Спочатку:
На сторінку книги
Давид
— Чого тобі? — запитав я, щойно вона зайшла в кабінет.
Вона ніколи не з’являється просто так, тому я переходжу одразу до суті.
— Навіщо так грубо? Я прийшла, щоб поговорити.
Вона всілася на диван, закинувши одну ногу на другу. Я знаю цю її поведінку. Вона думає, що вона клята королева і всі повинні схиляти перед нею голову. Але зі мною це не пройде.
— Ти, — вона перевела свій погляд на Алісу. — Принеси нам дві чашки кави.
Я міцно стиснув щелепи.
— Вона нікуди не піде, — гаркнув я. — Вона тобі не служниця.
Спочатку у її очах було видно не розуміння. Вона, нахмурившись, кинула погляд на Алісу, а потім на мене. І тут її ніби осяяло.
— О... то ти напевно та сама наречена, — сказала Іра й фальшиво усміхнулась.
— Так. Та сама, — відповіла Аліса з ентузіазмом, який мене водночас здивував та захоплював.
— А в тебе смак не змінився. Все такий хороший, — звернулась до мене.
Мої брови піднялись вгору. Вона ще мала нахабство згадувати минуле.
— Але інколи він мене підводить, — холодно відрізав я.
Вона закусила губу та втупилася поглядом у підлогу, неначе жаліючи, про те що зробила. Але вона точно не жаліла. Іра ще та змія, яка шукає вигоду тільки для себе. Вона піде по головах тільки, щоб досягти свого.
— Давиде, я краще залишу вас самих, — з цими словами Аліса зникла за дверима.
Я перетнув кімнату та сів навпроти неї, відкинувшись на спинку крісла.
— То що ти хотіла?
Я вже хотів покінчити з цим. Вона перевела свій погляд на мене.
— Гаразд. Наш журнал хоче бачити тебе на головній обкладинці, — серйозним тоном мовила вона.
— І ти писатимеш статтю.
Вона кивнула.
— В мене немає на це часу, — відповів коротко.
— Послухай, якщо ти так кажеш через…
—Не закінчуй. Від того, що ти скажеш моє рішення не зміниться. Тож краще не трать свій і мій час даремно.
Вона підвелася, схопивши свою сумочку.
— Не будь таким категоричним, — вже тримаючись за клямку дверей, вона додала: — Якщо передумаєш, подзвони.
Вона це сказала так ніби думала, що я реально їй передзвоню. Та пішла вона!
Аліса
— Офігіти! — вигукнула я, дивлячись на великий будинок, більше схожий на палац.
У мене ледь не відвисла щелепа, коли я його вперше побачила. Я розуміла, що будинок буде розкішним, таким же, як і його власник, але не очікувала аж такої величі. Великий двоповерховий особняк з величезними панорамними вікнами та білими колонами знаходився в центрі маєтку. Навколо росло безліч хвойних кущів ідеальної форми, а газон виглядав настільки коротко підстриженим, ніби за цим доглядала спеціально найнята людина.
Я здивовано повернулась до Давида, він саме закінчував розмовляти по телефону.
— Ти сам тут живеш?
Він насупився, ніби я вимовила найбільшу дурість.
— Чому тебе це дивує?
— Тобі не самотньо в такому величезному домі?
— Я більшу частину доби проводжу в офісі, тож ні.
Я зійшла з доріжки, щоб краще роздивитися задній двір, поки Давид витягував мої валізи з багажника. Боже! Тут є величезний басейн. Я одразу пошкодувала, що не вмію плавати.
Я вже збиралася повертатися до Давида, як раптом нізвідки почувся гавкіт, і я зупинилася. Моє серце почало сильно битися об грудну клітку. Я щосили запищала і побігла до Давида. Я схопила його за передпліччя та сховалася у нього за спиною. Намагаючись глибоко дихати, щоб заспокоїти серцебиття, я не одразу почула голос Давида.
— Ей, ти в порядку? — його голос був надмірно спокійним.
— Я боюсь. Я... я чула... гавкіт, — вже почала заїкатись я.
— Стій тут.
Він вивільнив свою руку і попрямував на задній двір.
— Не залишай мене! — вигукнула я, але він не зупиняючись продовжив йти.
Ну, і нехай собі йде. Його з'їсть та величезна собака і на одного буркотуна буде менше. Мене ще з дитинства лякали собаки. Одного разу мене ледь не вкусила сусідська собака, а фобія лишалась аж до сьогодні.
Я почала нервово жувати нижню губу та час від часу кидати погляди в тому напрямку. Одна сторона мене казала йди за ним, а інша боялась. Тому я все таки стояла біля машини і чекала, коли він повернеться.
Не пройшло й п’яти хвилин, як Давид повернувся, але вже не сам.
— Знайомся це Арчі.
Він кивнув на маленького білого песика, якого тримав на руках.
— Це його я чула? — відверто здивувалась я.
