Спочатку:
На сторінку книги
Я глибоко й часто дихала, жадібно ковтаючи ротом повітря. Тваринний страх від того, що я ледь не потонула, відбивався глибоко всередині. Я міцно, аж до болю, обхопила себе руками. Краплі води стікали по обличчю, і я втомлено витерла їх долонею. Мені було настільки холодно, що зуби вже починали несамовито цокотіти.
— Ти вся тремтиш, — тихо промовив Давид.
Він прибрав руку з моєї талії й відчинив двері великої ванної кімнати. Я невпевнено зайшла всередину.
— Зніми мокрий одяг, — наказав він, залишаючи мене наодинці. — Я зараз принесу сухий.
Тремтячими пальцями я стягнула з себе наскрізь мокрий светр, а затим і штани, залишившись у самій білизні. Загорнувшись у великий махровий рушник, я поглянула на своє відображення в дзеркалі. Волосся брудними пасмами прилипло до чола, туш розмазалася, залишивши темні плями на щоках. Вигляд я мала просто жахливий.
Я встала під струмінь гарячої води, щоб бодай трохи зігрітися. Усе ж таки моє невміння плавати ледь не коштувало мені життя. Коли ми з родиною їздили на море, я завжди хлюпалася біля самого берега, і мені було цілком комфортно. Я ніколи не відчувала потреби навчитися триматися на воді.
Насухо витерши волосся, я стала біля дзеркала й заплела його в легку косу. Раптом я злякано підскочила на місці, коли почула стукіт у двері.
— Можна зайти? — долинав з-за дверей голос Давида.
Я прочистила горло й нервово потерла шию.
— Так.
Двері відчинилися, і Давид зайшов, тримаючи в руках мої речі. Він помітно намагався не затримувати погляду на моїй оголеній шкірі.
— Дякую, — тихо мовила я.
Лише зараз я помітила, що він теж устиг скинути з себе наскрізь мокрий одяг і перевдягнутися.
— Одягайся, — промовив він, віддаючи мені речі. — Я чекатиму у вітальні.
Я не знала, чи розцінювати це як запрошення приєднатися до нього, чи як щось інше. Проте він точно захоче дізнатися, що між нами відбулося.
Давид зачинив двері, залишаючи мене наодинці. Я швидко вдягнулася й невпевненими кроками зайшла до вітальні. Він сидів на дивані, нахилившись уперед і міцно зчепивши пальці в замок. Почувши мої кроки, Давид повернув голову. За тим, як горіли його очі, я зрозуміла, що на мене чекає нелегка розмова.
— Сідай, — він коротко вказав на місце навпроти себе.
Я мовчки сіла, очікуючи, що буде далі.
— Я хочу знати все, — сухо промовив він. — Починаючи від того, про що ви говорили, і закінчуючи тим, як ти опинилася в басейні.
— Гаразд, — видихнула я й за звичкою почала нервово перебирати пальцями поділ светра. — Я вирішила прогулятися і…
Я запнулася, підбираючи правильні слова. Він не зводив з мене пильного погляду карих очей, чекаючи на продовження.
— Ми зіштовхнулися з нею біля басейну. Вона стверджувала, що ти мене просто використовуєш, бо не здатен покохати таку, як я. — Давид ледь примружився, а я додала, ніяково усміхаючись: — Знаєш, нам і справді вдалося створити ілюзію ідеальних стосунків. Ми навіть її обвели навколо пальця.
Але він не усміхався.
— Ти щось недоговорюєш, — зробив висновок Давид, і моє тіло миттєво напружилося. — Алісо, ти ж розумієш — якби я не опинився поруч, усе закінчилося б геть інакше.
— Я й сама чудово розумію, чим усе могло закінчитися, — буркнула я.
— Якщо розумієш, тоді скажи прямо. Це через неї ти опинилася в басейні?
Я помітила, як міцно він стиснув щелепи, пропалюючи мене похмурим поглядом. За виразом його обличчя було ясно, що він про все здогадується, але хоче почути правду саме від мене. Я відвела погляд і ледь помітно кивнула.
— Я це так не залишу, — пробурмотів Давид скоріш для себе. — Вона заплатить за те, що скоїла.
Він різко підвівся, і я поспіхом зробила те саме.
— Не треба, прошу.
Давид здивовано глянув у мої сірі очі. Він підійшов майже впритул і плавно провів рукою, заправляючи неслухняне пасмо мого волосся за вухо. Від цього мимовільного дотику внизу живота розлилося приємне, трепетне тепло.
