Раді Вас бачити!

Глава 11. Фестиваль мрій

Дніпро, Україна

В жаркому серпні Олена дізналася довгоочікувану новину. У своєму прекрасному синьому платті вона мчала в таксі, переповнена щастям: її прийняли до медичного коледжу. Вона уявляла, як порадує батьків, адже вони так багато вклали в її освіту — наймали репетиторів, підтримували її мрію стати лікарем, допомагати людям, навіть найбіднішим.

Олена вискочила з таксі й вбігла до дому. Мати Мирослава саме була у відпустці й закінчувала маринувати огірки разом із дочками Людою, Ірою та Юлею. Коли Олена вигукнула новину, мати одразу кинула все, обняла доньку й сказала:

— Я пишаюся тобою, Олено. Вчися добре, щоб досягти успіху… а женихів поки відклади, спершу навчання.

Іра, прибираючи банку з огірками, втрутилася:

— Мамо, наша Олена й так ні з ким не зустрічається… вона невинна, як дитя.

Юля одразу смикнула сестру:

— Припини, Іро. Краще мовчи й роби своє діло.

Люда підійшла до Олени й сказала:

— Молодець, ми всі тобою пишаємося. Треба відсвяткувати цю подію.

Олена усміхнулася:

— Звичайно, але спершу я зателефоную татові.

Мирослава простягнула їй телефон:

— Зателефонуй, доню, він чекає цієї новини.

Олена розповіла батькові, який перебував у Франції у відрядженні. Він пишався нею й навіть пообіцяв подарунок на честь вступу.

А тим часом Ібрагім проводив час із іноземними друзями та братами. Деякі були з Катару, інші — з Палестини, Марокко, Йорданії, Саудівської Аравії, Сирії. Всі вони навчалися разом із принцами, і навіть знаючи про їхнє багатство, ставилися з повагою й дружили.

Ібрагім познайомився й з українськими хлопцями, які показували іноземним студентам Київ, водили їх по Хрещатику. Йому все здавалося незвичним: клімат, погода, люди. Україна справляла на нього враження — добродушні, щирі, готові допомогти.

Та думки Ібрагіма були сповнені тривоги за улюблену сестру Сару, яку могли видати заміж проти її волі. Йому подзвонила сестра Феріде й сказала, що їхній батько намагається відмовити дядька від цього рішення. У серці Ібрагіма з’явилася надія.

Одного разу він навіть зайшов до християнської церкви, щоб подивитися, як моляться інші люди. Йому завжди було цікаво пізнавати чужі релігії, хоча він не прагнув змінювати свою віру. Але брати суворо сказали йому піти:

— Тут християни, а ми мусульмани. Нам не раді.

Ібрагім послухався й вийшов, хоча в душі йому дуже сподобалася Україна — країна, де він відчував тепло й людяність.

Вересень уже вступив у свої права: навчання почалося, але для веселушки Ксюші життя було не лише про книжки. Вона зірвала зі стовпа оголошення про український фестиваль на Хрещатику, де мали виступати музичні гурти, і побігла до своєї найкращої подруги Олени.

Іра, нафарбована й із жуйкою, що лопнула прямо перед Ксюшею, відчинила двері й зухвало сказала:

— Ти до моєї сестри? Вона ботанша, вся в навчанні. Спробуй відволікти її.

Ксюша, не звертаючи уваги, влетіла до кімнати Олени. Та сиділа в білому платті, занурена в конспекти, готувалася до семінару. Ксюша вигукнула:

— Олено, у мене новина!

Олена підняла голову й усміхнулася:

— Ну, розповідай.

Ксюша показала оголошення й захоплено сказала:

— Фестиваль! Приїжджає музична група! Я мрію отримати автограф, я хочу бути співачкою!

Олена скептично зітхнула:

— З тебе не лише співачка, а й балерина. У мене навчання, Ксюша.

Але Ксюша дивилася на подругу невинними очима, благала:

— Ради мене, піди. Ти не пошкодуєш.

Олена, хоч і була серйозною та впертою, не змогла відмовити добрій подрузі. Усміхнувшись, сказала:

— Ну гаразд, ти мене вмовила. Піду з тобою.

Ксюша закричала від радості й обняла Олену. У цей момент увійшла Іра:

— О Боже, ви йдете?

— Так, — відповіла Олена. — Я теж маю право на танці й веселощі.

Дівчата засміялися. Іра додала:

— А що скажемо мамі?

— Мама сьогодні в Одесі, у подруги. Ми самі господині дому, — відповіла Олена.

Іра радісно вигукнула:

— Тоді готуємося! Їдемо в Київ на фестиваль!

Ксюша й Олена почали вибирати найкращі сукні, щоб сяяти серед натовпу й привернути увагу хлопців. У їхніх очах світилася не лише радість, а й передчуття пригоди, які могли змінити їхні життя.