Раді Вас бачити!

Глава 23. Подорож у Єгипет

Наступного дня родина Олени повернулася додому, але сама вона залишилася ще на деякий час у Катарі. Анвар домовився, щоб вона могла побути поруч із принцесою Сарою — адже після всього, що сталося, Сара потребувала підтримки.

Олена запропонувала Ібрагімові влаштувати для Сари подорож, і він згадав, що її улюблене місце — Єгипет. Ібрагім переконав батька замовити літак. Анвар погодився, але з умовою, що з ними поїде й Амин. Хоча Ібрагім не був у захваті від цієї ідеї, Анвар вирішив дати Амину шанс виправитися. До подорожі приєдналася й Сумайя, яка давно мріяла побачити Єгипет, а також шейха Султана, Алануд і Феріде.

Амин узяв із собою друга Юсуфа — студента релігійної школи, який цитував Коран і мріяв стати мутаввою, щоб навести порядок у Катарі. Ібрагім спершу не довіряв йому, але сподівався, що Юсуф зможе вплинути на Амина в добру сторону.

Коли всі сіли в літак, Анвар благословив їх у дорогу, шкодуючи, що не може поїхати сам через державні справи.

У салоні літака Сара закуталася у вуаль і плед, сиділа поруч із Оленою, і вони разом читали книгу про мистецтво. Юсуф дивився на Сару з осудом, бо її обличчя було відкритим, і навіть на Олену — як на чужинку. Він злобно шепотів Амину, але Ібрагім стиснув його плече й суворо сказав:

— Не варто робити з себе святого.

Юсуф замовк, а Амин зрозумів: Ібрагім готовий захищати своїх сестер і наречену будь-якою ціною.

Олена сиділа в літаку, серце її билося швидше від передчуття зустрічі з Єгиптом. Вона згадувала, як колись відпочивала там із родиною, як уперше побачила піраміди й відчула захоплення. Тепер же її більше вражав Катар — своєю багатою культурою, величчю палаців і тим, що саме тут вона змогла змінити долю. Але ця подорож була для неї особливою: вона хотіла, щоб принцеса Сара нарешті розвіялася й відчула радість після всіх пережитих страждань.

Олена пообіцяла Сарі, що одного дня запросить її й до України, якщо батько дозволить. Ібрагім із ніжністю спостерігав, як його наречена спілкується з сестрами. Вони розповідали їй про Медину й Мекку — священні місця, які кожен мусульманин має відвідати хоча б раз у житті.

Та раптом сталася подія, яка змінила атмосферу польоту. Принцеса Сумайя пішла до туалету, а згодом Сара знайшла її там у сльозах. У Сумайї почалися перші місячні — вона стала жінкою. За традиціями це означало, що їй пора носити абаю й готуватися до дорослого життя.

Сумайя була налякана: вона не хотіла, щоб її змусили одягати абаю й одразу приймати нові правила. Олена була шокована цією традицією й сказала:

— Хіба це не має приходити свідомо? Хіба не сама людина повинна вирішувати, коли вона готова?

Сара й Алануд підтримали Сумайю, показали їй, як поводитися, і попросили не розповідати Аміну, бо він міг би поширити це всім.

Ібрагім, дізнавшись про ситуацію, підійшов до сестри й лагідно сказав:

— Не хвилюйся. Це твій шлях, і ти сама прийдеш до цього. Я нікому не розкажу.

Сумайя відчула полегшення. Олена ж дивилася на Ібрагіма й тихо промовила:

— Це настільки дико…

Ібрагім узяв її за руку й поцілував:

— Я знаю. Скоро все зміниться.

Олена підняла очі до неба й подумала: «Швидше б приземлитися в Єгипті…»

Літак плавно приземлився в аеропорту Каїра, і вже з перших хвилин усі відчули інший ритм життя. Гаряче повітря зустріло їх ароматами спецій, кави й диму від вуличних ліхтарів.

Сара з цікавістю дивилася у вікно: місто шуміло, гуділо, ніби саме серце Сходу билося поруч. Алануд і Феріде захоплено розглядали базари, де продавці голосно вигукували ціни, а прилавки були завалені тканинами, килимами й кошиками з фруктами.

Олена вдихнула запах кориці й кардамону й відчула, що її доля переплітається не лише з Катаром, а й зі Сходом загалом. Вона згадала Україну, але зрозуміла: тепер її шлях — це міст між культурами, між пустелею й рікою Ніл, між традиціями й свободою.