— Ти занадто добра для цього світу… і для мене.
Останні слова він промовив зовсім тихо, але я їх почула. Давид похитав головою й рушив до виходу з вітальні.
— Ти куди?
— Мені потрібно побути наодинці й подумати, — кинув він, піднімаючись сходами нагору.
Коли надворі остаточно стемніло, я піднялася до себе в кімнату й лягла в ліжко. Близько години я крутилася з боку на бік, але так і не змогла заснути. Наче на зло, піднялася сильна весняна гроза: від гуркоту грому та шквального дощу, який лупив у шибки, я щоразу здригалася.
Тихими кроками я вийшла зі спальні, обережно зачинивши за собою двері. Зупинилася біля кімнати Давида. Я довго вагалася, чи варто турбувати його, але він сам казав, що має проблеми зі сном, тож панувала слабка надія, що він досі не спить. Я легенько постукала, але Давид, схоже, не почув за шумом зливи. Повільно натиснувши на ручку, я прочинила двері. Усе ще тримаючись за клямку, я обережно зазирнула всередину крізь утворену щілину. У сутінках кімнати я розгледіла, що він уже в ліжку.
— Давиде, ти спиш?
— Ні, — сказав він і повернувся до мене обличчям. — Чому прийшла?
Я зайшла всередину й обережно зачинила за собою двері.
— Через грозу не можу заснути, — тихо пояснила я. — Можна я побуду трохи біля тебе, поки вона не мине?
Я нервово почала кусати щоку зсередини.
— Вона може тривати до ранку, — зауважив Давид.
— Вибач, це була погана ідея, — промовила я, розвертаючись назад до дверей.
— Іди сюди, — зупинив він мене. — Ти можеш перечекати цю ніч біля мене.
— Ти впевнений? — схвильовано перепитала я.
— Біля мене повно місця. — Давид демонстративно посунувся на інший бік ліжка.
Я полегшено усміхнулася, радіючи, що не доведеться повертатися до своєї порожньої спальні. Лягла поруч і накинула на себе край ковдри. Між нами залишалася чимала відстань, і це мене трохи заспокоювало. Відчуваючи на собі його пильний погляд, я теж розвернулася до нього обличчям.
— Я теж не міг заснути, — пробурмотів Давид.
— Через грозу?
— І через неї також.
— У вас з Ірою щось було? — невпевнено запитала я. Він одразу зрозумів, про кого мова, але його обличчя не виказало жодних емоцій.
— У нас був роман. Палке захоплення, яке завдало болю в найнеочікуваніший момент…
Я мовчала, уважно його слухаючи. Виходить, журналістка сьогодні не збрехала.
— Ти казав, що ніколи не закохуєшся, — тихо нагадала я.
Він здавлено засміявся. У цей момент знову гуркотом вибухнув грім, і я інстинктивно підсунулася ближче до нього.
— Це захоплення і стало причиною моїх слів. Вона мене зрадила, — напружено промовив Давид і за секунду додав: — А я не вибачаю зради.
— Вона проміняла тебе на іншого?
— Ні. Їй потрібна була ексклюзивна інформація для наступної статті, бо її кар'єра була на межі краху. От вона й використала мене. Моїй компанії тоді ледь не прийшов кінець.
Я була вражена такою відвертістю. Після його слів я стала ненавидіти Іру ще сильніше. Щиро не розуміла, як можна так підло вчинити з коханою людиною.
— Навіщо вона приходила сьогодні? — ледь чутно запитала я.
— Це я її покликав, — твердо відрізав Давид.
Я насупилася. Не знаю чому, але всередині раптом кольнув неприємний укол ревнощів. Невже я тут зайва? Але ж він би мені сказав...
— Ти?
— Вона знадобилася мені суто з професійного погляду.
Я знову здригнулася, коли за вікном грім прогримів із новою, шаленою силою. Давид несподівано поклав руку мені на талію і впевнено притягнув до себе.
— Не бійся, — промовив він біля мого вуха.
Я мовчки кивнула, хоча в сутінках він навряд чи міг це побачити. Мені було неймовірно затишно в його обіймах, і саме це мене лякало. Я занадто швидко прив’язуюся до людей.
— Добраніч.
— Добраніч, — прошепотіла я у відповідь.
Чи то через м'яку постіль, чи то через те, що Давид був зовсім поруч, я миттєво поринула у глибокий, безтурботний сон.
