Раді Вас бачити!

Глава 8. Сльози за маленьким другом

Одного дня маленька принцеса Сумайя разом із сестрами знайшла на вулиці крихітного щенятка. Він загубив свою маму, голодував і дивився на світ невинними очима, гавкаючи тихо й жалібно. Серця дівчат не витримали — вони не могли пройти повз таке створіння.

З радістю вони забрали його додому. Принцеси збирали кукольні соски, розігрівали молоко, щоб нагодувати малюка. Вони навіть покликали своїх улюблених кузин — сестер Ібрагіма. Особливо молодша принцеса Алануд одразу полюбила щенятко й разом із Сумайєю взялася доглядати за ним. Вони гладили його, гралися, і вже через кілька днів він став круглим і веселим, мов колобок.

Хоча в мусульманських родинах більше любили котів, ніж собак, ці принцеси аль‑Шаф були винятком. Їхня мати лише усміхалася, дивлячись на кумедного щенятка, який приносив стільки радості дітям.

Одного разу дівчата посадили щенятко в дитячу коляску для ляльок і катали його, сміючись. Та раптом прибіг Амін зі своїми друзями. Вони теж милувалися щенком, але Амін вирішив забрати його собі.

Сестри почали протестувати, не бажаючи віддавати улюбленця.

Шум почув їхній батько. Він суворо наказав дочкам віддати щеня Аміну, щоб той міг потримати й погратися. Його рішення було остаточним, і він не хотів слухати благання дівчат.

Амін захотів — і отримав. А принцеси стояли мовчки, зі сльозами на очах, дивлячись, як їхній маленький друг зникає разом із братом.

Наступного дня серце Ібрагіма палало гнівом. Він не міг забути, як Амін безжально викинув щеня з машини, наче непотріб. Його крик — «شاكال أنت!» Shakāl anta (шакал ти) — пролунав на всю вулицю, і навіть слуги були приголомшені сміливістю принца, який не побоявся осоромити двоюрідного брата перед усіма.

Разом із Джамілем та Абдуллою він підняв маленьке створіння, відніс до ветеринара й врятував йому життя. А коли щеня повернулося до сестер, їхні очі світилися вдячністю. Для Ібрагіма це було не просто милосердя — це був виклик системі, де чоловік завжди отримує все, а жінка лишається без права голосу.

Увечері брати зібралися в кімнаті Ібрагіма. Атмосфера була напруженою, мов перед битвою. Ібрагім говорив тихо, але кожне його слово було сповнене рішучості:

— Амін принижує наших сестер, знущається з дітей і навіть тварин. Це не може тривати. Ми повинні показати йому, що сила не в жорстокості, а в справедливості.

Джаміль стиснув кулаки й додав:

— Я пам’ятаю, як він відібрав у мене дівчину, з якою я хотів будувати майбутнє. Він використав її, як річ, і кинув. Я не забуду цього. Я зроблю все, щоб він страждав.

Абдулла мовчав, але його погляд палав. Він теж був готовий.

Ібрагім розклав перед братами план. Це була не просто помста — це була стратегія. Він хотів викрити Амина перед усією родиною, показати його справжнє обличчя, щоб навіть старійшини зрозуміли: такий чоловік не може претендувати на владу.

— Ми не будемо діяти як він, — сказав Ібрагім. — Ми не станемо шакалами. Ми покажемо, що справжня сила — це захист слабких. І тоді навіть Бог буде на нашому боці.

Брати поклялися один одному: вони не зупиняться, доки Амин не відповість за свої вчинки.