Раді Вас бачити!

Ясміна.

— Макаре, — кричу. — Яке, блядь, перевірю? Провалюй! — смикаюся так сильно, ніби від цього залежить моє життя.

Хоча, у певному сенсі так воно і є. Якщо я не втечу, то стану черговою дівкою для розваг без права на свої бажання. Про це ж мені навіть Віола сказала.

Макар лише сильніше втискає мене в стіну. Від контрасту його палаючого тіла й холодної стіни волосся стає дибки. Дихання спотикається, серце гамселить у ребра, ніби хоче вирватися назовні. А він дихає мені в маківку й шепоче:

— Боїшся зрадити свого «хлопця»?

Я завмираю, мов статуя, від його слів. Навіть не дихаю. Очі щипає, ніби сльози ось-ось покотяться.

Коля мені не хлопець! І зрадив саме він мене.

Але відповідати нічого не хочу. Не дай боже знову його розізлити. Та й відверто базікати з ним я не збираюся. Особливо зараз.

Демидів схиляється до мого вуха й шепоче, обдаючи гарячим подихом:

— Я зроблю так, крихітко, що ти сама мене обійматимеш, притискаючись ближче. І стогнатимеш моє ім’я, забувши про нього.

Усі нутрощі холонуть від його слів. Що він таке меле?

— Макаре, — шепочу, відвертаючись убік. — Угамуйся! Коля — колишній хлопець. Ми давно розійшлися, — швидко випалюю з надією, що він відчепиться.

Це в нього ревнощі? Чи що? Я, блядь, не розумію цього психопата. Що в нього взагалі коїться в голові?

— Брешеш, — ковзає долонею вгору по ребрах.

Дихаю уривчасто. У мене після Колі нікого не було, і дотики Макара надто сильно гріють кров.

— Ні, — знову смикаюся. — Відпусти мене.

— Тільки після того, як увійду в тебе, — тихо каже, — і почую хрипкий стогін із моїм ім’ям.

Схиблений маніяк!

Дихаю йому в плече й шиплю у відповідь:

— Почуєш, — погоджуюся. — Але коли мої пальці зімкнуться на твоїй шиї, невміняємий!

Макар сміється. Голосно. Хрипко.

— Твоя язикатість дуже збуджує, Ясміно.

Підіймаю голову, щоб гаркнути відповідь йому просто в обличчя.

— Іди...

Але він миттєво затикає мене поцілунком. Таким напористим і нахабним, що внизу живота все починає стискатися аж до болю. І я вже розумію — мені кінець. Пристрасть зараз зжере мене разом із логікою та всіма бар’єрами.

Його губи напирають гаряче, владно. Він не дає мені ні видихнути, ні вдихнути. Кожен рух ніби стирає межі — між злістю, страхом і бажанням.

Макар відпускає мої руки, і я миттю впираюся долонями йому в плечі. 

Треба відштовхнути, поки не пізно!

Тисну на нього щосили, але він лише видихає мені в губи з тихим стогоном. Від цього між ніг стає волого, тіло трохи напружується від тремтіння, що прокочується шкірою.

Я, чорт забирай, реагую на нього, як кіт на валер’янку. Миттєво.

Його язик ковзає по моїй губі й проникає до рота. Рука хапає косу й стискається в кулак. Друга погладжує стегно, зісковзуючи на сідницю.

Тіло починає зрадницьки закипати зсередини, а мій язик ковзає у відповідь по його. Від цього його долоня лише сильніше стискає сідницю.

Мої руки все ще впираються йому в плечі, але натиск слабшає, тіло не хоче слухатися. Долоні трохи зісковзують униз, його м’язи під руками напружуються. Як і весь Макар.

Його зуби різко проходяться по моїй нижній губі. Тіло пробирає вібрацією, я мимоволі здригаюся, сильніше втискаючись у нього. Але десь далеко, на самому краю свідомості, пролітає думка: у нього ж груди мають боліти від окропу.

Намагаюся вчепитися за цю думку. І поки в мене ще залишається бодай крихта здорового глузду — дряпаю його нігтями від грудей і аж до самого торса. Сильно. Різко.

