Спочатку:
На сторінку книги
Аліса ступила вперед майже несвідомо. Усе виглядало надто дорогим, надто досконалим. І надто чужим. Інший чоловік із першого погляду справляв незабутнє враження. Бритоголовий, плечистий, у костюмі, який сидів на ньому, ніби натягнутий на бійцівський мішок. Татуювання вилазили з-під манжет, зламаний ніс і шрам через брову завершували образ.
— Роман Ваців, юридичний радник, — він подав їй руку. — Адвокат, — додав, побачивши сум'яття Аліси.
Аліса ковзнула поглядом по його персню з червоним каменем.
«Адвокат? Хіба бувають такі адвокати? Йому б бунти на зоні очолювати, а не парфумитися із папочкою у руках», — подумала вона.
Його припущення, що вона не зрозуміє слів «юридичний радник», змусило почуватися ще більш невпевнено.
Дам’ян сидів за столом, оцінював і наче очікував. Чого?
— Сядь.
Аліса опустилася на край стільця, а для хоч якоїсь опори стиснула поділ спідниці під столом. Але тремор відчувався і в колінах, і, мабуть, був би й в голосі. Дам'ян мовчки підсунув їй аркуш.
— Прочитай.
Вона взяла документ. На мить навіть подумала: «Це мій мак? Вони бачили мій мак?». Але текст не починався словами «дизайн», «логотип» чи «кампанія». Її очі пробігли по рядках, сподіваючись знайти щось про ескіз: «Це не звіт. Не догана. Не висновок по ескізу. Що це?».
***
Аліса читала, спочатку механічно.
«Угода про шлюб
Сторона А зобов’язується стати дружиною сторони Б на один рік.
По закінченню терміну угоди сторона Б зобов'язується виплатити стороні А грошову винагороду.
Сума: 1 000 000 доларів США або еквівалент у національній валюті.
Обов’язки сторони А: супровід на заходах, підтримка іміджу, проживання в резиденції сторони Б. Бездоганна поведінка.
У разі потреби з боку сторони Б контракт пролонгується на наступний рік.
Дитина Сторони А отримує освіту, медичні послуги, захист.»
Вона підняла очі і розвела руками.
— Чого я це прочитала?
— Що ви про це скажете? — спитав адвокат.
«Вони хочуть відправити мене в юридичний відділ?», — подумала вона. А що ще вона могла думати?
— Я маю зробити з цього справжній юридичний документ?
Бос відкинувся на спинку крісла і усміхнувся.
— А ти не дуже кмітлива, га?
Аліса не стрималась і глянула на нього так, ніби хотіла пробити поглядом навиліт. Адвокат зрушив із місця, і то було наче раптом ожив камінь.
— Чекай, Максе. Вона в шоці. Хоч раз відчуй, як люди реагують на тебе і як ти на них впливаєш.
Аліса пильніше подивилась на адвоката. У його шрамованому обличчі й голосі з хрипотою було щось живе, майже нормальне. Вона знову опустила очі на угоду, відчуваючи, як кров припливає до щік і розуміючи, що й вони це бачать.
Роман заговорив, чітко і точно, ніби розкладав хаос по поличках.
— Вам пропонують дуже, як на мене, вигідний контракт: ви на рік стаєте дружиною Макса Дам’яна, за що отримаєте мільйон доларів і, як колишня такої людини, всі перспективи у світі після закінчення дії угоди. За необхідності, якщо така виникне у вашого чоловіка, контракт буде пролонговано ще на рік.
— Мільйон чого? — вирвалось у неї.
— Це вже без податку, — кивнув адвокат.
Аліса слухала, жмакаючи контракт. «Смішне уточнення», — майнула думка. Їй хоч із податком, хоч без — вона не могла уявити таку суму. Це свобода, вихід, майбутнє для неї і Соні. Але також...
— Навіщо все це?
Дам’ян свердлив її очима. Адвокат трохи нахилився.
— Так треба. Є причини. Скажімо, дружина і вже готова дитина гарно впливають на імідж у певних колах.
Алісу пересмикнуло. «Готова дитина»?
— Соня — не товар, — сказала вона твердо.
Макс коротко реготнув. Вона вперше чула його сміх, хоч той і тривав пів секунди.
— І ще — ти не надто кмітлива, — повторив він, — мене це влаштовує.
— Максе! — майже гримнув адвокат, стало зрозуміло, що між ними дружні, а не лише ділові стосунки.
— Та що, — знизав плечима той. — Не задовбуватиме і не вимагатиме яхту.
Роман подивився на неї і щиро усміхнувся.
— Насправді все значно краще, ніж поки що виглядає. Включно з ним, — кивнув на Дам'яна.
Аліса мовчала. В останньому вона зовсім не була певна.
***
— До того ж, — озвався потенційний наречений, ніби між іншим, — твоя дитина гарно малює.
— У мене дівчинка. — Вона раптом визвірилась, не стримавшись. — Якщо ви зібралися стати моїй дитині батьком, то хоч дізнайтеся її стать.
Макс трохи здивувався її безсилому спротиву, підняв брову:
— Авжеж, дівчинка. Соня.
Він помовчав, граючи пальцями по невидимих клавішах на столі, тоді додав:
— І її батько. Владислав. — Ще пауза. — І єдина подруга, що лишилася. Олена.
Аліса завмерла. Яка ж вона дурепа, що вважала, ніби Макс Дам'ян запропонує фіктивний шлюб першій-ліпшій співробітниці! Звісно ж, він знав усе. Не тільки про Соню, не тільки про її стать. Він вивчив її життя до останнього цвяха. Всю її історію, її злети і її поразки, і зроблені нею вибори.
— У вас повне досьє? — спитала вона. — І кількість моїх трусів у шухляді там теж є?
Макс лише фиркнув, без жодної реакції на уїдливість.
— Я не можу зараз відповісти. Мені треба все це... зрозуміти.
— Я ж казав! Ти не надто... — почав Макс, але замовк, зловивши погляд адвоката.
Той спокійно мовив:
— Зрозумійте швидше. Тут лише погодитись або ні, вибір нескладний. Я раджу погодитись.
Аліса не відповіла. Вона дивилась на аркуші перед собою, на рядки, що ще кілька хвилин тому здавалися жартом. У голові звучало: «Вибір нескладний. Вони це серйозно? За складністю це як вибір — народитися чи ні. Або... як народити чи ні». Вона подумала про Соню і здригнулась від сорому й злості на себе. За те, що колись справді міркувала, чи варто народжувати.
***
Аліса підвелася. Коліна не тремтіли, але були ніби ватяні. Вона не була впевнена, як треба реагувати, і тому просто вказала на угоду.
— Я це візьму?
Адвокат кивнув:
— Так.
Макс додав:
— Ага, гарна пам’ятка. Якщо відмовишся — завжди перечитаєш, від чого. І це лише чернетка.
Аліса тремтячими пальцями поклала чернетку свого майбутнього життя у теку. Дивилась то на адвоката, то на Макса.
— Додайте у чистовик, щоб була не надто кмітлива! А то раптом я розумніша, ніж ви думаєте, — її тихі спроби захиститись до них навіть не долітали, розчинялися посередині кімнати. Принаймні реакція була відсутня взагалі.
— Треба казати, щоб тримала язика за зубами? — запитав Дам'ян, коли Аліса вже взялася за ручку дверей.
— Ні, — відрізала.
Лише наостанок звернулась до Ваціва:
— А вам, бува, дружина з дитиною не потрібні? Я б і не думала, одразу б пішла.
Макс Дам’ян гмикнув.
— Ні, — усміхнувся адвокат. — У мене є.
