Раді Вас бачити!

Аліса сиділа за старим столом, вкритим клейонкою з вицвілими ромашками, і вже з десять хвилин дивилась у чашку з холодним чаєм. Вона не піднімала очей. Не могла показати сльози, свою слабкість у власному дому. Інакше її розчавлять.

— І скільки твоя сопля сидітиме в нас на шиї? — гримів, наче бив молотком, Степан. Він кинув каструлю на плиту, і моторошний металевий брязкіт змусив її здригнутися. — Думаєш, ми тут благодійники?

Аліса ковтнула, відчуваючи ком у горлі. Її зарплата була смішною — шість тисяч. Але кожна копійка йшла на Соню: молоко, одяг, хоч якісь іграшки. На себе вона не витрачала вже роки. «Я виб’юся, — подумала вона. — Я вже піднімалася з нуля».

— Я все поверну, — сказала вона тихо, але твердо. — Зарплата в середу.

Степан гидко розсміявся. Він підійшов ближче, і нудотний запах перегару вдарив у ніс. Його обличчя нависло над нею брилями, у тьмяних очах блищали червоні прожилки. Аліса стиснула кулак під столом, але не відвела погляд.

— Звониш людям за шість тисяч? — він скривився. — Мені за твою дитину на молоко йде більше!

У дверях з’явилася Надія. Її руки були в борошні, очі порожні, наче хтось вимкнув екран. Вона витерла долоні об фартух, ніби відмахувалася від Аліси. Її мовчання ранило глибше, ніж крики Степана. Аліса згадала, як колись мама гладила її по голові, навіть дорослу, але це було до Степана. І до Соні. До того, як вона стала тягарем.

Два роки тому Аліса мала все, принаймні їй вистачало, і були перспективи. Крамничка еко-товару була її маленьким, але впевненим бізнесом: були замовлення з Європи, відгуки, клієнти з усього світу. Її ідеї, логотипи, та упаковки любили. Вона мріяла про дизайн для великих брендів.

Але Влад з його усмішкою й обіцянками все зруйнував.

«Я не готовий, Лісо», — кинув він після тесту з двома смужками і зник. А коли знову з'явився — Аліса залишилася з боргами, Сонею і цією квартирою, де стіни наче були просякнуті повільною отрутою. Але вона не зламалася.

Вона встану знову. І забере Соню.

— Ма-а-а-а! Де мій зайчик? — маленький голос пройшов крізь задушливе мовчання, як сонце крізь хмари. — Зник!

Аліса повернула голову. Соня стояла в дверях, боса, у гарній піжамі з єдинорогами. Карі очі дивилися з такою довірою, що Аліса охнула, зворушена.

— Знову? Ото вже той зайчик, — вона поставила чашку й присіла перед донькою, її голос став зовсім іншим, м’якішим. — Він, мабуть, під ліжком, подивись.

Соня кивнула і навколо голівки застрибали ружинками кучері, побігла до кімнати.

Заради неї. Усе заради неї.

Степан кашлянув, повертаючи до реальності.

— Я скоро дам вам спокій, — сказала вона.

— Спокій? Від тебе дочекаєшся! — він скривився. — Ти ні хріна не можеш. Принесла нам це… — він кивнув у бік кімнати Соні.

Вона вп’ялася нігтями у власні долоні. Згадала новий Сонин малюнок — кривувату квіточку, виведену червоним олівцем, дитячий варіант роботи самої Аліси. «Це тобі, мам, бо ти найкраща». Аліса носила його в сумці, як оберіг. Єдина річ, яка нагадувала, навіщо вона ще жива, навіть у миті відчаю.

Нарешті озвалася Надія.

— Думай, Алісо. Ми не тягнутимемо твою дитину вічно. Або нормальна робота, або віддамо її в інтернат. Тобі не вперше втрачати.

Аліса відчула, як усе всередині похололо. Вони серйозно. Вони можуть забрати Соню — через суд, опіку, через що завгодно.

— Я знайду роботу, — сказала вона. — І заберу її.

Степан знову огидно зареготав.

— А якщо ні? — він підійшов ближче і навис над нею тінню. — Я через суд заберу її. У тебе умов нема. Мати-одиначка без копійки.

Аліса випросталась і зиркнула йому прямо в очі.

— Побачимо, — сказала вона. — Я маю варіанти.

Степан розсміявся так, що стіни здригнулися.

Вона глибоко вдихнула, встала зі стільця і мовчки пішла до Соні. Донька сиділа на підлозі, обіймаючи зайця, колихала і щось йому бурмотіла. Знайшла таки.

Аліса сіла поруч, погладила її по голові. Завтра знову в кол-центр, виконувати безглузді завдання за шість тисяч.  Але в неї справді був варіант.

***

Подруга Олена казала, що у «Дам'ян - Груп» завжди є відкриті вакансії.

Макс Дам'ян. Чоловік, про якого скрізь шепочуться, але вголос не говорять. Холодний, недосяжний, здатний знищити кар’єру словом. Але якщо вдасться потрапити до нього, вона виб’ється. Навіть найменша зарплата в його офісі на порядок вища теперішньої.

Вона дістала телефон, відкрила повідомлення від Олени: «Ліс, Дам’ян шукає когось. Спробуй, ти розумна». Аліса озім’яла пальці — так краще думалося — і записала в нотатки: «Резюме. Співбесіда. Нова квартира». Це вже було схоже на план.

Вона згадала Влада. Його брехню. «Я не готовий». Як він зник, не знаючи, як звати Соню. Як з'явився і дав надію, а потім взяв на  неї кредит на розвиток її ж бізнеса — і знову зник, вже з грошима. Але вона вирветься.

Аліса дістала з сумки Сонин малюнок. Квіточка червоним олівцем була незграбною, але такою щирою. 

Влад з часом перетвориться на Степана, вона це бачила вже зараз, і точно не тужила за ним. Тужила за тим, нею самою дбайливо збудованим життям, яке розбилося вщерть через її довіру до того, хто вже раз зрадив.

Лягла поруч із Сонею, обіймаючи її тепле тільце. Слова Степана ще довго не дали заснути. «Через суд заберу». Але страх відступив.

Вона не дасть їм перемогти.

Завтра вона влаштується хоч прибиральницею у Дам'яна, і це вже буде стрибок угору.

Вона поверне собі себе. Собі і Соні.