Раді Вас бачити!

Минуло дев’ять місяців після весілля. У лікарняній палаті стояла тиша, порушувана лише голосом лікаря та кроками медсестер. Лоренцо, вперше в житті, не мав жодної влади над ситуацією — тільки стояв поряд із Анею, тримаючи її за руку й повторюючи пошепки:

— Я тут, кохана… тримайся, ангел мій…

Він бачив, як вона втомлено заплющує очі, але знову збирає сили, бо знала — зараз на світ прийдуть їхні діти.

І ось нарешті, один за одним, залунали перші крики. Спершу — хлопчик. Потім ще один. І ще. І ще…

— Четверо хлопчиків! — вигукнула акушерка, не приховуючи подиву. — Це справжня армія!

Аня, вся бліда й виснажена, вже не могла навіть говорити, тільки дивилася на Лоренцо. Але раптом зал наповнився ще одним тоненьким голосочком.

— І дівчинка… — лікар підняв маленький рожевощокий згорток. — П’ятеро дітей! Четверо синів і одна донечка.

Лоренцо закляк на місці. Навіть його холодна мафіозна витримка зникла — він розсміявся й заплакав одночасно.

— Боже… — прошепотів він, торкаючись пальцем крихітної ручки донечки. — Це більше, ніж я заслуговував.

Аня, хоч і ледь чутно, прошепотіла:

— Тепер у нас є цілий світ… маленький всесвіт нашої любові.

Лоренцо поцілував її в лоб, обійняв так, ніби боявся відпустити.

У дверях стояли брати Ані — розгублені, але щасливі. Один із них засміявся крізь сльози:

— Лоренцо, готуй нову охорону. В тебе тепер не імперія, а дитячий садок!

Усі засміялися, і навіть Лоренцо, який ще вчора керував мафіозними війнами, відчув: справжня його сила тепер — не в арміях і грошах. А в п’яти маленьких серцях, що билися поруч з одним великим — серцем Ані.

???? Історія їхньої любові тільки починалася.

Минуло кілька років. Дім Лоренцо й Ані перетворився на справжній палац сміху, пустощів і криків.

Четверо хлопців — маленькі розбишаки з характером батька. Вони вже вчилися лазити по кабінету Лоренцо, гратися його телефонами та навіть «підписувати документи» олівцями.

А донечка, єдина дівчинка, була ніжною копією Ані — з великими очима й чарівною посмішкою. Вона вже змалку знала, що може розчулити тата одним словом.

Лоренцо жартував:

— Сини — моя майбутня охорона. А донечка — моя єдина слабкість.

Аня, дивлячись на них, щоразу відчувала, як серце розпирає щастя. Вона пам’ятала усі свої страхи — війну, зраду, втрати. Але тепер усе це було позаду.

Їхній будинок став місцем, де панувала любов. Навіть соратники Лоренцо, які колись боялися його холодного характеру, тепер дивувалися: бос імперії може сидіти на підлозі серед кубиків і слухати дитячі пісні.

— Яка доля для мафіозі? — сміялася Аня, коли бачила, як її чоловік качає донечку на руках.

— Найбільше щастя, яке я міг собі уявити, — відповідав він серйозно. — Ти подарувала мені не імперію. Ти подарувала мені всесвіт.

Увечері, коли діти нарешті засинали, вони виходили разом у сад. Лоренцо обіймав Аню за плечі й шепотів:

— Я обіцяв, що захищатиму тебе. І тепер я обіцяю, що ніхто й ніколи не торкнеться наших дітей.

Аня посміхалася, торкаючись його руки.

— Знаєш, Лоренцо, це лише початок. Їх чекає майбутнє… а нас — нові пригоди.

Над маєтком здіймався місяць, і навіть у цій тиші було зрозуміло: історія кохання Анни й Лоренцо тепер тривала у п’яти маленьких серцях, які стали їхнім безсмертям.

 Імперія кривавих війн змінилася імперією любові.