Ібрагім ніжно взяв її за руку й прошепотів:

— Ти бачиш? Це світ, який ми будемо змінювати разом.

Олена усміхнулася. Її серце билося в унісон із шумом Каїра, і вона знала: попереду їх чекають нові випробування, але любов дає силу пройти крізь усе.

Наступного ранку їхня перша екскурсія почалася з найвеличнішого символу Єгипту — пірамід Гізи. Сонце сходило над пустелею, і золотий світ відбивався від кам’яних блоків, які вже тисячі років стояли непорушно.

Місцевий гід зустрів їх біля входу й почав розповідати легенди про фараонів, про те, як ці споруди стали символом влади й вічності. Він говорив про силу й віру, які змушували людей будувати такі грандіозні пам’ятники, щоб залишити слід у вічності.

Сара слухала з широко розкритими очима, ніби вперше відчувала, що історія може оживати. Алануд і Феріде фотографували кожен камінь, а Сумайя тихо шепотіла:

— Це нагадує мені, що й ми залишаємо слід у світі…

Олена стояла перед пірамідами й відчувала дивне відлуння у своєму серці. Її боротьба за свободу й гідність перегукувалася з історією фараонів, які прагнули безсмертя. Вона подумала: «Якщо вони могли змінити світ тисячі років тому, то й ми можемо змінити його сьогодні».

Ібрагім підійшов до неї й тихо сказав:

— Ти — моя королева. І твоя сила така ж велика, як ці піраміди.

Олена усміхнулася, відчуваючи, що її доля тепер переплітається не лише з Катаром, а й зі всім Сходом.

Наступного дня родич королівської сім’ї, Ахмед аль-Шаф, запросив Ібрагіма й Олену до своєї розкішної вілли в центрі Каїра. Ахмед був двоюрідним братом Ібрагіма: його мати — єгиптянка, а батько — араб, брат самого Анвара. Він мав дружину й чотирьох дітей, і добре знав сім’ю Ібрагіма.

Почувши новину про помолвку з іноземкою, Ахмед захотів ближче познайомитися з Оленою. Їх зустріли тепло й щиро. Особливо дружина Ахмеда, більш сучасна й відкрита, показала Олені, як готувати арабські страви. Вона вирішила сама продемонструвати гостинність, без слуг, і Олена це дуже оцінила. Вечір пройшов у дружній атмосфері, і навіть Сара відчула підтримку після пережитого. З ним ще був принц Салмай, який був рад приймати Олену.

Ахмед не дотримувався суворих традицій, тому ще раніше відмовився від життя у дворці й переїхав із родиною до Єгипту, щоб жити вільніше. Олена замислилася: «А що, як і в Україні можна було б мати таку віллу й приїжджати сюди час від часу?»

Наступного дня Ахмед із Ібрагімом вирушили в гості до друзів святкувати день народження — адже у чоловіків було прийнято ходити один до одного, тоді як жінки проводили час окремо. Олена не заперечувала, щоб її наречений пішов із Ахмедом, а сама запропонувала принцесам і дружині Ахмеда прогулятися Каїром.

Вони побачили інший бік міста — бідні квартали, гори сміття, дітей, які виживали серед злиднів. Олена була шокована й вражена. Разом із принцесами та дружиною Ахмеда вона вирішила влаштувати благодійність: розділили рис, м’ясо й роздали дітям солодощі, щоб порадувати їх.

Олена відчула, що допомагати іншим — її покликання. Вона подумала: «Коли я стану королевою, я завжди буду підтримувати бідних і допомагати їм піднятися».

Ібрагім разом із Ахмедом дізналися, чим займалися їхні дорогі жінки напередодні — благодійністю для бідних кварталів Каїра. Вражені їхнім добром, вони вирішили віддячити й подарували золото. Олені було трохи незручно приймати такі коштовності, але Ібрагім ніжно поцілував її в губи й сказав: — Ти заслуговуєш на все. Ти моя майбутня королева Катару й повинна носити достойне золото.

Амін і Юсуф були в люті. Їх дратувало, що Ібрагім дозволяє іноземці отримувати такі дари. Сара, відчуваючи їхню заздрість, тихо підштовхнула їх словами:

— Мовчіть. Не заздріть тому, що у них є любов.

Юсуф розсміявся зневажливо:

— Яка любов може бути до іноземки? Вона придатна хіба що для розваг, а не для життя.

