Раді Вас бачити!

Глава 26. Арабська весільна казка

Настав день розкішної арабської весільної церемонії. Увесь народ Катару чекав із нетерпінням, щоб побачити, як принц Ібрагім і його кохана Олена стануть чоловіком і дружиною перед усім королівством.

Палац сяяв золотими тканинами, пахощами ладану й музикою бедуїнських барабанів. Родина Олени приїхала з України, щоб побачити східний колорит і відчути велич арабських традицій.

Анвар, емір Катару, вирішив, що його старший син Ібрагім стане правителем лише після завершення навчання в інституті. Але вже зараз усі знали: Олена буде великою королевою Катару. Вона твердо заявила, що залишиться християнкою, і королівська сім’я прийняла її рішення з повагою. Це не лякало їх, а навпаки — вони бачили в цьому мудрість і нове прикрашення для королівства.

Деякі родичі дивилися з заздрістю, не розуміючи, як іноземка, що не знає арабських традицій, може стати правителькою. Але Ібрагім довів: любов понад усе, і він буде підтримувати Олену до кінця.

Коли наречену готували до весілля, родички почали робити їй депіляцію ніг — давня традиція. Олена здивовано запитала про її походження, і одна з тіток розсердилася, навіть вдарила її по нозі й плечу, назвавши «нерозумною іноземкою». Почувши крики, Ібрагім у гніві увірвався до жіночих покоїв, хоча це було заборонено. Його любов була сильнішою за правила.

Він грізно вигнав тітку й інших родичок із палацу, заявивши, що ніхто не має права принижувати його наречену, майбутню королеву. Шейха Султана підтримала сина й наказала негайно залишити палац, інакше їх покарають за зіпсоване весілля. Тітки бурмотіли щось про «феміністку Султану», але зі страхом покинули покої.

Султана зробила все, щоб весілля було бездоганним. Вона залишила молодих наодинці, щоб Ібрагім заспокоївся. Він узяв руку Олени й пообіцяв берегти її й майбутніх дітей, коли стане еміром Катару.

Олена дивилася на нього в білому східному костюмі, з арафаткою, прикрашеною золотими узорами, і кинджалом на поясі — символом мужності й воїнської честі. Вона попросила, щоб їхні майбутні доньки могли бути християнками, а сини — мусульманами, як Ібрагім. Принц погодився й пообіцяв любити дочок безмежно й захищати їх, як справжній воїн.

Вона кинулася йому в обійми, відчуваючи тепло й силу. Ібрагім дивився на її ніжні ноги й уже нетерпляче чекав брачної ночі, яка стане початком їхнього нового життя.

Весільна церемонія відбувалася в королівському саду, прикрашеному золотими тканинами, квітами й світильниками, що сяяли, мов зорі. Атмосфера була велична й водночас сповнена ніжності.

Перед усім народом Катару стояв імам, готовий проголосити священні слова. Ібрагім був зворушений і хвилювався, його руки тремтіли, але очі світилися щастям. Емір Анвар підійшов до нього, міцно потиснув плече й сказав:

— Головне — будь добрим еміром, чоловіком і батьком.

Поруч стояла Султана зі сльозами радості, а сестри й брати Ібрагіма вже чекали на урочистий момент. Сам Анвар вивів наречену до імама. Олена була в золотисто-білому весільному вбранні, її голову прикривала золота вуаль, крізь яку ледь проглядали світлі коси. Але її голубі очі сяяли так яскраво, що навіть Ібрагім не стримав усмішки.

Він узяв її руку, і імам почав читати молитви. Потім урочисто проголосив:

— Віднині ви — чоловік і дружина, майбутні правителі Катару.

Ібрагім, усміхаючись і з тремтячою рукою, підняв вуаль Олени. Це означало, що вона тепер належить йому як законна дружина на все життя. Вони пристрасно поцілувалися, і весь сад вибухнув оплесками. Принцеса Сара плакала від радості разом із Сумайєю, а гості обсипали молодят пелюстками троянд.

Під звуки східної музики Ібрагім супроводжував Олену, і всі святкували їхній союз. За традицією чоловіки й жінки відзначали окремо. Олені було трохи сумно, що Ібрагім святкує окремо, але сестри й родички розвеселили її танцями й співами.

Султана, витираючи сльози радості, підійшла до матері Олени й сказала:

— Ваша донька прекрасна. Вона принесе нашому королівству світло й мудрість.