Демидів гарчить мені просто в губи й трохи відсторонюється, перериваючи поцілунок. Ми обоє важко дихаємо одне на одного. Але він знову хапає мої руки, переплітає пальці й із силою притискає до стіни.

— Зараза! — загрозливо кидає. — Тримай у відповідь.

— Макаре! — верещу.

Він схиляється до грудей, видихає мені в шкіру. Вологий, гарячий язик ковзає по ареолі, ледь торкаючись соска. Я важко ковтаю, розуміючи — зараз мозок просто вимкнеться.

Удар язика по соску — і я судомно видихаю, заплющуючи очі. По венах проноситься струм, і між ніг стає ще вологіше. А він продовжує знущатися — облизує, стискає губами і втягує в себе.

Я схлипую, вигинаючись йому назустріч. Груди й справді в мене дуже чутливі.

Макар посмокчує, притискає язиком до піднебіння. А я зводжу ноги від скорочення м'язів всередині мене. Стискаю його руки сильніше, кусаю губи, щоб не видати жодного звуку. Та все одно зриваюся на тихий стогін, коли його долоня відпускає мою й лягає на другу грудь.

Пальці розтирають сосок трохи відтягуючи, і я мимоволі видихаю:

— М-м...

Моя вільна рука лягає йому на потилицю, зариваючись пальцями у волосся. Я гублюся в шаленому бажанні — воно буквально зводить мене з розуму.

Демидів відривається від моїх грудей, але пальці продовжують стискати сосок. Він дивиться на мене з якоюсь майже тваринною жагою. Очі в очі. І знову накидається на мої губи.

Цілує боляче. Сильно. Видихаючи просто в мене. А я притягую його за потилицю ближче до себе. І сама, блядь, сама — повертаю голову, щоб було зручніше цілувати.

Його долоня йде по шкірі вниз, пальці зупиняються на кліторі, натискає і ковзає вгору—вниз. Я смикаю стегнами притискаючись до його пальців і він прискорює ритм.

Дихання стає настільки уривчастим і важким, що я вже не можу нормально відповідати на поцілунок. Тихі стогони самі зриваються з губ, а тіло тремтить від кожного його руху.

Задираю голову, ковтаючи повітря, а Демидів залишає сліди на моїй шиї, втягуючи шкіру губами. Усе горить до неможливості. Жар розноситься всередині мене, пульсуючи аж до болю. Хапаюся за його плече, ноги підкошуються, оргазм накочує. Але він прибирає руку, не даючи можливості хочаб трохи полегшити цей стан.

Та я не встигаю навіть видихнути, як його руки змикаються на моїй талії, підкидають угору, всаджуючи мене собі на стегна. В мене втискається голий, пульсуючий член, мигом приводячи до тями.

Я миттєво завмираю. Очі розширюються. Впираюся долонями йому в плечі і не ворушуся. Він ось-ось зайде в мене.

— Макаре, будь ласка, не треба, — шепочу, вдивляючись у його очі.

Вони затягнуті серпанком пристрасті й бажання. Губи ледь розтягуються в задоволеній усмішці.

— Ти тепер моя, Ясміно.

Член влітає в мене, заповнюючи до самого кінця. Я скрикую — чи то від відчуття, яке хвилею розливається тілом, чи то від усвідомлення, що я, як повія, розплачуюся власним тілом за «допомогу», яка й допомогою навряд чи була.

Макар завмирає на мить, важко дихаючи мені в обличчя. Пульсує всередині, розпираючи все, і мої м’язи мимоволі скорочуються, стискаючи його якомога сильніше. Я хочу його до безумства. Але сльози миттєво застилають очі.

— Ненавиджу тебе, Демидів! — зло шиплю.

Він стискає щелепу, а в очах спалахують іскри.

— Ти тепер щоночі божеволітимеш у моїх руках, — гарчить.

Притримує мене за сідниці, витягає майже до кінця, і різко вбивається в мене, притискаючи до стіни. Глибоко, сильно, зі злістю. Так, що білі плями спалахують перед очима, а зрадницьке бажання розноситься по венах, мов прокляття.

