Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶Royal Blood – Trouble`s Coming

Вівіка спустилась до вестибюля, коли її перестрів Тайлер. Хлопець загалом мав незворушне обличчя, та власниця клубу вже навчилась розшифровувати його погляд. Він був злий, як чорт її так і підмивало розлютити його ще дужче. То була дурна звичка з дитинства, якої дівчина досі не позбулася.

– Ми збираємось за десять хвилин.

– Чому ти перемістив зустріч? Ми завжди збираємось о першій.

– Плани змінюються. Нам треба залучити “підрядників”, якщо ми дійсно хочемо покінчити з низами і дістатися ближнього кола до кінця року.

– Чудово. Та дві години тобі план не виконають. Я прибуду на зустріч о першій, як завжди.

На цих словах вона пішла далі.

– Даруй, а ти сильно зайнята? – роздратовано спитав він. – Що, набридло це вбрання, побіжиш переодягатися?

– Ні. У моєму номері зараз мирно спить детектив поліції і я не збираюсь лишати його тут, доки ми будемо працювати. Хай прокинеться – спроваджу.

– Ти досі з ним спиш? – звів брову Тайлер. – Я думав він лише розвага на ніч.

– Розвага не обов’язково має бути на одну ніч, – знизала плечима Вівіка.

– То детектив непоганий у ліжку? – склав руки на грудях бармен. – Здивувала.

– Я починаю думати, що спати із чуттєвим копом не така і жахлива ідея, – знизала плечима вона. – І так, він доволі непоганий. 

– Ти навіжена, – пирхнув він, понизивши голос. – Може ще проведеш його на базу? Покажеш нашу зброю, розкажеш про план?

– Це вже недоречно, – спокійно відповіла вона. – Не такі ми близькі.

Її спокій на його роздратованість завжди сердив Тайлера найбільше, Вівіка стримала вдоволену усмішку.

– Слухай, – понизив голос він. – Хочеш гратися ним? Гаразд, справа твоя. Але не підпускай його надто близько. Він коп, навіть у стосунках з тобою, він буде винюхувати тут усе.

– Даруй? – звела брову вона. – Я схожа на закохану дурепу, що втрачає пильність? Його путівник обмежується вхідними дверима і спальнею. Не треба мені порад, Таю. Я розумію, що роблю. Те, що секс із ним мені поки що не набрид, не значить, що я потягну його під вінець, або зроблю частиною команди. Пропий курс для заспокоєння нервів. Тебе стає важко витримати.

Вона рушила вперед, Тайлер роздратовано зітхнув. Це вже починало діставати.

Увімкнулась музика. Вівіка озирнулась. Томас біг сходами, наспівуючи “Oh Klahoma”. Тайлер похитав головою, рушаючи в бік бару. Есті наблизилась до нього, підспівуючи.

– Бляха, можна хоч день без тупого мюзиклу? – роздратовано пирхнув він.

Томас підморгнув Вівіці, чим викликав її сміх. Власниця здалася і теж почала підспівувати. Тайлер хитав головою, стримуючи усмішку, коли Есті схопила його за руку і потягнула до Томаса і Вів. Вони почали пританцьовувати, регочучи між рядками пісні.

Якоїсь миті уже і Тайлер важко зітхнув, проспівавши кілька рядків. Вони плеснули в долоні, продовжуючи спів. Люди у вестибюлі здивовано озиралися.

Тайлер нарешті розслабився, регочучи, пісня все продовжувалась, друзі танцювали і підспівували. А тоді музика раптом урвалась, якраз на моменті, коли бармен затягнув. 

– Янгольський голосок, Таю, – пирхнув детектив, спустившись сходами.

Веселощів як і не було. Тайлер закотив очі, виходячи з кільця друзів і мовчки рушив до бару.

– Вів, – Джим спинився біля неї. – Мене викликають на місце злочину.

– І?

Він роззирнувся, понизивши голос.

