Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 2. Вечір.*
— Та полиш вже, хлопче! — промовив дід Ларс, підійшовши до Айвіна.
Юнак весь день заштопував та накладав латки. Здавалося, що в трактирі вже не залишилося навіть жодної надірваної хустиночки — настільки багато Айвін сьогодні все переробив.
— Добре, — промовив хлопець. Він і сам був радий закінчити роботу — за весь день спина трохи затекла, а руки вже самі крутили між пальцями уявну голку.
— Ходімо їсти, юначе! — запросив трактирник, але Айвін так і не зміг відійти від огидного відчуття того, що він зараз лусне. Так, за цілий день спазми притихли, але докинуть їжею, щоб ті повернулися — цього він і близько не бажав!
— Ні, пробачте, — відмовився той. Ще ніколи за всі роки його життя не було такого, щоб хлопець відмовлявся від їжі.
Якби він зараз повернувся у часи, коли ще жив у рідному світі і розказав би про це самому собі з минулого — не повірив би. Та і неможливо було б повірити у те, що одразу дві добрі людини так сильно й безкоштовно нагодували його. Тіріон, що на сніданок витратив продуктів стільки, скільки б Айвін мінімум тиждень харчувався. А також прекрасна й вродлива Яшма, що не полінилася і зробила йому смачний десерт. Ще й була Лайла, якій, на жаль, довелося відмовити — бо якби він з'їв на обід хоча б скибочку хліба — його б знудило, без сумніву.
— Тоді ось, тримай! — сказав дід Ларс і, взявши руку Айвіна, вклав у неї одразу цілий мішечок, з якого так і доносився дзвін монет. Хлопець був здивований важкістю цього мішечка, втім він досі не мав згадки, куди витратити гроші.
— Добре, щиро дякую, — промовив хлопець, подумки вже направляючись у бік хати Тіріона.
Та коли хлопець вже виходив, до нього раптом підбігла Яшма. Усмішка на обличчі дівчини сяяла як ніколи! Яшма вже майже святкувала свою перемогу, але отриманий результат вона хотіла "закріпити".
— Що мені взяти на озеро? — склавши пальці, запитала вона. Грайливо кидаючи погляди на Айвіна, дівчина ховала свої губи за власними пальчиками. — В мене десь була пляшечка гарного вина. А ще можу взяти виноград, якщо ти полюбляєш! Залишилися ще груші! Якщо хочеш, можу ще млинців зробити!
— Ой, ні, дякую тобі, Яшмо, — промовив хлопець, якому досі було зле від їжі. — Ти мене сьогодні так нагодувала, що я просто хочу закотитись кудись і відлежатись. Давай не сьогодні, будь ласка!
Яшма лише ображено цокнула, розчарувавшись у хлопці.
— Ну і добре, — випалила вона і, махнувши хусткою, розвернулась і пішла, не даючи юнаку навіть і шансу на відповідь.
*В той же час*
— Доню, — промовив Калеб, коли закінчив вечеряти.
Лайла все ще була пригнічена відмовою Айвіна. Так, розмова з "мамою" трохи допомогла їй відволіктись, але загальний настрій це не покращило. Відчай відступив, та неприємне відчуття того, що її не обрали — все ще боляче кололо її серце. Вона знала, що це, рано чи пізно, пройде, та коли це наступить — було їй невідомо. Допоки це "колись" не настало — дівчина вирішила, що буде "просто жити". Зрештою, нічого іншого їй і не залишалося.
— Так, батьку, — сумно промовила вона, прибираючи посуд після застілля.
— Ходімо погуляємо! — сказав чоловік так, що дівчина миттєво зрозуміла, що батько хоче з нею про щось поговорити.
*Незадовго до цього*
Хельга та Калеб поверталися до домівки. Вони трохи затримались, тож вечір зустрів їх у дорозі. Вони обидва мовчали, але кожен виглядав так, наче йому є що розказати. Не дивно, адже кілька годин тому, за обідом, їхня була донька у такому кепському настрої, в якому тільки можна уявити шістнадцятирічну дівчину. Втім, якщо Хельга знала про плани її дитини, то Калеб весь день знаходився у незнанні. Дружина йому нічого не розповіла ще, а з самою Лайлою він так і не зміг поговорити.
Тож першим тишу порушив саме чоловік. Він, хоч і не був рідним батьком дівчини, але серце в нього боліло за Лайлу як за рідну. Калеб був готовий будь-кому начистити пику, хто образить його доньку. Чоловік, звичайно, здогадувався у чому може бути проблема на цей раз, але після вчорашньої своєї нестриманості, Калеб не хотів знову лізти поперед батька у пекло.
— Отже, — промовив чоловік, повернувши голову на дружину. Жінка, що також зав'язла у власних думках аж сіпнулася від несподівано гучного голосу свого коханого. — Ти мені розкажеш, що там сталося? Чому Лайла прийшла уся у сльозах...
— Ти про це... — промовила Хельга і, опустивши погляд, потерла себе за лікоть. — Та справа життєва, втім... Від життєвості молодій дівчині легше не стане...
— Та що там сталося, — трохи обурився чоловік. Йому дуже не подобалося, коли його кохана не говорила суті, а під'їжджала десятою дорогою до теми. — Кажи без загадок!
— Та Айвін відмовився прийти на обід... — миттєво видала Хельга.
— І через це вона так плакала? — запитав Калеб, не вірячи, що така "дрібна" причина може когось довести до сліз.
— Ну вона готувала цей обід... Вона усе серце і усю душу вклала у той пиріг з яблук, — знизала плечима жінка. — Ти куштував його?
