Раді Вас бачити!

Глава 32. Третя дружина Гюльбехар

У самому центрі Дохи, у найрозкішнішому іранському ресторані, панувала атмосфера фальшивого свята. За столом сиділи дві офіційні дружини Ібрагіма — слав’янська красуня Олена та східна квітка Маріам. Народ, що проходив повз, із захопленням і пошаною дивився на них, не здогадуючись, яка буря вирує в їхніх душах.

Маріам і Олена мовчки переглянулися, поправляючи шовкові серветки. Коли в залі з’явився Ібрагім, Олена відчула, як серце стиснулося від роздратування. Він був у традиційному арабському вбранні, його обличчя сяяло від усмішки, яка здалася Олені надто безтурботною. Поруч із ним йшла вона — юна, темноволоса кароока Гюльбахар.

Ібрагім з особливою ніжністю підніс руку Гюльбахар до своїх губ і поцілував її. Цей жест став для Олени справжнім ударом — вона не звикла бачити свого чоловіка настільки захопленим іншою. Маріам уже відкрила рот, щоб щось вигукнути, але Олена непомітно стиснула її руку під столом. План був понад усе.

— Знайомтеся, мої дорогі та розкішні дружини, — промовив Ібрагім, сяючи від гордості. — Це Гюльбахар. Вона стане моєю третьою дружиною.

Олена та Маріам сиділи з кам’яними обличчями. Гюльбахар мило й покірно привітала їх, демонструючи свою вихованість. Олені довелося натягнути на обличчя ввічливу усмішку, яка не торкалася очей.

— Ми раді бачити тебе, Гюльбахар, — промовила Олена, хоча в душі вже виносила вирок.

Поки Ібрагім насолоджувався вечерею, вважаючи, що в його домі пануватиме мир, Олена вже прораховувала кроки. Вона дала згоду на цей шлюб, але це була лише формальність. Вона нізащо не дозволить цій дівчині забрати те, що належало їй за правом кохання та вистражданої влади.

Олена поклялася собі: вона зробить життя Гюльбахар у палаці нестерпним. Кожен крок іранки буде під наглядом, кожна її помилка стане фатальною. Маріам, бачачи рішучість у погляді Олени, мовчки підтримала її. Вони були готові знищити Гюльбахар морально, щоб та сама захотіла втекти з Катару.

— Ти прийшла на наше місце, дівчинко, — подумала Олена, дивлячись, як Гюльбахар сміється над жартом Ібрагіма. — Але ти ще не знаєш, що цей палац може стати для тебе золотою кліткою без виходу.

Хоча Гюльбахар була юною, щирою та по-дитячому доброю дівчиною, Олені було байдуже до її чеснот. В її очах іранка була лише загарбницею, яка наважилася зачарувати її коханого Ібрагіма. Маріам теж не збиралася терпіти таку «вискочку».

Через тиждень у Тегерані відгриміло розкішне весілля. Емір Ібрагім з королівськими почестями та музикою забрав свою третю дружину до Катару. Коли кортеж прибув до палацу в Досі, Олена та Маріам стояли на парадних сходах. Вони усміхалися юній нареченій у її невагомій весільній сукні, наче дві змії, що затаїлися в квітах. Вони бажали їй «щастя», але в їхніх голосах чувся холод пустельної ночі.

Олена знала: Гюльбахар принесе лише проблеми. Вона не збиралася віддавати своє місце під сонцем.

Поки палац святкував, Ібрагім забрав Гюльбахар до її покоїв. Він обережно підняв червону вуаль, милуючись її юною вродою, і почав обсипати її цілунками. Ця шлюбна ніч мала стати початком їхньої історії.

Але ніжність швидко змінилася вогнем, який Ібрагім не міг і не хотів стримувати. Наче пристрасний тигр, він опанував Гюльбахар, обсипаючи її тіло гарячими цілунками. Покої наповнилися солодким і гучним стогоном юної дружини, яка вперше пізнала чоловіка. Для неї це був початок казки, про яку вона мріяла.

Проте за іншими дверима, у суміжних покоях, панувала мертва тиша, яку розривали лише ці звуки. Олена стояла посеред своєї кімнати, затиснувши вуха руками, але голос пристрасті Ібрагіма до іншої проникав крізь стіни, наче отрута.

Для Олени вона стала початком війни.

Олена йшла до своїх покоїв, і кожен її крок лунав у порожньому коридорі як вирок. Вона міцно стискала кулаки, відчуваючи пекучу ревність і страх: якщо Гюльбахар народить первістка раніше, ніж очікувалося, це може похитнути ієрархію спадкоємців.