– Пітера Джефферсона знайшли мертвим у ванній.

Вона незворушно дивилась на детектива.

– Я маю знати, хто це?

– У маєтку знайдено докази його причетності до примусової порноіндустрії та онлайн-трансляцій. 

– Тоді гад отримав, на що заслуговував. Хоча маю зазначити: смерть досить легка, враховуючи ступінь його провини. 

Вона відвела погляд на мить зустрівшись очима з Тайлером. Джим коротко кивнув. Отже, навіть привідкривши трохи правду щодо власної діяльності, Вівіка не бажала ділитись деталями. Детектив не хотів визнавати, та це його зачіпало.

– Я мушу поїхати у справах…

– Гаразд. Бувай, Габбі.

Він раптом зробив крок і поцілував її. Тайлер закотив очі, рушаючи до комірчини. Вівіка обірвала поцілунок.

– Сміливість зараховую, та не варто робити цього тут, гаразд? У нас є особистий час, за межами допитливих поглядів. Лиши весь ентузіазм там.

– А тебе турбує, хтось конкретний? Бо мені здалося, коли ми цілувались вперше, тоді у клубі, тобі було байдуже, хто нас бачить.

– То була напруга, що накопичувалась між нами впродовж місяця. А зараз ми її майже не маємо, враховуючи, що ми робимо мало не щоночі за зачиненими дверима мого номера.

Джим звузив очі.

– Зараз буде епічний розрив стосунків? – звів брову він.

– А ти вже задихався?

Детектив всміхнувся.

– Тоді я заїду ввечері.

– Я заїду до тебе. Мене починає дратувати підвищена цікавість моєї команди на ранок.

Джим пирхнув.

– Гаразд, до зустрічі.

Провівши детектива поглядом, Вівіка повернулась до Томаса.

– Любий, дай-но мені телефон.

Хлопець дістав мобільний з нагрудної кишені. Вівіка чмокнула його у кінчик носа і рушила сходами нагору. Перший гудок. Другий. Після третього озвався лагідний голос.

– Душа моя!

– Вітаю, Робін. Маю дуже тривожне передчуття…

– Що сталось, крихітко?

– Ти дуже зайнята? Можемо зустрітися?

– Звісно, кажи адресу.

– Приходь до мене.

– Добре, люба. Я буду за двадцять хвилин, ти тільки не засмучуйся, гаразд?

Робін Айронс була кар’єрним агентом ФБР протягом сімнадцяти років, а ще вона вважала Вівіку Гейдж, світську левицю та щиру добру і чесну людину, своєю близькою подругою. І зараз вони планували зустрітися у персональних апартаментах покійного конгресмена Гейджа, де родина не встигла спільно прожити ні дня, оскільки чоловік Вівіки, загинув під час медового місяця.

Квартира знаходилась на п’ятдесят п’ятому поверсі і мала чотири спальні та три вбиральні кімнати. Попри вишукане меблювання та власний персонал, Вівіка у цій квартирі не почувалась затишно. Готель їй був ріднішим. Та вона продовжувала сплачувати заробітні плати персоналу аби ті підтримували квартиру у належному порядку і час від часу з’являлась тут, аби не викликати підозр. 

Враховуючи те, що власниця багато часу проводила у своєму закладі, питань по її частій відсутності не виникало, втім Вівіка дбала про публічний образ, адже хай як їй огидна думка соціуму, якщо її маска трісне, це змусить чималу кількість людей звернути на неї увагу. А цього зовсім не кортіло.

***

Джим їхав до відділку. Брук був мовчазним. Дані, які вони отримали по вбитому вражали, змушували кров закипати. Детектив не хотів визнавати, та він поділяв думку Вівіки: смерть була занадто легкою. Кривдник просто заснув у ванній. Джим здригнувся. Звідки стільки жорстокості? Невже його нове оточення так сильно вплинуло на сприйняття? Брук їхав мовчки, повністю занурений у власні думки по справі. Джим окинув чоловіка поглядом.