— Так, — кивнув чоловік. — Неймовірно смачний!
— Ну ось... А коли вона прийшла запропонувати цей пиріг Айвіну... Той... — раптом зам'ялася Хельга.
— Той?
— Ну... З її слів — його ледь не знудило від самої лише згадки про пиріг, а про обід він ба більше не хотів слухати! — випалила жінка одразу усе.
— От козел! — обурився Калеб. — Та як він посмів тільки? Вчора, головне, їв усе, аж за вухами лящало, а сьогодні...
— Та от і я про що! — швидко заспокоїла його Хельга. — Мені Айвін також не здався нахабним пройдисвітом, який не цінує добро, яке йому інші роблять... Гадаю, що справа тут у іншому...
—У чому?
— А хто ж його знає! — тепер вже Хельга обурювалась на чоловіка. — Ти головне не погрожуй хлопцю, я сама усе з'ясую, добре?
— Ні, не добре! — відмовився чоловік. Його голос звучав настільки впевнено та незвично, що жінка аж здивувалась, наче з нею і не кохана людина йде. Жінка чула таку рішучість від свого Калеба тільки коли щось загрожувало сім'ї. Так — її чоловік був здебільшого врівноваженим. — Мою доньку образив якийсь миршавець, а ти мені пропонуєш просто сидіти й "проковтнути" це? А що далі? Хай він ще щось з Лайлою зробить? І яким я тоді чоловіком буду?
— Стривай-стривай! — замахала руками перелякана Хельга, дивлячись на те, як "розігнався" її Калеб. — Ніхто нікого ще не образив, почекай! Ти ж сам кажеш, що він вчора усе їв. Я справді думаю, що тут справа значно глибша, і що Айвін ненавмисно образив її! Може йому просто зле було, а ти зараз підеш ще й "докинеш" йому неприємностей. Несправедливість буде гірша за бездіяльність!
— Але я не буду просто сидіти й терпіти усе це! — промовив Калеб.
Хельга на мить замовкла. Вона кохала у своєму чоловікові оцю силу, яку він завжди виявляв, коли справа стосувалася її чи Лайли. Та зараз ця сила могла тільки сильніше усе ускладнити. Тому жінка, користуючись секундами паузи у їхній розмові, намагалася вигадати спосіб направити енергію коханого у добре річище.
— Ну, може тоді поговориш з нею? Зрештою, хто ж ще може пояснити дівчині поведінку хлопців, як не її батько? — проговорила Хельга. — Тільки не сильно там "тисни" Айвіна при розмові. Я гадаю, що вони ще примиряться, а ця історія... Це якесь величезне непорозуміння...
— Або підстава... — промовив Калеб, дивлячись перед собою.
Від почутого, Хельга також замовкла на хвилину. Слова чоловіка не були безглуздими, певний сенс був дійсно присутній. Якщо на хвилинку уявити, що ця уся ситуація не "просте непорозуміння", а "чийсь злий план", то це багато чого пояснює. Як мінімум зухвалу поведінку хлопця. Зрештою, Калеб мав рацію — хлопець міг би і просто відмовитись від запрошення. Вдавати, що тебе от-от має знудити — зовсім для цього не обов'язково. Але якщо чоловік мав рацію і це дійсно було спрямовано — то реакція хлопця справжня. Але от хто чи що стоїть за цим? Айвін сам об'ївся чогось і йому стало зле? Чи може той з'їв у Яшми чи у Тіріона, в якого він ночував, щось неякісне? Або ж... Хтось справді доклав зусиль до того, щоб хлопець переїв та відмовився від запрошення доньки.
— Ну... В будь-якому разі... — почала було Хельга.
— Та знаю, люба, не вурчи, — посміхнувся Калеб. — Я вже знаю, що скажу Лайлі.
— Ну то й добре! — промовила жінка і, обійнявши чоловіка, поцілувала його в колючу щоку.
Обійнявши дружину за талію, подружжя разом пішло до хати, яку вже було видно. Дуже скоро вони вже стояли на власному подвір'ї, вдихаючи приємний запах свіжої вечері — навіть у пригніченому стані, але Лайла продовжувала виконувати свою роботу, незважаючи ні на що.
*Зараз*
— О, це ви правильно вигадали, — награно зраділа Хельга. — Йди, кошеня моє, — посміхнулась жінка, погладжуючи Лайлу по потилиці. — Я приберу тут усе!
— Але ж... — розгубилася дівчина, що і не чекала на таку раптову розмову. Їй було якось ніяково, що мати буде мити за неї посуд.
— Йди, доню, усе добре! — Хельга м'яко приклала лоба до голови дівчини, після чого, поцілувавши дівчину у маківку, підштовхнула її до батька, який вже стояв біля дверей.
Лайла здогадувалася, про що хоче поговорити Калеб. Власне, вона не стільки соромилась розповідати йому щось подібне, скільки боялась наслідків, які може мати її історія. Якщо батько вирішить, що Айвін "перестарався", то з хлопцем може бути і "важка" бесіда. А соромитися і відправляти батька розбирати власні проблеми — це ще більш принизливо, ніж спихнути власні хатні справи на маму.
— Пройдемося? — сказав чоловік і протягнув руку доньці.
Лайла взяла долоню батька. Тверда й груба шкіра на його руці була схожа на камінь — зовсім не те, що її м'які долоньки. Але дівчині це тільки подобалося. Вона відчувала, наскільки чоловік був мужнім та сильним, але зараз, тримаючи її руку, вона бачила, яким м'яким та делікатним він намагається бути з нею. Дівчина миттєво відчула себе ніжною квіткою, що охороняється найтурботливішими руками!
