Спочатку:
На сторінку книги
Крізь сон я відчула, щось надто приємне на своїй шкірі. Вологі поцілунки відчувались на шиї та повільно опускалися на ключицю. Моє дихання стало уривчастим. Я тихо застогнала, стримуючи себе.
— Давиде… — хрипло протягнула.
Він відірвався від моєї шиї, залишаючи пульсувати те місце, де щойно були його губи.
— Ти хочеш, щоб я зупинився? — він глянув на мене зголоднілим поглядом.
Я заперечливо похитала головою. Мені аж ніяк не хотілося, щоб він зупинявся. Давид задоволено кивнув головою та з новою силою припав до того місця, де зупинився. Він схопив однією рукою мої зап’ястя і підняв їх вгору, зафіксувавши над моєю головою.
Я закинула голову від нової хвилі задоволення.
Долоня Давида опустилася вниз на моє стегно, і я напружилась чекаючи більшого. Він все ще продовжував осипати поцілунками шию.
Це відчувалось так заборонено…
«Бо це і є заборонено!» — пролунав суворий голос у моїй голові.
Я з жахом розплющила очі й різко сіла в ліжку. Дихання було шаленим і переривчастим. Окинувши поглядом кімнату, я помітила, що навколо порожньо. Повернула голову до половини ліжка, де мав спати Давид, але його там не виявилося. Простирадло на його боці вже встигло повністю охолонути, а це означало, що він прокинувся дуже давно.
Я тремтячими пальцями торкнулася шкіри, яку — як мені наснилось — палко цілував Давид. На моєму тілі не було ні пульсації, ні почервонінь.
Це був усього лише сон… Сон.
Я гучно видихнула й нарешті піднялася з ліжка. Насправді я була абсолютно одна в його кімнаті, поки моя підсвідомість безсоромно фантазувала про ніч із ним.
Та щоб мене качка копнула.
***
— То ти хочеш сказати, що тобі снився сон, де ти фантазувала про вас із Давидом? — Оля підозріло глянула на мене.
— Угу, і це мені наснилося, коли я спала в його кімнаті, — задумливо підтвердила я, підперши голову рукою.
Насправді я підсвідомо прагнула почути осуд на свою адресу. Хотіла, щоб вона назвала це неправильним і це допомогло б мені бодай на кілька днів приборкати мої заборонені думки. Але Оля була не з тих людей, які стануть засуджувати.
— Ти спала в його кімнаті?! — її очі округлилися, і вона вражено затулила рот долонею, після чого насупила тонкі брови. — Ви з ним у реальності не…
— Ні! — випалила я, як на мене, занадто різко.
Вона стенула одним плечем і тихо засміялася.
— В цьому немає нічого такого. Це цілком нормально, якщо ти в нього закохалася.
А от і ні! В нашій історії це не було нормальним. Я дала собі обіцянку, що ніколи не закохаюся в Давида, і не мала права її порушувати. Так, я не заперечую: він красивий, сексуальний і все в тому дусі. Але нас пов’язує виключно контракт.
Весь ранок я твердила собі, що це на мене так подіяв аромат його постілі. Але дурити саму себе більше не було сенсу. Я чітко усвідомила, що маю величезну проблему: у мене з’явилися до нього почуття.
Схоже, я влипла… І дуже сильно.
— Поглянь, хто тут! — відірвала мене від думок Оля, кивнувши кудись убік.
Я простежила за її поглядом і миттєво зустрілася зі знайомими карими очима. Давид дивився прямо на мене, хоча за логікою мав би зосередити всю увагу на чоловікові, який щось активно йому розповідав.
Сьогодні він був одягнений у світло-сірий костюм, який йому страшенно пасував. Верхні ґудзики сорочки були розстебнуті. Дивно, що раніше я не помічала, як щільно тканина облягає його міцні м'язи.
— Він із тебе погляду не зводить, — прошепотіла Оля біля мого вуха.
Я пропустила її слова повз увагу, все ще заворожено дивлячись у той бік. Давид підняв руку до обличчя й недбало потер підборіддя. В голові миттєво з’явилися зовсім непритаманні мені думки. Не контролюючи себе, я ледь прикусила нижню губу. Щойно усвідомивши, що роблю, різко відвернулася, руйнуючи момент. Чому він так дивиться?
— Він усе ще дивиться? — тихо запитала я в Олі.
Серце забилося швидше, а в животі досі вирував табун метеликів, які навіть не думали зникати.
— Ні, вони щойно зайшли в ліфт.
Я полегшено видихнула.
— Ти вся почервоніла, — зауважила Оля.
Моя рука мимоволі піднялася і торкнулася палаючого обличчя.
— Тут просто душно, — пробурмотіла я перше, що спало на думку.
Оля багатозначно кивнула.
Щойно робочий день закінчився, я швидко спустилася ліфтом та вийшла на вулицю. Сьогодні погода виявилася значно теплішою, що мене дуже потішило, тому я обмежилася легким тонким тренчем.
Підійшовши до автомобіля, я привіталася з водієм і сіла всередину. Але він чомусь зовсім не поспішав рушати з місця.
— Ми на когось чекаємо? — запитала я трохи нетерпляче.
— Давид Олександрович повідомив, що теж зараз виходить, — відповів чоловік.