– Чого ти досі не вийшов на пенсію?

Напарник знизав плечима.

– Я планував перед твоїм призначенням.

Він злегка всміхнувся, складочки довкола його очей стали глибшими.

– Чекай. То ти лишився через мене?

– Я пам’ятаю себе. Бути зеленим і мати не набагато старшого напарника – шлях в нікуди. Навіть мені тебе втримати не вдавалось, подумай, що було б якби тобі призначили Ортеґу?

Джим скривився. Брук кинув на нього швидкий погляд.

– А що між вами сталося?

– Він мені неприємний.

– Просто так?

– Ні. Ми були знайомі раніше. Він підбивав клинці до Мел, коли ми ще не були одружені. 

– А…шерше ля фам? – всміхнувся напарник. – То, вона обрала тебе і після цього ви на ножах?

– Мені було б на нього байдуже, якби він не продовжував фліртувати з нею. Та Ортеґа щоразу надсилав їй квіти на день народження чи прагнув якось підтримати…Коли ми побралися, він наче відвалив, та щойно я отримав призначення – почав чіплятись до мене.

Брук знизав плечима.

– Вочевидь, Хав’єру потрібне суперництво. Не зважай на нього, будь розумнішим.

Джим коротко кивнув. Так і його вчили: не лізти на рожен, не атакувати першим, змовчати, забути, не ображатися, бо “ти ж не дівчинка”, не плакати – бо чоловіки не плачуть, не виявляти своїх почуттів – бо це скиглення. 

Батько жив за цим принципом і прагнув виховати такий же у сині, та у якийсь момент власного життя, Джим усвідомив, що це привело його до глухого кута. Він не вмів виявляти почуттів з Мел. Тоді він почав вчитися це робити, але зустрів абсолютно непередбачувану жінку, що, здавалося, взагалі не зацікавлена у тих його проявах.

– То, через те, що ти панькаєшся зі мною, не можеш піти на відпочинок?

Брук всміхнувся.

– Я радий, що побачив як ти починаєш, впевнений за кілька років з гордістю казатиму, що був напарником самого Джима Торнтона.

Детектив пирхнув. Він не вірив у це, та все ж поглянув на Брука.

– Дякую, друже.

Напарник поплескав його по плечу. Зарипіла рація.

– Всім підрозділам, увага. Центральний диспетчер.

 Брук підхопив мікрофон, натискаючи кнопку.

– Центр, Брук і Торнтон на зв’язку.

– Федеральний ордер на арешт, на особу Корін Дюпон. 

Детективи вражено переглянулись. Брук натис кнопку:

– Центр. Повторіть.

– О 19:45 було ідентифіковано та взято під варту штат Нью-Йорк. Особу підтверджено. Знаходиться у федеральному центрі утримання.

Диспетчер зробив паузу. 

– Не може бути, – видихнув Торнтон.

Брук натис кнопку.

– Центр. Який підрозділ його взяв? Є деталі?

– Більше деталей буде в системі за 10 хвилин. 

– Центр. Прийнято. Ми будемо за 8 хвилин у відділку. 

– Брук, Торнтон – прийнято, – диспетчер зробив паузу. – Вітаю, хлопці. Кінець зв’язку.

– Не може бути, – повторив Джим, відкинувшись на спинку крісла.

Серце прискорено гупало в грудях. Брук щасливо всміхався.

– Ми взяли виродка, – хрипко реготнув напарник. – Бляха! Ти можеш собі це уявити?! Сьогодні чудовий день, – розпустивши краватку, мовив він. – Я нап’юся.

Торнтон розреготався.

– Коли ще таке могло статися, Джиме? Ми посадили клятого Дюпона! Це найщасливіший день за останні роки!

Детектив не міг погодитись. 

***

Вівіка, ходила туди й назад, відчуваючи як хвилювання сковує її, заважаючи дихати. Вона дзвонила Джиму вже втретє, він не підіймав слухавки. Набрала ще раз.

