Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 1. Опівдні*
— Ні! — промовила Яшма. — Мовчи!
Айвін навіть не встиг рота розкрити, як дівчина одразу заткнула його, не давши йому і шансу відповісти на попереднє питання.
— Не зараз! — наполягала вона.
— Добре... — розгубився юнак. — А чого ти раптом...
— Мовчи! — більш голосно промовила дівчина, натякаючи хлопцю припинити роздмухувати цю тему. — Краще пішли!
Після цих слів, дівчина пішла далі. Хлопець, знизавши плечима, підкорився і пішов за дівчиною. Зрештою, це місце вона знала ліпше, тому розумно було довіритись їй. Разом, вони дійшли до великого дерева, що розкинулося посеред зеленої рівнини. Вони прийшли до нього за годину, можливо трохи більше! Але хлопець помітив його ще коли дівчина тільки розвернулася до нього.Лише одного погляду вистачило, щоб вразити Айвіна. Його рідний ліс подібних дерев не мав, принаймні він ніколи їх не знаходив. Так, старі сосни дійсно могли "дряпати небо", але це дерево — воно було величним! Високе, з міцними гілками, величною кроною, що давала таку тінь, що можна було пів села у ній сховати. Айвін, стоячи з роззявленим ртом, намагався розгледіти його, але з близької відстані це було неможливо — зелений гігант був неймовірних розмірів.
— Я приходжу сюди, коли є вільний час та гарна погода! — промовила Яшма. — Тут тихо і спокійно, а якщо залізти трохи вище, то видно усе: і село, і маєток, і дорогу, і зелене безкрайнє поле!
Із цими словами, дівчина підстрибнула і вхопилася за найнижчу гілку. Посміхнувшись наостанок хлопцю, вона, спершись на стовбур, підтягнулася вище. Айвін лише з подивом дивився на те, як вправно лізла Яшма на дерево.
— На що ти там дивишся?! — випалила раптом вона, притиснувши сукню під себе.
— А, — вийшов зі ступору Айвін. — Я просто...
— Лізь вже сюди, поки я тебе знов не назвала збоченцем! — промовила дівчина награною сердитістю. — Я, звичайно, також дуже вродлива, але я покликала тебе сюди не мої "булочки" розглядати!
Вдруге за день Айвіна засоромили. Втім, хлопець, пригадуючи те, як це зробила Яшма, заліз до її рівня та сів поруч. Побачивши, що його супутниця сидить чистою сукнею на гілці, до розуму миттєво закрався спогад про його "модифікації", що, разом з монетами, досі лежали у його кишені.
— Ось, — промовив хлопець, вкриваючи гілку невеличким хутром. — Краще сюди, а то ти вся така чиста, а гілка брудна і може бути гострою. Так м'якше буде!
— О, — розчулилась Яшма, широко посміхнувшись, — це так мило!
В один короткий рух вона сіла на хутро і підсунулася до Айвіна. Тримаючись за гілку, що була над її головою, однією рукою, іншою вона вказувала хлопцю на різні місця, розповідаючи про них усе, що вона тільки знала. Проводячи час разом, вони і не помітили, як до них підкрався вечір. Тільки-но почало смеркати, дівчина, злякавшись чогось, злізла з дерева. Юнак забрав шмат хутра і також спустився. Після цієї розмови він вже знав і про їхнє село, і про маєток, де жив володар земель, і про сусідні села Айвін також дізнався. Єдине, чого уникала дівчина, історій про своє минуле.
Повертались вони вже не до Хельги, а до трактиру. Яшма сказала, що не варто зловживати гостинністю друзів, та й за цілий день вона так і не була нормально вдома — тільки попрацювала там до обіду. Айвін не став сперечатися, до того ж, дівчина запевнила його, що голодним його спати не відпустить. Закінчуючи розмови, які вони почали ще на дереві, пара зайшла до села. Вони вже бачили дах трактиру, як до них, з найближчого повороту, вийшло двоє чоловіків. Один з них — високий та кремезний. Айвін спочатку подумав, що то Калеб, але придивившись, знайшов відмінності.
Чоловік був наголо поголений — на його голові не було і жодної волосинки, а в очах була така злість та лють, що хлопець несвідомо проковтнув клубок нервів, що підступили до горла. Міцні руки усі були у дрібних шрамах: чи то від порізів, чи то від глибоких ран — з'ясовувати це Айвін не бажав. Побачивши Яшму, цей велетень коротко посміхнувся, але побачивши поруч із нею незнайомця — перестав посміхатися, а його погляд набрав у холоді та допитливості. Він наче хотів, щоб вони самі в усьому йому зізналися. Велетень був вдягнений у легку, але дуже міцну на погляд, сорочку. Довгі штани також були пошиті з неймовірно міцного матеріалу. Чоботи на низькому підборі наче глузували з хлопця, бо йому б, до образа, більше підійшло б щось на кшталт латних черевиків!
А от поруч йшов худорлявий хлопець середнього зросту. Він був схожий на суху палицю, що відвалилася від дерева. Втім, крізь його золоте волосся виднілося два темних ока. Коли Айвін випадково подивився у них, то відчув на собі таку ненависть, наче хлопець хотів проклясти його чи прямо тут і вбити! Тонкі слабкі руки крутили між пальцями невеличке лезо, та коли той помітив Яшму — ніж миттєво зупинився, поблискуючи загрозливим лезом. Простий зеленуватий комбінезон, що тягнувся від самісіньких ніг і аж до грудей, хлопець підв'язував на плечах. А замість сорочки той носив доволі велику майку. Айвін миттєво подумав, що якби комбінезон не тримав би цю майку — вона б була на цьому юнаку наче білий вітрило на щоглі.