Він замислився, як після повернення до Катару розповість усе еміру Анвару й стане мутаввою, щоб навести «порядок». Але Хубан, дочка Анвара, обурено відповіла:

— Замовкни, Юсуф! Ти жалюгідний. Якщо Олена отримала золото, значить, вона заслужила це від чистого серця. Вона нам подобається, і Ібрагім щасливий із нею. Тримайтеся подалі від неї, інакше мій батько точно не пробачить, особливо тебе, Амін.

Юсуф хотів заперечити, але Амін зупинив його. Він пам’ятав, як Ібрагім і його брати вже одного разу викрили його слабкість, і не хотів знову опинитися в приниженні.

Наступного дня всі вирушили на свято. Єгиптянки танцювали танець живота, і зал наповнився музикою та ритмом. Олена усміхалася, відчуваючи красу мистецтва й жіночої свободи. Для неї це було відкриттям — мистецтво може бути сміливим і водночас прекрасним.

Юсуф дивився з ненавистю, бурмочучи, що це сором і розпуста, що жінки не прикривають тіло. Його слова були сповнені отрути. Амін мовчав, але навіть він був приголомшений поведінкою Юсуфа. Цей вечір показав усім: Юсуф стає небезпечним, його фанатизм загрожує не лише Олені, а й усьому їхньому колу.

Наступного дня Ібрагім разом із Ахмедом замовили лімузин, щоб відвезти своїх дорогих жінок по магазинах. Олені не терпілося придбати нові наряди, і принцеси вирішили допомогти їй у цьому. Слуги тим часом відпочивали біля басейну.

Спека була нестерпною, і Сара швидко втомилася. Тоді Олена з Алануд тихо вирішили поїхати самі на лімузині без супроводу охорони. Коли Ібрагім дізнався про це, він був шокований і занепокоєний: «Що, як щось трапиться?» — подумав він і разом із Ахмедом поспішив за ними.

У магазині Олена придивилася вуаль, яка їй дуже сподобалася, й купила її. Але саме тоді вони почули дивні звуки — стогін і крики. Сара, не вагаючись, пішла на звук і відчинила двері кімнати, де побачила жахливу сцену: Юсуф разом із Аміном насилували молоду дівчину, бідну й беззахисну. Вона намагалася кричати, але їй закривали рот, сміючись над її стражданням.

Сара закричала від жаху й упала в істерику. Олена підбігла й теж застигла від побаченого. Вона вигукнула:

— Припиніть! Відпустіть її!

Вона намагалася врятувати дівчину, але Юсуф грубо штовхнув її до стіни. Він дивився на Олену з хижим блиском і сказав:

— Ти всього лише жалюгідна іноземка для розваг. Але ти красива… Дозволь мені розважитися з тобою тепер…

Олена боролася, але Юсуф притиснув її. На її крик увірвався Ібрагім. Він кинувся на Юсуфа й жорстоко побив його.

— Забирайся! Не повертайся більше! Мій батько знайде тебе й покарає! — кричав Ібрагім, стискаючи його комір.

Алануд і Сара обіймали Олену, перевіряючи, чи з нею все гаразд. Ахмед швидко вивів постраждалу дівчину з кімнати.

У цей момент з’явився ще один принц — Салмай. Ібрагім здивовано глянув на нього:

— Ти що, Салмай? Ти був із ними? Що ти тут робив?

Салмай опустив очі й сказав:

— Пробач, я намагався їх зупинити…

Ібрагім розгнівано штовхнув Аміна й Салмая, наказавши їм піти геть. Потім він обійняв Олену й прошепотів:

— Я більше ніколи не дозволю, щоб тебе образили.

Олена, ще тремтячи, запитала:

— А як же та дівчина?

Пізніше вона відвідала постраждалу. Виявилося, що це була сирота, яку Юсуф і Амін заманили обіцянками роботи. Олена зі сльозами підтримала її й пообіцяла, що винних покарають. Вона запропонувала дівчині після весілля приїхати до Катару й працювати служницею в їхньому домі. Та погодилася й сказала:

— Дякую вам, госпожа. Ви врятували мене.

Цей випадок став переломним моментом: Олена показала, що її сила — не лише в любові, а й у здатності захищати слабких. Ібрагім пишався нею ще більше, знаючи, що поруч із ним стоїть справжня майбутня королева.