– Вітаю. Ви зателефонували Джеймсу Торнтону, зараз я не можу відповісти на дзвінок, залиште повідомлення.

– Бляха, Габбі, дістань телефон з дупи і передзвони! Нам треба поговорити!

Детектив перетелефонував за сім хвилин.

– Вів! Вів, у мене прекрасні новини! Коріна Дюпона взяли!

Дівчина заплющила очі.

– Вів? Ти тут?

– Це не він.

– Що?

– Той, кого взяли – не Корін Дюпон, – понизила голос вона. 

– Я буду за годину, гаразд?

– Ні…Не треба.

Та Джим вже цього не почув.

– Вів? – покликав Тайлер. – Ти просила всіх зібратися?

Дівчина повернула голову.

– Так. У ФБР є кріт. Робін дала мені список всіх, хто був дотичний до затримання псевдо-Дюпона. Маємо пробити всіх до ранку. Я беру шістьох зверху, ти знизу, Томас і Есті розбирають решту.

Тайлер повільно кивнув, перехопивши аркуш, який вона йому простягнула. Погляд його був стурбованим.

– З тобою все…

– Не хочу про це. За роботу, – мовила Вівіка, рушаючи до комп’ютера.

Тайлер стис лист пальцями. Він розумів, що вона зараз відчуває. Гіркоту, поразку, гнів. Та вони з усім розберуться, як робили це завжди. 

***

Орсон-пост не забарився зі статтею-спростуванням. Резонанс уже пішов соцмережами. Кожен наступний пост висміював поліцію, згенерувавши мем про сліпих кошенят у поліцейських кашкетах. Джим міг заприсягтися, що хтось спеціально нявчав, коли він проїжджав на службовій машині повз парк.

Брук із ордером одразу ж поїхав до видавця. Колсон може скільки завгодно гратися у великого боса, що дбає про конфіденційність, та цю новину йому дав хтось, хто знає, що відбулося насправді. Хтось, хто може знати ще більше. Джиму було важливо визначити, хто це.

Затриманого чоловіка звали Лоґан Мартін, шістдесят чотири роки, колишній бізнесмен. Та якось з необережності він втратив всю свою імперію, уклавши невигідний договір. Дюпон забрав усе. Та тепер Коріну знадобилась допомога. Тож він звернувся до Лоґана.

– Розкажіть, що саме сталося? Чому Ви видали себе за іншу людину?

Чоловік опустив очі.

– Мені переказали…

– Ви не спілкувались із ним особисто?

Лоґан похитав головою.

– Я говорив із його помічником.

– Він представився?

– Ні.

– Особливі прикмети?

– Звичайний чоловік. Років може сорок. Коротка стрижка…очі, наче карі. Ні шрамів, ні тату, чорний костюм.

Джим потер лоба.

– Гаразд. То, що Вам переказали?

– Якщо я скажу Вам, що і є Корін Дюпон – він забезпечить мою родину. Після того як я втратив бізнес, вони лишились фактично босі. Ми втратили всі гроші, будинок…Дочка мала мрію навчатись у Гарварді, та не змогла вступити. Словом…Я винен їм. Думав, що допоможу.

– Але ж Ви б сіли за ґрати. На довічний термін, Ви це розумієте?

– Я і так мрець.

Джим нахмурився.

– Аневризма головного мозку, сім сантиметрів у діаметрі. Це кривава бомба, – він знизав плечима. – Шансів нема.

***

– Ну, як він? – озвався Брук, коли Джим залишив кімнату для допитів.

Детектив похитав головою.

– Дюпон обіцяв, що подбає про родину, якщо Мартін сяде замість нього.

Брук опустив очі. Торнтон помітив цю зміну у напарнику.

– Що? Щось сталось?

– Щойно прийшло повідомлення. Дружина, дочка і навіть пес – мертві. Вони їх застрелили, щойно вийшла стаття Орсон-пост.