— Еміль... — тихо прикусила губу дівчина. Айвін побачив, що і сама Яшма розізлилася, побачивши цих двох.
"Оце Еміль?! — подумав Айвін, дивлячись на велетня. — Не дивно, що Яшма його боїться!"
— О! Яшмо! — промовив раптом худорлявий. — Скільки літ! А я цілий день тебе шукаю, а тебе ніде й немає!
Хлопець-жердина посунувся ближче до дівчини і вже хотів взяти її за талію, як раптом вона вдарила по його руці і відійшла ближче до Айвіна.
— А це хто? — награно здивувався той. — Це твій хлопець? Ти нарешті знайшла собі чоловіка? Чи це чергова лялька, з якою ти "граєш"?
— Навіть якщо і хлопець, — втомлено промовила Яшма. — Тобі що з цього, Емілю?
"Оце Еміль?! — не повірив Айвін, дивлячись на худорлявого. — А це що тоді за горила?"
— А як же наше кохання? — промовив хлопець з награною трагічністю. — Чи ти вже забула, як ми гуляли біля Дерева? Чи розмови біля нічного озера?
Із цими словами, хлопець підійшов до Айвіна майже впритул. Своїми темними очима той наче намагався зробити в хлопцеві дірку. Погравши жовнами, хлопець трохи нахилив голову у бік, наче собака, що намагалась зрозуміти те, що їй каже господар. Айвін, в свою чергу, стояв у шоці. Він ще не був у таких ситуаціях, а тому й не розумів, як йому поводитися. Було зрозуміло, що це той самий Еміль, який обіцяв обмацати дівчину, та що йому потрібно було від нього? Чи він бачив в його обличчі конкурента, чи суперника, чи просто намагався дізнатись, ким був Айвін.
— Я тебе тут раніше не бачив! — промовив худорлявий.
— І не побачиш! — промовила Яшма і, взявши Айвіна за руку, різко відтягнула його вбік.
Та їй одразу ж перегородив дорогу велетень, що заблокував Яшмі подальший прохід своїм тілом. Дівчина лише роздратовано подивилася на Еміля, а після перевела погляд на Айвіна.
— Куди ж ти тікаєш?! — промовив Еміль. — А як же я?
"Щоб його!", — подумала Яшма і кинулася з обіймами на шию Айвіна.
— А з тобою все скінчено! Тобі я вже давно казала, що між нами нічого не може бути! А Айвін — мій чоловік, а я — його жінка. Тож йди з оцим своїм Гуннаром, — кивнула Яшма у бік велетня, — кудись далеко і "бийтеся на мечах". З твоєю поведінкою — тобі жодна дівчина ніколи не протягне руку!
Схоже, що її слова зачепили Еміля. Той опустив голову, а його тіло пробило легке тремтіння. Айвін, що вже й не розумів, що відбувається, тільки й міг, що дивитися то на Яшму, то на її "шанувальників".
— Не стій стовпом! — тихо шикнула вона Айвіну на вухо і однією рукою поклала його руки на власну талію.
Айвін навіть не помітив, як під його долонями опинилося м'яке дівоче тіло. Уся його увага була прикута до Еміля. Поведінка хлопця лякала його, а те, що цей велетень, не сказавши жодного слова і не отримавши жодної команди, сам встав на допомогу своєму другу, тільки сильніше підкреслювали жахливість ситуації, в якій він опинився.
— Ой, Яшмо, я не можу! — розсипався у сміху хлопець, запрокинувши голову до неба. — Ти б бачила, як це виглядало збоку! Подивись на нього! Ти йому зараз спину зламаєш своїми грудями! — вказав рукою Еміль.
Айвін дійсно похилився назад, напружуючи спину. Яшма була стрункою і тендітною — це просто Айвін був схожий на голку через особливість свого життя. Придивившись, дівчина і сама помітила, що збоку це виглядає кумедно. Відпустивши Айвіна, та знов стала поруч, а її погляд став лише злішим.
— Я тобі усе сказала! — промовила вона. — Відчепися від мене!
— Яшмо, — люб'язно проговорив чоловік. — Ми обидва знаємо, що в тебе немає вибору! На усе село, тільки я згоден ще взяти тебе у дружини! Зрештою, удвох нам і трактир легше буде тримати — дід Ларс не вічний, сама розумієш...
— Замовкни! — крикнула вона. — Ще одне слово, я піду... Я піду...
— Ну? Куди ти підеш? — провокував її Еміль. — Хто за тебе заступиться? Я ж про це і кажу, ти нікому не потрібна тут, окрім мене!
Втім, замість відповіді, усі почули лише тихий схлип. Айвін, що й не знав, як реагувати на усю цю ситуацію, озирнувся на дівчину й побачив, що Яшма плаче. З її великих вродливих очей текли не менш великі краплі сліз, вона вже не тримала хлопця за руку, а лише намагалася закрити обличчя. Несвідомо вона намагалася сховатися за спиною Айвіна, щоб ніхто не бачив її сліз.
— Я гадаю, що досить, — обережно промовив хлопець. — Залиште її у спокої!
— Ах, — ліниво махнув Еміль. — Без тебе розберемося! — відповів він. — Ходімо Гуннар, я ненавиджу бабські сльози!
