вівіка розплющила очі, поглянувши на друга.

– Чому щось має статися?

– Ти так не напиваєшся без приводу. Якщо це навіть я знаю, то Есті і Тай сто відсотків здогадалися і зараз голову ламають, що не так.

Вона звузила очі.

– Що значить “навіть ти”?

– Ну…– він знітився. – Ти з ними значно довше. Ви близькі друзі. Я не так давно у команді.

– А яка різниця скільки ти з нами? Ти – член сім’ї.

Томас невинно всміхнувся, відвівши погляд. Вівіка наблизилась, взявши його за руку.

– Ти мені це покинь, Томмі. Ти не менш важливий для мене.

Хлопець зітхнув.

– Тоді скажи мені.

Вона хитнула головою.

– Будь ласка, Вів. Ти можеш довіряти мені, ти ж це знаєш? Я хвилююсь за тебе.

Вона зустрілась з ним поглядом і провела рукою по його волоссю.

– Знаю, сонце.

***

Тайлер саме протирав келих, направляючи вологе скло під сонячне проміння, що линуло з широких вікон. Крапельки, що збиралися на стінки виблискували, неначе коштовне каміння. Думками бармен був десь далеко. Чергова запланована операція, розгляд власних помилок. Втопити порно-короля було і справді занадто просто, та як і з Бейконом свого часу: Тайлер квапився, через те, що люди Дюпона були у нього на хвості. 

Кожна нова операція давалась складніше. Їм вдалося привернути увагу, що дасть можливість Дюпону хоч на мить вийти з тіні, очікуючи нового удару, та водночас – це накладало певні ризики на команду. Тайлер боявся, що щось може піти не за планом. Він завжди цього боявся.

– Здоров, – всміхнувся Томас.

Тайлер опустив келих.

– Привіт.

– Ти знову про щось варишся, – помітив хлопець.

Бармен зітхнув.

– Таке життя, Томмі. Весь час доводиться про щось варитися.

– Все буде гаразд, Таю. Знаєш чого? У тебе є сила.

Тайлер підняв очі на хлопця.

– Яка ще сила?

Томас знизав плечима.

– Ти завжди про всіх дбаєш. Бісишся, але дбаєш. З тобою ніколи і нічого не страшно.

Тайлер звів брову.

– Хтось хоче вихідний, вгадав?

– Хтось знову забув, що не є моїм босом? – вишкірився Томас.

Бармен похитав головою, всміхаючись.

– У мене є теорія.

Тайлер повернувся.

– Яка?

– Після гівняного дня має настати гарний. Для балансу. Не може все бути паскудно весь час.

Тайлер реготнув.

– Думаєш, сьогодні настане гарний день?

Він знизав плечима.

– Чому б і ні? Я думаю ми заслужили.

Тайлер не встиг відповісти. Електрика на мить блимнула. Шум вентиляції був нетиповим всього кілька секунд. Та цього вистачило, щоб бармен занепокоївся. Хлопець дістав з кишені телефон, натискаючи потрібну кнопку.

– Браяне, чого вмикалось резервне живлення?

– Це сталось на вісім секунд.

– Я не питав про час, – зціпив зуби він. – Я спитав чого.

– Був збій у електропостачанні. Все працює у звичному режимі.

– Ми відкриті?

– Ні. Все працює нормально.

– Перевір.

У слухавці почулось невдоволене зітхання.

– Все гаразд.

– Контролюй периметр.

– Прийнято.

Бармен поклав телефон на стійку. Треба буде самому спуститись і перевірити. Такі збої траплялись рідко, та перші секунди, коли вмикається резервне живлення, деякі системи стають доступними. І хоч це не впливало на роботу, викликало у Тайлера хвилювання. Адже якщо вони втратять пильність… Про це думати не хотілось. Та цю похибку треба виправити. Він міркував про це постійно, та вісім секунд збою замість дванадцяти – це все, чого він зміг домогтися станом на цей час.

– Все гаразд? – спитав Томас.

Тайлер не поспішав із відповіддю. А потім і не довелося, адже роздався чийсь крик, а по тому, до вестибюлю увірвалось десять озброєних чоловіків.