– Трясця…– заплющив очі Джим.

– До речі по самому виданню теж голяк.

Детектив повернувся, перехопивши прозорий зіп-пакет, всередині якого лежав папірець.

– Це, що факс? – нахмурився він.

– Так. 

– Їх ще відправляють?

Джим пробігся очима. Зворотна адреса була відсутня. Текст був лаконічним.

“Корін Дюпон шантажував Лоґана Мартіна, аби той видав себе за нього.” 

– Ні доказів, ні додаткових файлів. Виключно цей текст, – мовив Брук. – Хай хто цей інформатор, Колсон або довіряє йому досить сильно, що публікує це без остраху...

– Або хрін клав на те правда це чи ні, – припустив Джим.

– Але це виявилось правдою.

Торнтон зітхнув, потерши очі.

***

До клубу він приїхав трохи згодом і одразу піднявся до номера Вівіки, попри гарну звукоізоляцію, з-за дверей доносилась важка рок-музика. Томас всміхнувся, побачивши детектива.

– Привіт!

– Вітаю, Томасе. Вів у себе?

– Оу…Чекай. Ти ж не збираєшся туди?

– А, що? – нахмурився Джим.

– Ходімо, щось покажу, – кивнув він.

Есті залишила номер.

– О, привіт, Джиммі.

– Привіт.

– Куди ти його ведеш? – спитала Есті, зблиснувши очима.

– Хочу показати музичну кімнату.

– О, я з вами, хочу взяти нові струни.

Томас вів їх поверхом, звернувши направо. Двері з табличкою, на якій зображувався вихор, що гнув дерева, відчинились. Тайлер нахмурив брови, зустрівшись поглядами з Джимом.

– Куди ви його ведете? – глипнув він на Томаса й Есті.

– У музичну. Чого ти такий напружений?

Тайлер зачинив двері, киваючи вперед.

– Йдіть. Я за вами.

– Та ми й самі можемо, – всміхнувся Томас.

Естефанія перехопила його руку, ледь помітно хитнувши головою. Джим почувався дивно у їх компанії. Томас був найспокійнішим з них усіх, Есті насторожена, наче чекала на щось, а Тайлер…Він явно не приховував того, що детектив тут зайвий.

Вони провели його до просторої кімнати, на стінах якої розташовувались різні музичні інструменти: від бас-гітар до банджо та укулеле, до яких якраз і рушила Есті, взявши з полички поряд коробку зі струнами.

По центру кімнати стояло чотири стелажі із платівками, розставленими у алфавітному порядку. Один із них мав власну структуру і назву “Вівіка”. Музика тут була різних жанрів та років випуску. Джим заклякнув, розглядаючи написи на корінцях.

– Вона полюбляє платівки? – спитав Джим провівши пальцями по поличці.

– Так, і не раджу чіпати їх руками, – пробурмотів Тайлер.

– У нас є система розпізнавання її настрою, – всміхнувся Томас, ставши поруч з детективом.

– Як? По музиці?

– Так, – кивнула Есті, покрутивши у руках коробку зі струнами. – Хоч платівок у неї багато, частіше за все вона використовує цю полицю. Її достатньо, щоб зрозуміти, що в неї на думці.

Джим всміхнувся.

– І… Яка ж це система розпізнавання?

– Led Zeppelin якщо вона хоче сконцентруватись, – тикнув пальцем на платівку Томас.

– Arctic Monkeys якщо обдумує якийсь план, чи меланхолійно міркує про життя – всміхнулась Есті. – Або планує секс, тут залежить від альбому.

– Queen коли підбирає собі одяг, – кивнув Томас.

– То он воно що! – пирхнув Тайлер. – На Бога, якщо я почую “Killer Queen” ще раз – відрощу собі вуса.

– Nothing but thieves коли хоче зайнятись якимсь із своїх хобі, – додала Есті.

