Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Ден штовхнув важкі двері клубу і вийшов на нічну вулицю. Прохолодне повітря вдарило в обличчя, немов холодний душ після задушливої сауни. Він глибоко вдихнув, заплющивши очі, і на мить затримав подих. Навіть попри запах вихлопних газів, смаженої цибулі та м’яса з нічного кіоску неподалік, це повітря здавалося майже цілющим.
Він повільно запустив руку в кишеню куртки й дістав звідти тонкі шовкові трусики, скручені в маленький акуратний клубок, і зім’ятий папірець з номером телефону. Ден подивився на них із втомленою і байдужою посмішкою. У світлі неонової вивіски рожеві букви «LOVE CLUB» лягли на його обличчя кривавим відблиском.
Без жодних вагань він кинув і те, і інше в переповнений сміттєвий бак.
— І навіщо ви постійно пхаєте мені це? — тихо буркнув він собі під ніс, кривлячись. — Я що, схожий на якогось колекціонера трофеїв?
Ден закотив очі, засунув руки глибоко в кишені куртки і пішов уперед. Навколо пульсувало нічне життя Сеула: яскраві неонові вивіски миготіли, відбиваючись у мокрому після дощу асфальті, таксі ковзали повз, наче блискучі чорні риби, а з відчинених дверей клубів виривалися уривки басів і жіночого сміху.
Але всередині нього — тиша. Важка, липка, виснажлива втома.
Замість звичного азарту після перемоги, замість солодкого присмаку перемоги в грі, яку він так любив, залишалося тільки порожнє, нудотне відчуття. Ніби з’їв занадто багато солодкого і тепер нудить від одного його запаху.
— Треба зав’язувати з цими клубами… — пробурмотів він, виходячи на перехрестя і механічно піднімаючи руку, щоб зловити таксі. — Вони вже не приносять кайфу.
Яскраве світло фар різко освітило його обличчя. У цьому холодному, білому промені Ден раптом перестав бути мисливцем, королем нічного міста, самовпевненим звабником. Він виглядав просто як втомлений хлопець, якому смертельно набридла власна гра. Хлопець, який більше не відчуває смаку перемог, бо вже занадто добре знає, чим вони закінчуються.
Таксі зупинилося. Ден сів на заднє сидіння, відкинув голову на спинку і закрив очі.
— Додому, — тихо сказав він водієві.
За вікном миготіли вогні міста, а всередині нього росла неприємна, холодна порожнеча. Ще одна ніч. Ще одна дівчина. Ще один трофей у смітнику.
І жодного відчуття, що він справді живий.