Обіймаю його за плечі, впиваючись нігтями в шкіру, ноги змикаються за його спиною. Витягуюся, ледь прогинаючись, а Макар стогне мені в ключицю, пришвидшуючись ще сильніше.

Мої стогони луною розносяться по всій ванній кімнаті, змішуючись із хлопками тіл та уривчастим диханням. Кожний удар неначе жалить в самий центр насолоди і я вже майже не усвідомлюю власних дій. Коли саме починаю сильніше притискатися до нього, стискати його плечі, ковзати долонями по спині, дряпаючи шкіру нігтями від бажання. 

Утикаюся обличчям йому в шию дихаючи його запахом так жадібно, що в легенях починає пекти. У животі наростає напруга. Занадто швидко. Занадто сильно. Я зараз вибухну. Вуха закладає від пульсації в скронях, тіло липке від поту, але я впиваюся зубами йому в шию, відтягуючи шкіру.

Руки Демидіва боляче стискаються на мені, але він не відсторонюється. Лише напружується й важко видихає.

Відпускаю укус, губи ковзають по місцю, якого щойно торкнулися зуби.

— А-а-а... — голосний стогін зривається сам собою і я знову притискаюся губами до його шиї, сильно втягуючи шкіру, коли напруга всередині доходить до межі.

Тіло здригається, м’язи всередині стискаються до поколювання. Я спалахую таким жаром, ніби всередині пальник горить. Струм проходить хребтом і розливається униз живота.

Поштовх — і я скрикую, закидаючи голову назад. Мене накриває так сильно оргазмом, що зникають усі звуки навколо. Залишається лише шалений феєрверк відчуттів, що розливається по всьому тілу. Я тремчу в його руках, перед очима темніє. Між нами стає дуже мокро, шкіра розпалена до чутливого пощипування.

Макар важко стогне, не приховуючи задоволення. Його голос виразно відлунює у вухах. Він втискається в моє тримтяче тіло до болю і різко виходить з мене.

Я безсило обм’якаю, сидячи в нього на руках, а він не поспішає відпускати. Притискається ближче, дихаючи мені у скроню. Дихання в обох гаряче, уривчасте, важке. От тільки мене накриває спустошення, наче з мене вирвали серце разом із душею й вимкнули всі емоції. Здається, що мене буквально вимазали брудом і я вже ніколи не відмиюся від цього. Через його руки пройшло безліч жінок і я тепер — така сама.

Демидів ковзає руками до моєї талії, трохи підіймає мене й обережно ставить на підлогу. Я навіть дивитися на нього не хочу. Домігся свого — отримав оплату.

— Ясміно, — хрипко каже, піднімаючи моє обличчя за підборіддя й схиляючись ближче.

Підіймаю погляд до його очей.

— Я тепер вільна? — шепочу крізь зуби. — Розплатилася?

Його пальці сильніше стискаються на моїй шкірі. Очі звужуються.

— Ні, — гаркає. — Ти належиш мені.

Серце гупає у вухах, оглушуючи все, але його слова чомусь звучать ще голосніше.

— Як річ?

— Як моє, — шипить. — Цілком і повністю.

— Ні, — хитаю головою. — Я розплатилася. Провалюй!

Він різко задирає мені підборіддя вгору. Болісно. Грубо. І зло шипить:

— Ні! Я володітиму тобою, поки мені не набридне! Крапка, Ясміно!

Мене ніби вимикає від його слів. Сенс сказаного доходить до свідомості не одразу, а дуже повільно. 

З мене справді хочуть зробити ляльку для втіхи.

— Я всаджу в тебе ніж, — шепочу йому в губи. — Прямо в твоє чорне серце, якщо ще раз мене торкнешся.

Макар миттєво шаленіє. Очі розширюються, щелепа стискається так сильно, що чути скрегіт зубів.

— Ти з цього дому нікуди не вийдеш! — крізь зуби цідить.

Розвертається й іде, зриваючи з вішалки халат.

Я лише через декілька секунд усвідомлюю, що сльози течуть потоком.

Опускаюся на підлогу й вибухаю риданнями. Голосно. Із схлипами.

— Ти не Біс... Ти Диявол у плоті!