– Вони в неї є?

– Насправді доволі багато. Втім про це краще дізнатись особисто від неї.

– Royal Blood вона слухає, коли тренується, – поклав руки до кишень Тайлер.

– Imagine Dragons допомагає їй долати сумніви і тривожність, – всміхнувся Томас. – Це я їй порадив цей альбом.

– Depeche Mode слухає, коли працює, – кивнула Есті.

– Так, тоді її краще не турбувати, – погодився Томас.

– Red Hot Chilli Peppers, коли прагне розслабитись, – пирхнув Тайлер.

– Хіба під них реально заснути?

– Розслабитись і заснути це різні речі, Джиммі, – всміхнулась Естефанія.

– А засинати вона може під Alt-J або Bastille, – тицьнувши пальцем почав Тайлер. – Один із альбомів Twenty One Pilots і майже всі пісні Sigarettes after Sex, які, як на мене, всі однакові.

– Та годі, тобі, – всміхнулась Есті, посунувши одну з платівок помаранчевого кольору. – О, це мій улюблений альбом Muse.

– О, так, – реготнув Тайлер. – Цей вона слухає, коли драматично напивається.

– Драматично? – перепитав Джим.

– Так, образ золотої ери Голівуду, туш патьоками по щоках і двадцять п’ятий келих брудного мартіні. От тоді таки вона почне верещати “Space Dementia” і розповідати тобі про випадки, коли ви були дітьми і ти мав необережність з’їсти її цукерку, що вочевидь засмутило її до глибини душі і вона досі пам’ятає про це, – закотив очі Тайлер.

Есті і Томас реготнули.

– А це? – спитав Джеймс, торкнувшись платівки Alice in Chains «Black Gives Way to Blue».

– А це, Торнтоне, значить: не підходь до неї на відстань менше однієї милі, – фиркнув Тайлер.

– Та годі тобі, – не повірив детектив.

– Бачиш це? – Тайлер підняв руку, показавши кривий білий шрам на боковій стороні зап’ястку. – Я увійшов у її кімнату, коли вона медитувала під “Looking at the view”, коли я спитав як можна спокійно слухати це – вона метнула у мене скляну вазу. Довелось накладати шви.

– То…Якщо зараз у неї рубає тяжкий рок…

– Тобі краще прийти іншим разом, – вибачаючись всміхнулась Есті.

Джим переглянувся із Томасом, що мав такий самий погляд, що неначе перепрошував, тоді на Тайлера, що від початку мало не кричав: “тобі тут не місце”.

– Гаразд, – здався Джим. – Просто…Перекажи їй, що мені шкода. Я не менше за неї хочу піймати того виродка.

– Я знаю, Джиммі, – всміхнулась Есті. – Я перекажу.

Томас потис руку детективу і легенько поплескав по спині.

– Був радий тебе бачити, друже.

Джим всміхнувся.

– І я теж.

Це було щиро. Він щоразу думав про ту фразу Вівіки, якою ж правдивою вона була: на Томаса неможливо сердитись.

***

Есті підхопила Тайлера за руку, повертаючи до себе.

– Ходімо, – кивнула вона.

– Куди?

– До Вів, – пояснив за неї Томас. – Їй треба підтримка.

– А кому ні? – звів брову Тайлер.

– Таю…– почала Есті.

– Не вдавай, що не відчула секундного полегшення, коли почула новину про його затримання. 

– Ні. Я розуміла, що це надто гарно для правди.

Тайлер поглянув на подругу. Хай вона не каже про своє минуле, він розумів: Есті теж добряче постраждала від дій Дюпона.

– Ми всі трохи розчаровані, знаєш? Якщо “її величність” прагне сидіти на самоті, хай сидить. Ти ліпше мене знаєш – не захоче виходити зі свого барлогу, ми її і втрьох не витягнемо.

– Маємо принаймні спробувати, – знизав плечима Томас. – Коли тобі було погано, що допомогло?

