Раді Вас бачити!

Любомир

— Ти знаєш, я вперше в житті так по-справжньому злякався, — тихо промовив Тевін, вдивляючись у краєвид. — Злякався, що вони вб’ють мене, а я так і не встигну сказати тобі, що відчуваю.

У ту мить я не знав, що відповісти. Мені вперше в житті зізнавалися в коханні. І я не сумнівався, що це саме воно. Тому просто мовчки стояв поруч і дивився на водоспад.

Тевін повільно наблизився. Перш ніж я встиг щось сказати, його губи вп’ялися в мої. Руки міцно стиснули мої плечі, але вже за мить стали ніжними, майже благоговійними. Я пристрасно відповів на поцілунок. Коли його пальці спустилися до ременя на моїх штанях, я не став заперечувати. Мені було байдуже, що він зі мною зробить. Я бажав його так само сильно, як і він мене.

Тевін розв’язав мотузку. Я відчув, як його теплі пальці обережно торкнулися мого члена й почали ніжно гладити, злегка стискаючи головку. Низ живота наповнився приємною, солодкою важкістю. Я хотів, щоб ця мить ніколи не закінчувалася.

Коли він раптом зупинився, я схопив його за руку.

— Продовжуй… — надривним, хрипким голосом прошепотів я. — Будь ласка, не зупиняйся.

Він посміхнувся своєю таємничою, злегка сором’язливою посмішкою й повільно опустився передо мною на коліна.

Для мене це було дуже незвично. Тому, коли його гарячі губи обхопили головку мого члена, я не зміг стримати голосного стогону. Цей хлопець був неймовірним. Він ніби відчував кожне моє бажання, зчитував найпотаємніші потреби мого тіла. Його руки й язик пестили мене саме так, як я колись уявляв у найсміливіших мріях — тих мріях, які я ховав у найглибшому куточку душі.

Його рухи були не надто вправними — щось підказувало мені, що він робить це вперше, — але такими щирими й відданими, що я відчував небувале, майже болісне задоволення.

Мої пальці судомно вчепилися в його довге чорне волосся. Я боявся, що він зупиниться, не довівши мене до краю. Мені цього хотілося так сильно, ніби ковтка води в пустелі. Та Тевін не зупинявся. Він вкладав у це всього себе. Коли я опустив погляд, то в світлі місяця побачив піт на його чолі.

Я дійшов до розрядки надто швидко. Відсахнувся в останній момент, не бажаючи, щоб моє сім’я потрапило йому на обличчя. Хоча, схоже, він був би не проти.

Я опустився перед ним на коліна й жадібно поцілував. Мені хотілося хоч якось віддячити йому за те неймовірне задоволення, яке він мені подарував.

Раптом гучний крик Темпсі розірвав тишу ночі. Ми миттєво відскочили один від одного й щодуху кинулися до печери.

«Господи, ну що там іще?» — подумав я, важко дихаючи.

Серце калатало в грудях, намагаючись вирватися назовні.

Темпсі.

Ми з Марі чудово розуміли, що хлопцям потрібно побути наодинці, та й нам самим не завадило б обговорити подальші плани. Тепер, коли в нас було Серце темряви, ми могли менше боятися Ріхарда та його людей.

Ми з цікавістю розглядали срібну глибоку тарілочку у формі серця, вкриту викарбуваними магічними символами. Ні я, ні Марі не могли їх прочитати, але ми відчували неймовірну силу, яка від неї випромінювалася. Проте зараз ця сила була значно слабшою, ніж раніше. Схоже, чаші потрібна була підзарядка. Можливо, навіть кров.

Не роздумуючи, я схопив ніж, яким Марі нарізала трави, і різко провів ним по своїй руці.

— Що ти робиш?! — вигукнула вона, хапаючи мене за зап’ястя.

Але було вже пізно. Кілька крапель крові впали в чашу.

Земля під ногами затремтіла. Там, де щойно була суцільна кам’яна стіна, почав утворюватися отвір. Ніби тканина реальності розірвалася, відкриваючи прохід в інший світ. Щось подібне я вже бачив, коли сам відкривав портал між світами.

Усе навколо дрижало й гуділо. Зі стелі посипалося каміння.

— Що відбувається?! — закричала Марі, хапаючи Серце темряви, і кинулася до виходу.

Я рвонувся за нею, але чіпка, кістлява рука скелета, що висунулася з отвору, встигла вчепитися мені в волосся й щосили потягла назад. Я спробував вирватися, але марно.

— Повертайся… Назад… — пролунав за спиною сухий, моторошний голос, який міг належати як чоловіку, так і жінці.

— Ні! Ще не час! Я не можу піти, не довівши справу до кінця! — закричав я у відповідь.

Істота зловісно розсміялася.

— Повертайся, мій любий хлопчику. Тобі мене не перемогти, — прогримів могутній, знайомий голос.

Я впізнав його одразу. Це був голос мого Володаря.

Мене затягувало в темряву. Якщо він схопить мене зараз, що буде з Марі? Невже вона загине через мене?

— Марі! — у відчаї вигукнув я. — Допоможи!

Жінка обернулася й, побачивши, що мене тягнуть, кинулася назад. Вона підняла руки, намагаючись застосувати закляття, але її магія виявилася безсилою перед силою потойбіччя. Мене невідворотно затягувало в холодну темряву.

— Темпсі! Тримайся! — кричала Марі, намагаючись перекричати моторошний гул.

Вона міцно схопила мене за руку. Але її зусилля були марними. Я вже відчував крижаний подих іншого світу й чіпкі пальці свого колишнього господаря.

«Якщо я повернуся зараз — ми всі програємо», — промайнуло в голові.

— Темпсі! Я не втримаю тебе! — в паніці закричала Марі.

Я й сам це розумів. І раптом вона зробила те, чого я від неї зовсім не очікував. Жінка кинула Серце темряви прямо в отвір.

У ту ж мить усе припинилося.

Гул стих. Провал закрився. Ми з Марі важко дихаючи впали на кам’яну підлогу, міцно обіймаючи один одного.

Коли до печери вбігли хлопці, все вже було, як раніше. А ми просто

лежали на підлозі, стискаючи один одного в обіймах — налякані, знесилені, але живі.