Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Глава 10. Улюблена сестра Сара
Ібрагім разом із сестрами відчув гострий біль, коли побачив свою улюблену двоюрідну сестру Сару, що ридала в обіймах матері. Її плечі здригалися від сліз, а голос зривався на тихі схлипування. Сара була дев’ятою дочкою їхнього дядька й рідною сестрою Сумайї. Того дня вона мала святкувати своє шістнадцятиріччя — день, який мав стати святом юності й надії. Вона готувалася з ентузіазмом, мріяла про подарунки, про танці й сміх, але мати принесла їй страшну новину, яка перекреслила всі її мрії.
Сара вже два роки носила абайю, як тільки стала жінкою. З того часу вона ніби втратила індивідуальність, перестала говорити про дитячі фантазії. А мрії були великі: навчатися в Італії на дизайнера, відкрити власну галерею у Катарі та Саудівській Аравії, досягти досконалості у світі мистецтва й краси. Вона віддалилася від братів і сестер, навіть від Ібрагіма, якого завжди вважала рідним братом і найближчим другом.
Вона була найкрасивішою серед усіх сестер: великі карі очі світилися добротою, густе чорне волосся викликало заздрість, а м’який характер робив її улюбленицею всіх. Але саме ця краса стала її пасткою.
Батько вирішив видати Сару заміж за багатого чоловіка з Джидди, якому було вже пятьдесят три роки. Це мав бути його четвертий шлюб. Старий ніколи не бачив Сару, але чув про її красу й прагнув укласти угоду, ніби вона була лише коштовністю, яку можна придбати. Мати намагалася захистити доньку, та батько залишився глухим до жіночих сліз.
Коли Сарі оголосили про майбутнє весілля, вона ридала так гірко, що Ібрагім почув лише одну фразу крізь її сльози:
— Мене приносять у жертву, як барана.
Ці слова розірвали його серце.
Сумайя принесла рушники, і мати обмотала ними голову Сари, заспокоюючи доньку, поки та не заснула. Вона довго сиділа поруч, вдивляючись у її прекрасні риси, потім тяжко зітхнула й піднялася, втомлена від сліз і безсилля.
Ібрагім тихо увійшов до кімнати й пообіцяв Сарі, що щось придумає. Сара, дивлячись йому в очі, обняла його, відчуваючи захист: вона знала, що Ібрагім не дозволить видати її заміж без її волі.
Одного разу Ібрагім разом із сестрами навіть намагався допомогти Сарі втекти, але охоронці помітили їх. Анвар не став карати дітей, лише повернув Сару додому. Та Ібрагім не міг змиритися з цією несправедливістю. Він благав батька відмовити дядька від цього шлюбу, падаючи на коліна.
Анвар тяжко зітхнув і сказав:
— Я не в силі переконати брата. Але колись ти станеш еміром. І тоді пообіцяй мені: ти не дозволиш, щоб дочок видавали проти їхньої волі. Я мушу тримати позицію, але ти зможеш змінити майбутнє. Я ще спробую переконати його, але не обіцяю, сину. Змирися з її долею…
Ці слова запали Ібрагімові в душу, як вогонь. Він залишився сам у кімнаті, вийшов на балкон і тихо заспівав пісню, клянячись самому собі: він стане справедливим еміром. Він не допустить, щоб у його родині чи країні дівчат позбавляли права на мрію й життя.
З цією клятвою він вирушив на навчання до України — країни, яка мала змінити його долю й подарувати нове бачення світу. Там він вперше відчув, що світ може бути іншим: світ, де жінки мають право голосу, право на освіту, право на свободу. І саме цей досвід став зерном, яке проросте у його серці й перетвориться на майбутні реформи.