Так завершилася урочиста церемонія — день, коли Олена стала законною дружиною Ібрагіма й майбутньою королевою Катару.

Поки в палаці тривало гучне свято, Ібрагім, зустрівшись поглядом із Султаном і ледь помітно кивнувши йому — мовляв, молодим уже час усамітнитися, щоб виконати обов’язок і зачати спадкоємця, — обережно вивів Олену з урочистостей. Щойно вони опинилися подалі від зайвих очей, вони міцно обійнялися, ніби не бачилися цілу вічність.

Ібрагім допоміг дружині сісти на коня, і вони помчали геть від палацових стін.

— Куди ми, мій любий? — із подивом і захватом запитала Олена, притискаючись до нього.

— Сюрприз… — лише усміхнувся Ібрагім, пришпорюючи коня.

Невдовзі серед безкраїх пісків з’явилося невелике затишне шатро. Поруч весело потріскувало багаття, а навколо була розставлена вечеря для двох. Олена була в захваті: тут вона по-справжньому відчула магію арабської ночі.

Вони опустилися на м’які східні подушки. Вогонь багаття відбивався в їхніх очах, зігріваючи, як їхнє спільне домашнє вогнище. Ібрагім запропонував їй арабську каву з кардамоном, аромат якої змішувався з пахощами солодкої пахлави та кнафе.

Насолоджуючись моментом, Олена ділилася враженнями від весілля, але в її голосі прозвучала нотка тривоги:

— Ібрагіме, а як же моє навчання? Що, якщо я завагітнію найближчим часом?

— Не хвилюйся про це, — м’яко заспокоїв її чоловік. — Я подбаю, щоб ти змогла поєднувати материнство та освіту. Моя дружина буде не лише щасливою, а й мудрою.

Олена відставила горнятко і, пильно дивлячись на нього, поставила питання, яке давно її мучило:

— Скажи чесно… для тебе важливо, щоб жінка народжувала саме хлопчиків? Я чула, що на Сході син — це найголовніше.

Ібрагім ніжно підняв її підборіддя, змушуючи подивитися собі в очі:

— Для мене найважливіше — щоб наша дитина була здоровою. А все інше — на волю Аллага. Звісно, Катару потрібен спадкоємець, але якщо ти народиш доньку — у цьому немає нічого страшного. Бог подарує нам ще дітей. У нас їх буде дуже-дуже багато, ось побачиш.

Олена з усмішкою відповіла, що не проти великої родини. Настала солодка тиша, яку переривав лише тріск дров у багатті. Ібрагім повільно торкнувся її губ — спочатку несміливо, а потім усе пристрасніше. У цьому поцілунку була і ніжність, і довгоочікуване право володіння.

Він підхопив її на руки і заніс у шатро. Тієї ночі, серед безмовної та величної пустелі, Олена вперше пізнала близькість, стаючи не просто дружиною, а справді коханою жінкою. Пустеля стала свідком народження їхнього нового життя, сповненого пристрасті та щирих почуттів.

Ранок у шатрі був тихим і ніжним. Ібрагім лежав поруч із Оленою, обіймаючи її, і дивився на дружину з усмішкою. Він шепотів солодкі слова:

— Моя любов… моя улюблена Олена…

Олена прокинулася, відкрила свої голубі очі й подивилася на чоловіка. Вона ще не могла повірити, що все сталося так швидко й водночас так добре. Для неї це було випробуванням, але й найбільшим щастям.

Їм належало ввечері повернутися до палацу, але поки вони вирішили залишитися в шатрі, насолоджуючись тишею пустелі. Тим часом брати Ібрагіма вже надсилали йому питання, як він уперше усамітнився з жінкою. Навіть Анвар, його батько, жартома запитав про це. Ібрагім почервонів, а Анвар сказав серйозно:

— Ти вже чоловік. Не соромся. Скоро ми чекаємо спадкоємця.

Наступного дня Ібрагім і Олена вирушили у весільну подорож — медовий місяць. Вони побували в різних країнах Європи, милувалися архітектурою, культурою й красою світу. Потім вони повернулися в Україну, де на них чекала їхня вілла зі слугами.

Олена була щаслива, прогулюючись у саду, і відчувала: незабаром вона подарує Ібрагімові спадкоємця. Її серце було сповнене радості й надії на нове життя, яке вони будували разом.