Раді Вас бачити!

Я відчувала абсолютний спокій, сидячи на носі яхти й спостерігаючи, як її кіль розрізає морську гладінь, розбурхуючи воду в різні боки. Останнім часом у моїй голові панував справжній хаос через безліч думок, що крутилися там без упину. Але зараз я дозволила собі розслабитися й просто про все забути. Наче всього цього світу взагалі не існувало.

Глибоко вдихнувши, я відчула, як легені наповнюються свіжим, солонуватим повітрям. Тут, у відкритому морі, вітер був значно сильнішим, ніж у місті, тому моє волосся хаотично розліталося. Я піднесла руку до обличчя й заправила неслухняне пасмо за вухо.

За місцевим часом уже було близько опівночі. Яскравий місяць сріблив водну далечінь, а крихітні зірки рясно осипали все небо.

Почувши тихі кроки, я озирнулася. Давид повільно йшов до мене, тримаючи в руках два келихи червоного вина. Його обличчя здавалося помітно розслабленим. Я ніколи не казала йому цього вголос, але такий простий, невимушений одяг був йому неймовірно до лиця. Легка футболка-поло та світлі шорти, що вільно сиділи на стегнах.

Він сів поруч і простягнув мені келих. Я зробила ковток вина й, не дивлячись на чоловіка, тихо промовила прямо в нічне небо:

— Ти запам’ятав...

Я шкірою відчувала його пильний погляд.

— Про яхту, — я повернулася до нього, щоб бачити його обличчя.

— Так, — відгукнувся він. Його увага все ще була прикута до мене, а кутики губ піднялися в м’якій, лінивій усмішці.

У горлі раптом пересохло й утворився дивний клубок, тож я поспішно відпила ще трохи вина.

— Це була всього лише мрія, але завдяки тобі вона стала реальністю.

Він зітхнув. Обережно потягнувся до мене та пальцями відкинув неслухняні пасма назад, відкриваючи ключицю.

— Мені вистачить простого «дякую».

— Дякую, — м'яко промовила до нього, а потім засміялася. — Насправді я гадала, що ти мене не слухав, і говорила все, що спадало на голову. Якби я знала, то просто б обмежилася вечерею, не говорячи дурниць.

Я відвела погляд, але раптом Давид торкнувся мого підборіддя, змусивши поглянути на нього.

— Якщо ти про щось мрієш — це не дурниці, — твердо сказав він.

Я важко сковтнула, а серце, здавалося, на мить перестало битися.

— Ти справді так думаєш? — схвильовано запитала я.

— Авжеж. Усе, що стосується тебе, — не дурниці, — він поклав руку мені на талію та одним упевненим рухом притягнув до себе.

Я почувалася наче в казці.

Він був моїм принцом, а я — його принцесою. Я була його спокоєм, а він — моїм захопленням. Ми здавалися непоєднуваними, але хіба хтось із нас ідеальний?

Іноді я запитувала себе, як так сталося, що мені дістався найкращий хлопець у світі. Відповіді поки не знайшла. А можливо, вона мені просто не потрібна...

— Мене дещо турбує, — зізналася я трохи згодом.

Я відчула, як він умить напружився. Здавалося, Давид навіть перестав дихати.

— Ти можеш розповісти мені, — спокійно сказав він.

— Пам’ятаєш, як тоді в кафе ти застав мене з маленькою дівчинкою? Мені здалося, що ти відреагував занадто різко. Тоді в мене склалося враження, що ти не любиш дітей або взагалі проти них.

Мене це справді турбувало. Одна лише думка, що він проти, вводила мене в ступор, який поступово переростав у страх.

З його грудей вирвалося полегшене зітхання, і м’язи почали повільно розслаблюватися. Судячи з такої реакції, він, напевно, готувався почути щось значно гірше. Проте для мене це не було дрібницею чи буденною темою для обговорення.

— Я тоді просто нервував через цю подорож, бо виникли деякі проблеми, — пояснив він.

Його долоня почала повільно вимальовувати кола на моєму стегні, ніби він заспокоював і себе, і мене. Від цих рухів я помітно розслабилася.

— Ти нервував?

Я злегка відсунулася, поклала руку йому на плече й підвела погляд до його очей. Давид не дивився на мене — його погляд був спрямований кудись убік. Він соромився власних почуттів.

Чоловік знизав одним плечем:

— Я просто не хотів, щоб усе пішло шкереберть.

— А що б ти зробив, якби все так і сталося? — я зацікавлено схилила голову набік.

Він хмикнув і нарешті глянув на мене:

— Воно б не сталося.

— Уф! — я жартівливо скривилася. — Який самовпевнений!

Мені й справді іноді здавалося, що його самовпевненість просто не має меж.

— Я б краще сказав наполегливий. Мені все ж вдалось затягти тебе тоді до себе в кабінет.

— Це не правда, — обурилася я. — Я не хотіла засмучувати Лізу, бо якби я не послухалася, ти б накричав на неї.

Спогади наче за командою пронеслися в моїй голові: як він звинувачував мене, що я його уникаю, а потім… наш перший поцілунок.

Я відчула, як мої щоки починають палати від цих думок, а в грудях розлилося приємне тепло.

Він глянув на мене, хитро примруживши очі.

— Хіба я справді такий суворий начальник? — запитав він.