Серце миттєво забилося швидше.
І справді, за якихось десять хвилин Давид уже сидів поруч зі мною в салоні. Весь шлях ми їхали мовчки. Я вперто дивилася у вікно, щоб знову випадково не задивлятися на нього.
— Ігорю, спочатку заїдемо в одне місце, — промовив Давид, порушуючи тишу й тим самим привертаючи мою увагу.
— Як скажете, — відгукнувся водій.
Давид, напевно, скинув йому локацію наперед, бо Ігор упевнено звернув праворуч. Я нерозуміюче глянула на свого фальшивого нареченого.
— Куди ми їдемо? — Я запитально вигнула брову.
— Я хочу повечеряти з тобою.
Ці слова прозвучали так просто, але водночас викликали в мене лавину запитань. Чому? Навіщо? Він хоче повідомити щось важливе стосовно договору? Чи це чергова показова вечеря для преси? Питання хаотично крутилися в моїй голові навіть тоді, коли ми вже сиділи за накритим столом у ресторані. Давид майстерно відрізав шматок соковитого стейка. Переді мною стояла точно така ж порція.
— Як батько? — буденно запитав він.
— Краще, — я відклала прибори вбік і склала руки на краю столу. — Завтра поїду його провідати.
Він розуміюче кивнув.
Запитання крутилося на язиці, але щойно я набралася сміливості озвучити його, мене безпардонно перебили.
— Яка несподівана зустріч! — Я повернула голову на глибокий чоловічий голос. — Не думав, що застану тебе тут.
Біля нашого столу зупинився молодий чоловік років двадцяти шести. Він був стильно вдягнений, проте помітно відрізнявся від решти відвідувачів цього закладу. На ньому не було того строгого класичного костюма, який зазвичай носила більшість людей з оточення Давида.
— Домініку, — коротко кивнув Давид.
— Власною персоною, — хлопець приязно усміхнувся.
Він виявився дуже привабливим: високий зріст, широкі плечі та виразні, харизматичні риси обличчя одразу робили свою справу. Також привертало увагу його кучеряве, ледь розпатлане волосся.
— Алісо, це Домінік, — звернувся до мене Давид. — Мій друг із коледжу.
— Рада знайомству, — відповіла я, потиснувши Домінікові руку.
Натомість він подарував мені одну з тих чарівних усмішок, якими, напевно, без зусиль завойовував жіночі серця. Я тихо захихотіла.
— Не буду заважати вашій вечері, — Домінік перевів погляд на мого супутника. — Зустрінемося в суботу, — з легким викликом промовив він.
Між ними не відчувалося ворожої напруги. Це було радше схоже на давню дружню гру.
— Ми збираємося щомісяця, щоб провести час разом, — пояснив Давид, очевидно, відчувши, що мені потрібні роз'яснення.
— Минулого разу я обіграв його в шахи, — задоволено вставив Домінік.
Я помітила, як Давид на мить стиснув щелепи. Я вже чудово знала, що такі чоловіки, як він, терпіти не можуть програвати.
— Тому налаштовуйся на серйозну гру, бо й оком змигнути не встигнеш, як я рознесу тебе вщент, — упевнено заявив Давид.
— Хіба він не занадто самовпевнений? — Домінік іронічно усміхнувся, підмигнувши мені.
Я знизала плечима й ледь підняла кутики губ вгору.
— Давиде, ти просто зобов'язаний у суботу взяти її з собою! — раптом заявив Домінік.
— Не думаю, що це буде доречно, — вставила я.
Наші стосунки були фальшивими, і я не мала жодної впевненості в тому, що Давид захоче знайомити мене зі своїм найближчим колом.
— Сестра Домініка теж там буде, — несподівано додав Давид, дивлячись на мене. — Якщо захочеш, складеш їй компанію.
— Гаразд, — відповіла я, знову знизавши плечима.
— От і чудово! Алісо, був щиро радий особистому знайомству, — посміхнувся Домінік, перш ніж рушити до виходу.
— Мені він сподобався, — промовила я, коли ми з Давидом уже виходили з ресторану на прохолодне вечірнє повітря.
— Ресторан?
— Домінік, — відповіла я, насупившись на його вдаваний скептицизм. — Хоча й заклад вартий найвищої похвали. Я ще ніколи не куштувала такого смачного десерту.
— Як він називався? «Три молока»?
— Угу. Я завжди замовляю його, куди б не пішла. Але тут він виявився найніжнішим. — У роті одразу ж згадалася дивовижна, легка текстура бісквіту.
— Тоді наступного разу знову приїдемо сюди, щоб ти могла його замовити.
Його слова миттєво повернули мене до запитання, яке я так гарячково хотіла поставити ще на початку нашої вечері. Я глибоко вдихнула повітря:
— Навіщо все це?
Давид застиг і, насупивши брови, глянув на мене.
— Що ти маєш на увазі? — запитав він, після чого знову рушив уперед.
— Ця вечеря.
Давид зупинився біля автомобіля й відчинив переді мною дверцята.
— Алісо, це була просто вечеря. Не сприймай її як щось більше.
— І ти також не сприймай мою згоду як щось більше. Ще трохи — і ми назавжди забудемо про існування одне одного, — сухо сказала я.
— Неодмінно, — відрізав Давид.
