Раді Вас бачити!

Глава 22. Заручини Олени та Ібрагіма

Наступного дня Олена разом з Ібрагімом та його королівською родиною зустрічала своїх рідних. Вона побачила матір, яка махала руками й сяяла в елегантному білому вечірньому платті. Поруч був батько в синьому костюмі, схожому на президентський. Сестри Юля й Люда теж радісно махали, а брати Володя й Андрій усміхалися. Лише Ірини не було — вона вже встигла вийти заміж та розпочати нове життя, що трохи засмутило родину.

Емір Анвар з розпростертими обіймами привітав гостей:

— Ласкаво просимо до нашого багатого Катару. Сідайте, ми відвеземо вас до палацу.

Родина Олени була щаслива й здивована. Вони вже бували в Єгипті, Алжирі та Марокко, але Катар для них був новим і незвіданим світом. Олена обіймала рідних так, ніби не бачила їх цілу вічність. Батьки відразу помітили її щастя й з полегшенням усміхнулися.

Вони сіли в машину еміра Анвара з особистим водієм. Дорогою Олена почала будувати плани: хотіла показати сестрам і матері місцеві красоти, провести з ними час. Але було лише три дні, щоб насолодитися цією зустріччю.

Її серце билося швидко: тепер дві культури — українська й катарська — перепліталися в одній історії. І попереду на них чекала помолвка, яка мала стати символом єдності й любові.

Наступні три дні стали для Олени й її родини справжнім святом. Ібрагім разом із королівською сім’єю організував для них подорожі по Катару, щоб показати найцікавіші місця країни.

У ті 80-ті роки Катар ще тільки починав відкриватися світові, але вже мав свої унікальні пам’ятки: Старий ринок «Сук Вакіф» — родина Олени була вражена вузькими вуличками, ароматами спецій, тканинами й золотими прикрасами. Мати Олени довго розглядала східні сукні, а сестри купили маленькі сувеніри. Форт Аль-Кут — старовинна фортеця в центрі Дохи, яка зберігала історію пустелі й морських торговців. Батько Олени уважно слухав розповіді гіда про давні битви й традиції. Музей перлів — адже саме перли були символом Катару до відкриття нафти. Ібрагім пояснив, що перли для катарців — як золото для інших народів, і показав старі човни, якими колись виходили в море. Пустеля й море — вони вирушили на екскурсію до Інленд-Сі, де пустеля зустрічається з океаном. Олена з сестрами сміялися, катаючись на джипах по дюнах, а Ібрагім показував їм, як пустеля може бути живою й прекрасною. 

Увечері вони поверталися до палацу, де шейха Султана влаштовувала для гостей традиційні вечері з арабськими стравами. Родина Олени була вражена гостинністю й розкішшю, але найбільше — щастям, яке світилося в очах їхньої доньки.

Ці три дні стали мостом між Україною й Катаром, між двома культурами, які тепер перепліталися в одній історії любові.

Вечір настав урочисто й хвилююче. У палаці зібралися дві родини — катарська й українська. Сестри Ібрагіма допомагали Олені готуватися, прикрашаючи її східними прикрасами й показуючи, як носити легкі накидки поверх сукні. Для сестер Олени це було дивом: вони вперше бачили, як жінки одягають абаю, закриваючи тіло, і дивувалися східним традиціям.

Мати Олени, хоч і була вражена розкішшю та незвичними обрядами, тихо сказала доньці:

— Ніколи не змінюй свою віру. Залишайся вірною Богу й собі. Також нехай твої доньки будуть християнками, ти переконай Ібрагіма в цьому.

Олена ніжно усміхнулася й відповіла:

— Я й не думаю змінюватися. Моє серце завжди з Богом.

Ібрагім підійшов до неї, взяв за руку й промовив:

— Ти моя наречена, моя

У залі панувала урочистість: світильники горіли м’яким золотим світлом, музика лунала, а дві родини сиділи поруч, дивуючись і радіючи.

Заручина проходила за арабськими звичаями. Спершу старші члени королівської родини благословили молодих, після чого відбувся обмін подарунками. Українська родина вручила вишиті рушники, хліб-сіль та невеликі ікони, а катарська — золоті прикраси, пахощі та коштовні тканини.

Особливим моментом стало те, що Ібрагім власноруч надів на палець Олени золоте кільце. Це був символ прийняття й офіційного статусу нареченої. Олена відчула, що тепер вона справді стала частиною його світу, і що її любов перемогла всі сумніви. Вона була офіційно його нареченою.

Хоча деякі родичі Ібрагіма не поспішали вітати іноземку, саме принцеса Сара й Алануд першими підійшли до Олени. Вони обійняли її й щиро привітали, показавши, що серце важливіше за традиції. За ними приєдналися й інші члени королівської сім’ї, і зал наповнився теплом.

Ця заручина стала не лише союзом двох людей, а й символом єдності двох культур. Олена відчувала: вона перемогла, залишившись вірною собі й водночас здобувши любов і прийняття в новій родині.

Помолвка завершилася святкуванням, але саме того вечора Олена показала, що вона не лише наречена Ібрагіма, а й жінка з твердим характером.

Під час прогулянки садом разом із Сарою та Алануд вона мріяла про те, щоб колись збудувати там невелику бесідку — місце тиші й роздумів. Вона знала: коли Ібрагім стане еміром, їхній крилатий палац за законом перейде їм, а Анвар із Султаною житимуть в іншому крилі.

Та раптом Олена стала свідком жахливої сцени. Одна пакистанська служниця, несучи кошик із фруктами, випадково зіткнулася з четвертою дружиною Анвара. Та, відома своєю жорстокістю, вона була із Саудівської Аравії, почала бити служницю, звинувачуючи її в неуклюжості й притворстві.

Олена не витримала. Вона рішуче втрутилася:

— Відійдіть! Ви можете її вбити. Як вам не соромно бити невинну людину?

Сара й Алануд підтримали її, адже знали про жорстокість цієї жінки. Четверта дружина закричала на Олену, звинувачуючи її в тому, що вона не достойна бути майбутньою королевою Катару. Але Олена твердо відповіла:

— Саме таких, як ви, треба стирати з землі, бо ви принижуєте людей.

Ображена дружина побігла скаржитися Анвару. Тим часом Алануд наказала відвезти постраждалу служницю до лікарні й виплатити їй компенсацію.

Коли Анвар почув від дочок, що сталося, він розлютився. Тричі вдарив по столу й оголосив:

— Я розлучаюся з тобою! Я розлучаюся з тобою!Я розлучаюся з тобою!

Четверта дружина кричала, плюнула й пішла, але Анвар давно мав намір розірвати цей шлюб. Перша дружина, Султана, була рада, що Олена проявила силу й захистила слабку.

Пізніше Олена відвідала служницю в лікарні, принесла їй фрукти й солодощі. Вона запропонувала працювати на неї та Ібрагіма після весілля. Служниця зі сльозами сказала:

— Дякую вам, госпожа. Сподіваюся, коли ви станете королевою, ви зміните все.

З цього моменту Олена показала всім у палаці, що з нею не можна жартувати. Вона мала силу характеру й справедливість у серці. Ібрагім пишався своєю нареченою, знаючи: вона стане справжньою королевою.