Раді Вас бачити!

Коли стрілка годинника наблизилася до шостої вечора, ми залишили будинок і перейшли через тиху вулицю. Дім Антоні вже кипів життям. У передпокої товпилася групка гостей, сміх вилітав крізь відчинені двері, а на подвір’ї розташувалися компанії з келихами. Джазові нотки фортепіано плавно перетікали в голос саксофона. Музика наповнювала повітря, створюючи інтимну атмосферу, де кожен здавався розслабленим і готовим до інтриг.

Світло ліхтарів лягало на обличчя й плечі, вирізаючи людей із напівтемряви. Сукні ковзали повз, іноді зачіпаючи чужі руки. Біля столиків говорили тихо, але надто близько одне до одного, ніби слова були лише приводом не розходитися.

Хтось потягнувся за келихом і затримав пальці на чужій руці довше, ніж треба. Пара біля столу сміялася, але не відпускала одне одного ні на секунду. Повз мене пройшла жінка, і за нею потягнувся різкий шлейф парфумів, змішаний із вином.

Антоні стояв на подвір’ї. Бездоганний костюм підкреслював його витончену поставу. Побачивши нас, він одразу підійшов, привітно посміхнувся і протягнув руку Чакові.

— Антоні, — представився він тепло, але без формальності.

— Чак, — відповів мій чоловік, стискаючи руку. У цьому рукостисканні відчувалася взаємна повага.

Антоні спрямував погляд на мене, наче вперше помічаючи мою присутність.

— Як звати вашу прекрасну супутницю? — запитав він.

Він майстерно вдавав, що ми не знайомі. Тон був легким, без тіні зацікавленості. Просто ввічливість. Тільки куточки моїх губ ледь здригнулися в посмішці. Гра тільки починалася. Навіть цей дрібний акт уваги пробуджував передчуття.

— Емілі, — відповіла я спокійно.

Ця маленька інтрига приносила майже фізичне задоволення. Антоні кивнув, на його обличчі з’явилася щира посмішка.

— Радий вас бачити. Мій дім сьогодні у вашому розпорядженні. Не соромтеся брати все, що захочеться. Навіть якщо це здається забороненим. Мушу вас покинути, але якщо щось буде потрібно, звертайтеся.

Він ще раз галантно кивнув і злився з потоком гостей. Його рухи були легкими, але в кожному кроці відчувався повний контроль над ситуацією. На подвір'ї панувала суміш тепла, світла та джазу. 

Чак сильніше стиснув мою руку, ніби перевіряв, чи я ще поряд. Його погляд застиг у дальньому куті двору. Напруга передалася мені миттєво.

Там, у густій тіні, розгорталася сцена, що відкинула мене в той день, коли я робила це Антоні. Жінка стояла на колінах, повністю віддана чоловікові. Її губи обхоплювали його впевнено й ритмічно. Кожен вдих і кожен рух рота на його члені виглядали відверто, без жодних натяків на сором.

Розум на мить затуманився від дежавю та збудження.

— Вони прийшли не разом, — тихо промовив Чак, не відводячи очей. — Він прийшов із тією жінкою в червоному, а вона з чоловіком, що зараз заходить у будинок.

— Я знаю, — я ледь помітно посміхнулася.

Реакція Чака іронічно веселила. Невже він справді вдавав здивування? Людина, яка тиждень тому в парку брала участь у груповому сексі, тепер кліпала очима, побачивши мінет у дворі. Це виглядало майже комічно.

Хвиля внутрішнього сміху змішалася з азартом. Ця вечірка ставала небезпечною. Те, що Чак намагався грати роль пристойного гостя, лише підживлювало моє відчуття контролю. У цьому світі, де бажання перепліталися з грою, межі розмивалися з кожною хвилиною.

— Ходімо всередину, треба випити, — запропонував Чак.

Ми попрямували до входу. Будинок Антоні вражав. Три поверхи старовинної архітектури змішалися з сучасним лофтом. Широкі сходи з темного дерева вели вгору, а мармурова підлога відбивала світло кришталевих люстр. Стіни прикрашали картини сучасних художників та витончені скульптури. Тут пахло розкішшю та старими грошима.

Гості розсіялися по кутках. Хтось осів на м’яких диванах із коктейлями, інші збилися біля барної стійки. Джаз на фоні тримав градус елегантності, запрошуючи до розмов ні про що.

У кожному кутку вирувало життя: сміх, тихий флірт, суперечки про мистецтво. Антоні мав рацію, час тут пролітав непомітно. Ми з Чаком блукали будинком, роздивлялися картини та скульптури, періодично піднімали келихи з шампанським. Надворі пари без сорому віддавалися насолоді прямо під ліхтарями. Це викликало лише легку усмішку. Сміх змішувався з нічною тишею, і в ці миті ми знову здавалися тією самою щасливою родиною. Тільки трохи старшою і значно досвідченішою.

Сусіди засипали мене компліментами, а Чаку говорили приємні речі, від яких він ледь помітно червонів. День остаточно згас. Тепле світло ліхтарів розсипалося по бруківці, вихоплюючи з темряви силуети гостей і витончені вигини садових рослин.

Кілька разів ми випадково перетиналися з Антоні. Його короткі кивки та випадкові погляди нагадували: він поруч і все під контролем.