— А хіба ні? — поставила я йому зустрічне запитання.

Він глибоко зітхнув.

— На початку мені здавалося, що єдиний спосіб заслужити повагу — це зробити так, щоб мене всі боялися, — задумливо промовив Давид. — І я не помилився, це спрацювало.

— Ти хотів би щось змінити?

— Ні, — чесно відповів він. Від його слів у моїх грудях, здається, все стиснулося. — Якби я тоді не вчинив так, зараз не було б ні компанії, ні мене — такого, яким я є сьогодні.

— Маєш на увазі, багатого тебе? — усміхнулася я.

— Так.

Більше ніхто з нас не промовив ні слова, і між нами запала незручна тиша.

Я дивилася просто перед собою — на безкрає темне море.

Я затремтіла від різкого пориву холодного вітру, що овіяв шкіру. Давид помітив це й підвівся. Він простягнув мені руку, і я, ухопившись за його долоню, підвелася слідом. Через легке хитання я на мить утратила рівновагу й ледь не впала, але Давид миттєво підхопив мене за талію та притиснув до себе. Його гаряче тіло миттєво зігріло кожну мою клітинку.

— Усе гаразд, я в порядку, — прошепотіла я, уткнувшись йому в груди.

Він повільно послабив обійми.

— Ходімо всередину, треба тебе зігріти, — пробурмотів він і взяв мене за руку.

Чоловік повів мене до каюти й дбайливо накинув на мої плечі м'який плед. Я опустилася на диванчик, затишно загортаючись у теплу тканину. Тим часом Давид почав спускатися вузькими сходами на нижній ярус. Я тихо засміялася: він був настільки кремезним, що ці проходи здавалися для нього завузькими.

Коли Давид повернувся, я помітила, що він уже встиг змінити шорти на зручні штани. Опустившись поруч, він запитав, чи не хочу я теж переодягнутися. Але я похитала головою. Перед тим як відплисти, я змінила сукню на зручний ллянний костюм.

Уже зовсім зігрівшись, я трохи приспустила плед із плечей, відкинулася на спинку дивана й пильно подивилася на Давида. Він знову мав задуманий вигляд, ніби якась таємна думка не давала йому спокою.

— Давиде? — тихо звернулась до нього.

— Так, сонце? — він повернувся до мене й сперся ліктем на спинку дивана, зовсім близько до моєї голови.

З його уст це прозвучало так ніжно й обережно, наче це слово було крихкою скляною фігуркою, що будь-якої миті могла розбитися. Знаю, дурне порівняння, але саме це я тоді відчувала.

Його звертання змусило мене дещо згадати.

— Чому ти називаєш мене саме так?

Я схилила голову набік і пальцями повільно провела по контурах його щелепи. Раптом він перехопив мою руку й підніс її до своїх губ, залишаючи короткий поцілунок на долоні.

— Хочеш чесно?

Я кивнула.

— Якщо відверто, то ти повернула світло в мої похмурі дні. До зустрічі з тобою кожен мій день здавався самотнім і сірим. Я був настільки оточений цією темрявою, що думав, ніби проведу так усе життя до останнього подиху. Але одного дня ти увійшла в мій світ і освітила його. А тепер я боюся, що стаю залежним від твого світла, — він стиснув губи, стримуючи усмішку. — Вийшло красномовніше, аніж я очікував.

Я поглянула йому в очі.

— Приємно чути, що я стала чимось більшим, ніж просто набридлива підлегла та фіктивна наречена.

— Ти — значно більше, — прошепотів він, а тоді ніжно поцілував мене.

Я запустила одну руку в його густе волосся, а іншу поклала йому на шию. Цей поцілунок був схожий на мед — такий же солодкий і бажаний. За мить Давид трохи відсторонився й глибоко вдихнув мій запах.

— Ти так солодко пахнеш, — прошепотів він біля самого мого вуха.

Мої щоки спалахнули, а серце навіть не думало сповільнювати свій шалений ритм. Мені здавалося, що воно ось-ось вистрибне з грудей.

Давид помітив моє ніяковіння й зацікавлено примружився.

— Люблю дивитися, як ти червонієш. Особливо, коли причиною цього стаю я, — задоволено промовив він.

Я зморщила носа й похитала головою.

— Тому ти весь час змушуєш мене ніяковіти?

Його долоня торкнулася моєї все ще гарячої щоки, і він ніжно водив великим пальцем угору й вниз.

— Я ніколи не роблю цього навмисне, — тихо заперечив він.

Давид був так близько, що його гарячий подих лоскотав шкіру, посилаючи солодкі імпульси по всьому тілу, які зрештою зосередилися внизу живота. Я важко сковтнула й помітила, як у його очах спалахнуло у відповідь моє власне збудження.

— У нас ще є час до світанку, — сказав він. — Чого б ти зараз хотіла?

— Хочу сидіти тут і розмовляти про все на світі, — відповіла я, відчуваючи абсолютний спокій. — Просто щоб ти був поруч.

— Я буду, — пообіцяв він.

Усю ніч, що залишалася, ми провели за розмовами про все, що спадало на думку. Весь цей час мій погляд був прикутий до його глибоких карих очей. Давид ніжно погладжував мою руку, і я наче розчинялася в цих делікатних рухах.

А потім ми зустріли найкращий світанок у моєму житті.