— Нехай розважається, — прошепотіла Олена сама до себе, зачиняючи важкі двері своєї спальні. — Це ненадовго. Вона лише дівчинка, яка не знає, куди потрапила. Я змушу його розлучитися з нею швидше, ніж зів’яне весільний букет.

Вона покликала Аміру і коротким, різким жестом наказала:

— Стеж за кожним її кроком. Кожне слово, кожен подих, кожна страва, яку вона їсть — я маю знати все.

Олена залишилася в темряві, дивлячись у вікно на зірки. Вона була готова на все, щоб захистити свій статус, своє кохання і майбутнє своїх дітей. Для Гюльбахар казка щойно почалася, але Олена вже писала її фінал.

Минуло три місяці. Для Олени кожен день був наче тортури. Вона бачила, як Ібрагім дивився на Гюльбахар, і це був той самий погляд, яким він колись обдаровував лише її. Влада та час змінили все, але Олена не збиралася здаватися. Боротьба стала її повітрям, а щастя дітей та вірність чоловіка — єдиною метою, заради якої вона була готова переступити через власну душу.

Олена сиділа за масивним столом, перебираючи папери з планами реформ для жінок у віддалених селах — проєкт, який вони розробили разом із Маріам. Раптом двері відчинилися, і на порозі з’явилася Аміра. Олена різко відсунула папери.

— Я слухаю, Аміро, — холодно кинула вона.

Голос Аміри тремтів, коли вона розповідала те, що почула в покоях іранки.

— Ваша Величносте... Гюльбахар не така наївна, як здається. Коли вона була наодинці, вона вишивала і клялася, що прибере вас і Маріам зі свого шляху. Вона вірить, що Ібрагім кохає лише її, і хоче стати єдиною дружиною Еміра.

Олена з силою вдарила кулаком по столу. Лють, яку вона стримувала місяцями, вирвалася назовні.

— Як ця дівчинка посміла навіть думати про таке?! — вигукнула Олена, її очі палали гнівом. — Вона вирішила, що може ділити ліжко з моїм чоловіком, заради якого я кинула все своє минуле життя?

Олена підвелася, її постать здавалася величнішою і страшнішою, ніж будь-коли.

— Годі. З цією дурненькою треба покінчити. Аміро, організуй катер. Завтра ми з Маріам і нею вийдемо в море.

Аміра з жахом подивилася на свою королеву. Вона вперше не впізнавала в цій жінці ту Олену, яка колись рятувала її з замурованої кімнати.

— Ваша Величносте, подумайте... Назад вороття не буде. Ви можете заплатити занадто високу ціну, — прошепотіла Аміра. — Скажіть Еміру, він розбереться...

— Ні! — відрізала Олена. — Він лише розчарується, якщо я буду постійно скаржитися. Я — Королева, і я сама вирішу це питання. Ніхто не дізнається, що станеться з Гюльбахар у відкритому морі. Виконуй негайно!

Коли Аміра з поклоном вийшла, Олена в гніві змахнула всі папери зі столу. Листки розлетілися підлогою, наче зів'ялі пелюстки.

— Я не дозволю нікому виштовхнути мене! — процідила вона крізь зуби. — Як вона посміла підняти руку на Королеву? Я боротимуся за своє місце поруч із Ібрагімом. Я зроблю все, щоб він кохав лише мене, як у нашій юності. Навіть якщо для цього мені доведеться стати вбивцею.

Олена підійшла до вікна, дивлячись на темне море. Вона вже не бачила в ньому краси — лише ідеальне місце для того, щоб назавжди сховати свою таємницю.

У своїх покоях Гюльбахар вишивала, коли раптом відчула легку нудоту. Тривога змінилася радістю, коли лікар, оглянувши її, усміхнувся:

— Вітаю, пані... Ви вагітні. Ви носите дитину Еміра.

Гюльбахар ніжно погладила свій живіт, і її очі засяяли. Вона наказала служниці тримати це в таємниці, поки Ібрагім не повернеться з Бахрейна. У своїх мріях вона вже бачила себе єдиною коханою дружиною, яка подарує йому спадкоємця і нарешті усуне зі свого шляху «українку» Олену та «палестинку» Маріам, чию злобу вона відчувала кожною клітинкою тіла.

Раптом двері відчинилися, і на порозі з’явилася Олена у супроводі своєї гвардії. Гюльбахар миттєво сховала дитяче вбрання, яке почала вишивати. Олена дивилася на неї наскрізь, її погляд був гострим, як лезо.