—В нього на задньому дворі було заняття з кінологом, — пояснив Давид. — Ти можеш його погладити, він не кусається.
Спочатку я дещо скептично глянула на собаку, але потім зрозуміла, що вона мені нічого просто так не зробить. Це невинна тваринка з добрими чорнявими оченятами, які раз за разом зацікавлено кліпали на мене.
Я видихнула. Моя рука торкнулась м'якої білої шерсті, і собака одразу розслабилась. Мої груди наповнились бажаним полегшенням і я почала активніше погладжувати м'яку шерсть. Йому подобалося, коли я його гладила. Висунувши язика, він лизнув мені руку, від чого я розсміялась. Коли Давид опустив собаку на доріжку, Арчі став бігати навколо мене. Я присіла, незважаючи на те, що тканина мого пальта торкалась бруківки, якою була встелена доріжка.
Я знову його погладила і в нього аж закотились очі від задоволення.
— Тобі подобається? — прошепотіла я, з усмішкою продовжуючи чухати його спинку.
Я прийняла махання хвостика за так.
— Ти йому подобаєшся, — сказав Давид.
— Він мені теж дуже подобається.
— Яка це порода? — поцікавилась я.
— Вест-хайленд-вайт-тер'єр. Вони вважаються дуже витривалими, і як ти вже могла помітити, активними.
О, так! Я це дуже добре помітила, особливо за тим, як Арчі вимагав моєї уваги.
— Але й ще склалось враження, що вони довірливі, — додала я.
— Можливо, — пробурмотів Давид без надмірної емоційності.
Він взяв мої валізи та попрямував до будинку. Коли Арчі почув свист, то одразу побіг на звук. Вставши, я поправила пальто і попрямувала до Давида. Я піднялась сходами і побачила, як Давид вимикав сигналізацію.
— Не думала, що такі серйозні чоловіки заводять собі таку милу собачку.
— Я вмію дивувати, — сказав він і відчинив вхідні двері. — Ходімо, зроблю тобі екскурсію.
Я роздивлялася кожну кімнату, коли ми проходили будинком. Всі кімнати були зроблені у світлих тонах, на відміну від його кабінету, і добре облаштовані. На першому поверсі була розташована кухня, їдальня та загальна вбиральня. Я була вражена, коли ми зайшли в простору вітальню з каміном та величезним телевізором. Кімнату заливало природнє освітлення, яке робило її затишнішою. В цьому домі навіть був домашній кінотеатр і більярдна. Піднявшись сходами на другий поверх, він показав на двері свого кабінету і спальні, але в середину ми не заходили.
— Я не готував для тебе конкретної кімнати, тому можеш обрати будь-яку кімнату, яка тобі більше довподоби, — сказав він.
— Я вже вибрала, — мій погляд мимохіть метнувся у кінець коридору.
Всього гостьових кімнат було чотири. І я вирішила вибрати ту, яка була на другому поверсі, але в протилежному боці від спальні Давида. Не тому, як ви могли подумати, що я хочу бути подалі від нього, ні. Просто навпроти тієї кімнати знаходилася власна бібліотека Давида, а я не хотіла втрачати такий шанс.
Залишившись одна в домі, бо в Давида була важлива зустріч, я вирішила розкласти свої речі. Але спочатку я впала на м’яке двоспальне ліжко. Я про це мріяла ще від початку екскурсії. Шовкові простирадла були такими м’якими на дотик, що я б з легкістю заснула. Але ще потрібно розібрати валізи, що я дуже не любила. Переборовши себе, я таки підвелася з ліжка.
Швидко все розклавши, я зійшла на перший поверх та попрямувала на кухню. Я не була впевнена, що в Давида десь завалявся фруктовий чай, але всяке буває. Риючись у шафках знаходила, все, але тільки не чай. Я полегшено видихнула, коли все-таки в черговій шафці найшла коробки з напоями.
Увімкнувши чайник, я поставила на стіл чашку та опустила в неї пакетик. Дивно наскільки в один момент може змінитись твоє життя. Я визирнула у вікно і помітила, як на доріжку заїжджав автомобіль Давида. Через декілька хвилин відкрились вхідні двері.
—Ти вже облаштувалась? — запитав Давид, стоячи в дверях.
Хоч він був одягнений у дорогий костюм, вигляд в нього був втомлений.
—Угу. Хочеш чаю? — запропонувала я, хоча вірогідність того, що він його п’є дорівнює нулю.
— Ні, — заперечив він. — Якщо будуть якісь проблеми, я у своєму кабінеті.
— Гаразд, — прошепотіла я.
Допивши свій чай, я піднялась до себе в кімнату. Коли проходила повз кабінет Давида побачила, що там ще горіло світло. На мить завагалась над тим, щоб зайти до нього. Але що я йому скажу? Я похитала головою та пройшла повз кабінет до своєї кімнати.