— Ще по келиху шампанського і додому? — запитав Чак, піднімаючи свій бокал.

— Давай, — погодилася я.

Вечір минав саме так, як треба.

Але в плани втрутився його колега Алекс. Чак познайомив нас і миттєво занурився в розмову про роботу. Стало зрозуміло, що це затягнеться. Я нахилилася до вуха чоловіка і тихо прошепотіла:

— Ви спілкуйтеся, а я піду підправлю макіяж.

Я рушила будинком на пошуки дамської кімнати. Кожен крок по широкому мармуровому коридору відгукувався впевненим стукотом підборів. Світло кришталевих люстр відбивалося на підлозі, обволікаючи теплом.

На другому поверсі я натрапила на Антоні. Він стояв біля дверей, розважаючи когось із гостей, але щойно побачив мене, одразу переключився.

— Шукаєш щось особливе, Емілі? — його голос був м’яким, з тією самою галантністю, яка так бісила й збуджувала одночасно.

— Дамську кімнату. Поправити макіяж.

Я намагалася дихати рівно, хоча пульс уже бив у скроні.

— Ходімо, я проведу, — він рушив коридором повз важкі рами картин та витончені скульптури.

Ми пройшли кілька метрів, коли я зупинилася перед масивними дерев'яними дверима з латунними ручками.

— А це що за двері?

— Моя спальня, — Антоні ледь помітно посміхнувся. — Але там теж є дзеркало. Якщо тобі справді потрібен лише макіяж, то...

По тілу пройшов електричний розряд. Я міцно вхопила його за руку, не даючи зробити наступний крок у бік коридору.

— Ходімо, — відрізала я і сама штовхнула двері.

Антоні не протестував. Щойно ми переступили поріг, він плавно повернув замок. Клацання механізму прозвучало як постріл стартового пістолета. Повітря в кімнаті миттєво стало густим від нашого дихання.

Я розвернулася до нього, і ми зіткнулися губами. Це був перший справжній поцілунок: агресивний, голодний, без жодної прелюдії. Його руки владно лягли мені на талію, притискаючи до себе так сильно, що я відчула кожен ґудзик на його жилеті. Світ за дверима перестав існувати.

— Я тебе хочу, — прошепотіла я йому в губи.

Цього було достатньо.

Антоні розвернув мене спиною до себе. Я нахилилася, впираючись руками в м’яке покривало ліжка. Коли він підняв поділ сукні й побачив, що під шовком лише гола шкіра, я почула, як перехопило його подих. Його долоні владно лягли на мої стегна, припікаючи холодом пальців моє розпашіле тіло.

Почулося коротке шелестіння розстебнутої ширінки. Головка його члена торкнулася мене, волога й гаряча. Я подалася назад, назустріч цьому тиску, задихаючись від очікування. Він увійшов повільно, сантиметр за сантиметром, заповнюючи мене до самої глибини. Я вчепилася пальцями в ковдру, намагаючись втримати стогін.

Його ритм був рівним і нещадним. Кожен поштовх вибивав повітря з легень. Руки Антоні не залишалися на місці: вони ковзали по талії, стискали сідниці, нагадуючи, хто тут зараз господар. Я підлаштовувалася, рухаючи стегнами йому в такт, відчуваючи, як закипає кров.

Кожен рух усередині відгукувався електричним розрядом. Я притислася грудьми до ліжка, ловлячи губами повітря, а він продовжував вбиватися в мене з ювелірною точністю. Його гаряче дихання обпікало мені шию, а низький стогін вібрував прямо в моєму хребті.

Напруга досягла межі. Десь унизу, Чак сміявся з Алексом. Я чула це навіть крізь музику і закриті двері. Або просто уявляла. Антоні вбився глибше, і я вже не могла відрізнити одне від одного. Оргазм накрив різко. Я вперше кінчала від чоловіка, який був у мені, відчуваючи кожну пульсацію м'язів.

Антоні різко вихопив член і розрядився мені на спину. Гарячі краплі пропекли шкіру, змушуючи мене здригнутися від фінального спалаху насолоди. Час зупинився. У кімнаті пахло сексом, деревом і нашою спільною таємницею.

Антоні швидко й обережно витер мені спину. Я піднялася, обернулася до нього, і ми знову зіткнулися губами. Поцілунок був іншим: гірким, вологим і сповненим тваринної вдячності за те, що щойно відбулося. Його пальці востаннє стиснули мою талію, нагадуючи про силу, яка все ще пульсувала в моєму тілі.

— Чак мене вже точно шукає. Йдемо, — прошепотіла я. У голосі бриніла грайлива зухвалість.

За кілька хвилин я вже спускалася сходами. Підбори впевнено цокали по мармуру. Я відчувала приємне тремтіння в ногах і прокручувала в голові версії своєї відсутності. Але виправдання не знадобилися. Чак все ще стояв з Алексом, повністю занурений у розмову про справи. Жодної підозри. Жодного зайвого запитання.

— Ти вже тут, люба? — він усміхнувся, коли я підійшла й по-власницьки взяла його під руку. — Йдемо додому? Чи хочеш ще на щось подивитися?

— Я вже бачила все, що хотіла. Можемо йти, — відповіла я.