— Гюльбахар, — солодко, але холодно промовила Олена. — Ми три місяці жили під одним дахом, але так і не зблизилися. Я хочу запропонувати тобі прогулянку на катері. Тільки ми: я, Маріам і ти. Поговоримо по-жіночому, далеко від очей палацу.

Гюльбахар, нічого не підозрюючи, погодилася. Вона вирішила, що це шанс задобрити старшу дружину перед тим, як розповісти про вагітність.

Як тільки Олена вийшла від іранки, вона зустрілася з Маріам.

— Вона погодилася, — прошепотіла Олена, і її обличчя перекосилося від рішучості. — Я вже підкупила слугу на катері. У потрібний момент він штовхне її у воду. Ніхто нічого не дізнається. Навіть Султана, яка так ніжно ставиться до цієї дівчинки, повірить у нещасний випадок.

Олена була готова на все. Вона не знала про дитину Гюльбахар, але навіть якби знала — її лють і страх втратити Ібрагіма були сильнішими за жаль. Вона поклялася, що катер повернеться до берега лише з двома дружинами.

— Вона думала, що розквітне в нашому саду, — подумала Олена, дивлячись на темні води затоки. — Але вона не знає, що море вміє мовчати назавжди.

Катер мчав по блакитній гладі Перської затоки, розрізаючи теплі хвилі. Гюльбахар, стоячи біля борту, насолоджувалася вітром і потайки торкалася свого живота. Вона почувалася переможницею. Їй здавалося, що вона обхитрила цих «старих» дружин, і тепер Олена та Маріам шукають її дружби. Вона не підозрювала, що Королева вже поставила їй шах і мат.

Розмова почалася нібито про майбутнє Катару. Але Гюльбахар, сп’яніла від близькості до Еміра, втратила пильність.

— Коли я народжу сина, — з викликом промовила іранка, — Ібрагім призначить саме його наступним Еміром. Я буду правити цією країною сама, поруч із ним.

Олена відчула, як усередині все закипає. Кожне слово дівчини вдаряло по майбутньому її власного сина Діми. Але останньою краплею стала зневага Гюльбахар до Маріам.

— До речі, Маріам... — Гюльбахар окинула її презирливим поглядом. — Ібрагім чекав від тебе сина, але ти не в його смаку. Твоя роль у цьому палаці скоро закінчиться.

Маріам зблідла від люті, її пальці вчепилися в поруччя катера. Олена, зберігаючи крижаний спокій, жестом покликала Маріам всередину каюти.

— Скоро все закінчиться, моя Маріам, — прошепотіла Олена, обіймаючи подругу. — Зараз почнеться найцікавіше.

— А якщо хтось дізнається? — з тремтінням у голосі запитала Маріам.

— Якщо хтось дізнається — я усуну і їх, — холодно відповіла Олена. — Відтепер буде тільки так.

Вони вийшли на палубу з келихами лимонаду, спостерігаючи за Гюльбахар, яка продовжувала ніжитися на сонці, не знаючи, що це її останні хвилини. Олена дала ледь помітний знак підкупленому стерновому.

Раптом катер різко, на величезній швидкості, розвернувся. Удар був такої сили, що Гюльбахар, яка стояла надто близько до краю, не втримала рівновагу. З криком вона перелетіла через борт і зникла у піні розбурханої води.

Як тільки дівчина зникла під водою, Олена та Маріам миттєво змінили маски.

— Гюльбахар! Вона впала! Допоможіть! — кричала Олена, вдаючи неймовірну паніку та жах. Її акторська гра була бездоганною.

Стерновий, який отримав наказ просто зробити різкий маневр, навіть не зрозумів, що став знаряддям убивства. Він почав розвертати катер, але море в цьому місці було підступним, а Гюльбахар не вміла плавати.

Олена дивилася на воду, де щойно була її суперниця. Вона не знала про дитину в лоні Гюльбахар, але в цю мить це вже не мало значення. Королева захистила свій трон. Тепер вона мала лише одну турботу — зробити так, щоб Ібрагім ніколи не дізнався правди.

Коли Емір Ібрагім повернувся до палацу, тиша зустріла його замість сміху юної дружини. Його гнів був подібний до піщаної бурі.

— Де вона?! Де Гюльбахар?! — кричав він, метаючись залою.

Олена та Маріам уже були готові. Вони вигадали легенду, яка мала не просто пояснити зникнення дівчини, а знищити її в очах чоловіка. Маріам, тремтячими руками (майстерно вдаючи розпач), протягнула Ібрагіму підроблене письмо, написане ідеальним почерком іранки.

— Вона втекла з коханцем, Ібрагіме... — тихо промовила Олена, опустивши очі. — Вона ніколи не кохала тебе, лише твої скарби.