Тайлер зітхнув.

– Та ви, придурки, хто ж ще.

– Ну, от, – кивнув Томас, легенько штовхаючи Тайлера у потрібний бік.

– Ходімо, – кивнула на двері номера Есті.

– Що, туди? – скривився Тайлер. – Може…вдягнути бронежилет?

– Не драматизуй, – закотила очі Есті. – Я маю ідею. Томмі, Таю, зараз кину перелік, спробуйте якомога швидше все підготувати.

– Гаразд, низький старт! – сповнений ентузіазму мовив Томас.

Тайлер не був аж таким зацікавленим, та все ж кивнув.

***

Вівіка була розбита, адже ворог був так близько, але навіть зараз зміг уникнути покарання. Скільки ще буде ця біганина? Коли все це скінчиться? Невже це справедливо? Що такі як він існують і роблять такі огидні речі? Чому такі як він мають право на життя, а ті, хто постраждав від нього – ні? Розкидавши речі по кімнаті, вона пішла то спортзалу, щоб побити грушу. Це не приносило ні крихти сатисфакції, їй хотілось руйнувати все довкола себе. А ще ліпше спалити щось, розтрощити, або взяти пістолет і застрелити клятого Дюпона і байдуже, що буде потім.

– Вів? – озвався Томас, визирнувши з-за дверей.

Вона заплющила очі.

– Вів? – знову покликав він.

– Томмі, не зараз.

– Ну, Вів!

– Бляха, що?! – роздратовано кинула вона.

– А я тебе люблю, – всміхнувся Томас.

Вівіка пирхнула, не стримавши усмішки.

– І я тебе люблю.

– Все буде гаразд, – запевнив він. – Ти завжди все розрулиш, для тебе неможливого немає.

Вона знову поглянула в бік дверей, де секунду тому був Томас. Та хлопець вже пішов. Попри гнів, що досі колов всередині, слова друга були дуже приємними. Треба буде подякувати йому за підтримку.

Прийнявши контрастний душ, вона спустилась до кімнати. Есті перестріла її по дорозі.

– Куди ти йдеш?

– Кричати в подушку доки не засну, – пробурмотіла вона, оминаючи подругу.

– Ні-ні! – обхопивши її руками, мовила Есті. – Ти йдеш зі мною.

– Залиш мене, – зітхнула Вів, намагаючись вирватись. – Я не в настрої.

– Знаю. Ми всі не у настрої. Але нам треба перепочити.

– Цим і займатимусь. У мене пляшка “рогатого” віскі десятирічної витримки* і перші сезони “Фундації”.

– Ні, сьогодні ти відпочинеш з нами.

Вівіка зустрілась з Есті очима.

– Будь ласка, Вів. Ми маємо бути разом. Уявляй це дуже дивним шлюбом без сексу: ми всі у горі й у радості, гаразд?

Вівіка пирхнула.

– Гаразд…

– От і розумничка, – Есті чмокнула Вівіку у щоку і повернула в бік кінозалу.

Тоді підвела до місця і всадовила на крісло. Тайлер мовчки підняв ноги Вівіки і поклав їх на рухому підставку з коліщатами. Томас підклав подушку їй під шию, чмокнувши Вів у маківку. Есті вкрила її пледом і передала пляшку пива Тайлеру. Він відкрив її і поставив на столик зі снеками. Томас вмостився поруч, взявши жменю попкорну. Есті обійняла Вів однією рукою, іншою взяла пиво, Тайлер взяв свою пляшку, чекаючи, коли Вівіка протягне руку до неї. Засміявшись, вона поглянула на друзів по черзі і взяла пляшку. Почався фільм «Знайомтесь: Джо Блек» і Вів відчула, що гіркота від нещодавньої невдачі стає легшою, бо в неї є вони. Її сім‘я. 

 *Ірландське віскі “May Loag Diamond”, корок якого має декоративні баранячі ріжки.