Ібрагім читав рядки, де «Гюльбахар» нібито зізнавалася у своїй невірності та зневазі до нього. Він зім’яв папір у кулаці, його обличчя перекосилося від болю та люті. Він кричав арабською, звинувативши ту, яку ще вчора називав своєю перлиною, обіцяючи стратити її та її коханця. Олена лише холодно спостерігала за цим вибухом, наказуючи слугам подати Еміру заспокійливий чай із м’ятою.

Олена знала: зараз момент, коли вона має остаточно повернути його собі. Вона пішла до своїх покоїв і дістала ту саму бежеву шовкову сукню, яку Ібрагім подарував їй у Києві, коли вона народила йому первістка Тимофія. Перед дзеркалом вона повільно нафарбувала губи, дивлячись на себе — жінку, яка не відчувала ані краплі совісті. Навіть якби Гюльбахар дивом вижила, вона ніколи б не змогла довести свою вірність після такої професійної обмови.

Олена взяла тацю з чаєм і сама попрямувала до похмурого Еміра. Вона йшла як тигриця, що захищає свою здобич. Вона обіцяла Маріам, що наступного тижня та розділить ніч із чоловіком, але сьогоднішня ніч належала лише їй.

Побачивши Олену в її улюбленому вбранні, Ібрагім на мить застиг. Образ юної Гюльбахар миттєво потьмянів перед величчю та спокусливістю його першої дружини. Олена подала йому чай, але він, наче хижак, накинувся на неї, стискаючи в обіймах. Він палко цілував її шию та губи, шукаючи в ній розради від «зради», якої насправді не було.

— Ти — моя єдина вірна дружина... — шепотів він у пориві пристрасті. — Ти ніколи мене не зрадиш. Подаруй мені ще дітей, Олено...

У ту ніч Олена остаточно виборола своє місце на троні та в його серці. Вона лежала в його обіймах, слухаючи стукіт його серця, і відчувала себе абсолютною переможницею. Заради цього чоловіка вона кинула свою батьківщину, а заради своєї влади — забрала життя іншої. Вона була готова на все, аби лише Ібрагім кохав її так, як у дні їхньої юності.

Гюльбахар та її ненароджена дитина стали лише таємницею, яку назавжди сховали води Перської затоки.

Перська затока не прийняла жертву. Поки в палаці Емір Ібрагім стискав у обіймах Олену, вважаючи Гюльбахар зрадницею, хвилі винесли понівечене тіло дівчини на далекий, покинутий берег.

Її знайшов старий ловець перлів. Колись це ремесло було гордістю Катару, але Ібрагім суворо заборонив його, прагнучи модернізації. Старий, який потайки продовжував справу предків, побачив серед каміння яскраву тканину весільної сукні. Він приніс непритомну дівчину до своєї убогої хатини, де запах солі та старої риби просочив кожну стіну.

Коли Гюльбахар нарешті розплющила очі, вона закричала від жаху. Вона не впізнавала ні цього місця, ні чоловіка, що схилився над нею. Весь її минулий світ — палаци, шовк, Ібрагім та підступна Олена — зник у темряві амнезії.

Старий ловець, побачивши її вроду, вирішив, що це дар самого моря. Він вирішив залишити її собі, назвавши своєю дружиною, адже ніхто не шукатиме «загиблу» принцесу в такій глушині.

Гюльбахар, одягнена в лахміття, годинами сиділа в темному кутку кімнати. Вона не пам’ятала свого імені, але її руки щоразу мимоволі тягнулися до живота. Вона відчувала там життя — маленьке серцебиття, яке було єдиним зв'язком із її забутим минулим.

Тепер Гюльбахар стала тінню тієї розкішної жінки, якою була колись. Від переможеної королевою Оленою дівчини залишилася лише згадка в серці, що іноді боліло від незрозумілої туги. Вона жила в темряві та злиднях, поки Олена впевнено правила Катаром, вважаючи свій злочин ідеальним.

Проте кожної ночі, дивлячись на місяць над морем, Гюльбахар відчувала, як у її пам’яті спалахують іскри: смарагдова сукня, крижаний погляд слав'янської жінки та смак солодкого лимонаду, що став для неї отрутою.

Пам'ять поверталася повільно, крапля за краплею, як морська сіль на шкірі. Гюльбахар ще не знала, хто вона, але вона вже знала одне: вона має вижити заради дитини. І коли вона згадає все — вона повернеться. Вона повернеться, щоб стати нічним кошмаром для Олени та Маріам, які думали, що море вміє мовчат.