Раді Вас бачити!

Розділ 35

«Краще подумай про те, як тобі буде добре поруч зі мною, якщо ти нарешті перестанеш випускати кігті.»

Северин Л.

На них справді чекали. Коли почесні свідки вийшли в центр імпровізованого танцполу під шатрами, натовп вибухнув жвавим ґвалтом. Щоки Юліани спалахнули маковим цвітом, а Северин лише ледь помітно, хижо всміхнувся кутиком губ.

Простір наповнила повільна, тягуча мелодія. Його рука лягла на її талію. Дівчина затамувала подих, коли обійми стали міцнішими і він повів її у такт музики. Вони рухалися, а натовп роздивлявся їх, наче рідкісних комах під мікроскопом. Люди шепотілися за келихами, натягуючи на обличчя пластмасові посмішки.

— Тебе щось гризе? — Северин втиснув її у свої груди так міцно, що Юліана відчула кожен м’яз, кожну жилу під його білосніжною сорочкою.

— Нічого особливого, — кинула вона, намагаючись відхилитися, але його долоня на талії стиснулася сильніше, замикаючи кільце.

— Ти брешеш. Я ж бачу, Юліано.

— З чого ти взяв? Я не брешу.

— Коли ти намагаєшся щось приховати — ти кусаєш губи. Дивись, зараз знову це зробила. Хочеш про щось запитати? Валяй, я сьогодні щедрий на відвертість.

Він крутнув її в танці так різко, що в дівчини перехопило подих. Його рука на її спині відчувалася розпеченим тавром. Кожен її супротив лише провокував його: пальці Северина впивалися в її шкіру, нагадуючи, хто тут веде.

— Що саме тебе так лякає? Я? Мої брудні справи? Чи секс зі мною?

Юліана здійняла на нього недовірливий погляд, та він лише чекав на її відповідь. Дивився прямо, ловлячи кожний спалах емоцій на обличчі дівчини.

— Мене не полишає думка про те, що буде коли одного чудового дня я стану тобі не потрібною? — голос здригнувся, коли він знову повів її в агресивному, майже грубому па. — Що тоді? Твій контроль перетвориться на клітку, яку просто викинуть, щойно азарт згасне?

Северин стиснув її руку так, що Юліана ледь не скрикнула, але цей біль лише підігрів солодку напругу внизу живота. Для оточуючих вони були ідеальною картинкою, але під сукнею її тіло палало.

— Ти перебільшуєш, — його губи майже торкнулися її скроні. — Викинь ці думки зі своєї голови. Бо тобі простіше вигадати для себе якусь клітку, ніж визнати: ти вже в ній, і цей вогонь тобі подобається більше за будь-яку свободу.

— Здається, мої бажання нікого не обходили з самого початку, — гірко відрізала вона. — Ти просто поставив мене перед фактом. Коли тебе тримають за горло, будь-який вибір — це лише ілюзія.

— Звісно, обходили, Юліано, — він наблизився до її обличчя так близько, що їхні подихи змішалися. — Просто я краще за тебе знаю, чого ти хочеш насправді.

Юліана відчула, як її груди здіймаються у важкому, рваному диханні. Повітря раптом стало замало. Під шкірою, впереміш із крижаним адреналіном, почало розливатися густе, зрадницьке тепло.

— А якщо я попрошу відпустити мене? — прошепотіла вона, заглядаючи в його темні омути, намагаючись знайти там бодай натяк на розуміння. — Не ламати моє життя. Може, це і є моє справжнє бажання — просто піти. Поки не пізно.

Рухи Северина стали ще жорсткішими, він буквально втискав її у свій ритм, ламаючи будь-яку спробу опиратися його залізній волі.

— Це неможливо, Юлю, — процідив він, і в його голосі почувся небезпечний хрускіт криги. — Твої «справжні бажання» зараз тремтять під моїми пальцями. Ти хочеш цього жару, ти хочеш моєї руки в своїй, навіть якщо твій розум кричить про небезпеку. Я такий, який є. І я тебе не відпущу. Ти погодилась і ми це вже обговорили. Не бачу сенсу починати знов.

Юліана відкрила рот, щоб відповісти щось їдке, але мелодія обірвалася. Северин різко смикнув її на себе, завершуючи танець ефектним па. Він втиснув її у свої груди так міцно, що вона відчула шалений ритм його серця — єдине, що видавало в цій гранітній статуї живу, одержиму нею людину. Дівчина стояла, важко дихаючи, дивлячись, як здіймаються її власні груди під його прицільним поглядом, і розуміла: він правий. Вона більше не хотіла йти.

Зала вибухнула бурхливими оплесками. Северин не поспішав відпускати дівчину. Його пальці все ще владно тримали її талію, поки він повільно схилявся до її вуха, ігноруючи сполохи фотокамер та чужі, зацікавлені погляди.

— Викинь з голови усілякі дурниці, Юліано, — прошепотів він, і його голос прозвучав напрочуд спокійно. — Тобі тут нічого не загрожує. Навіть я сам. Краще подумай про те, як тобі буде добре поруч зі мною, якщо ти нарешті перестанеш випускати кігті.

Він нарешті відсторонився, але лише на відстань витягнутої руки, окинувши її оцінювальним поглядом, від якого шовк сукні знову став затісним.

— Просто розважайся, — додав він з ледь помітною хижою усмішкою. — І не налягай на шампанське. Мені подобається, коли ти тверезо усвідомлюєш кожен свій крок. Особливо ті, що ведуть до мене.

Залишивши її посеред майданчика з палаючими щоками й фантомним жаром його подиху на губах, Северин розвернувся і попрямував до бару, де на нього вже чека зграя таких самих хижаків. Юліана стояла під прицілом сотень очей, відчуваючи, як тривожне тепло від його дотиків повільно перетворюється на задушливий, паралізуючий волю дурман.

До Юліани підлетіла Карина і, не питаючи дозволу, вхопила її за руки, затягуючи у самий вир натовпу. І зрештою вона дозволила собі дихати на повні легені, на мить забувши про млосну, тягучу обіцянку неминучого, яку Северин щойно залишив на її шкірі замість клейма. Вона наважилась знову бути собою — тією дівчиною, яка вміє насолоджуватися моментом, не озираючись на конвой.

В якусь мить Юліана змогла нарешті повністю відпустити напругу. Веселощі переповнювали її, і Северин, спостерігаючи за нею здалеку, розумів: добряча доза ігристого таки розмила її звичні кордони. Вона розслабилась, усміхалася — невловима, приваблива, жадана.

Але щоразу, коли він бачив у її руках черговий келих, його вилиці мимоволі напружувалися сильніше. Вона почула його, так, але залишила за собою право не слухати до кінця. Це ігнорування заборони щодо шампанського бісило Левицького більше за відкриту непокору. Це була її тиха декларація незалежності, дрібний бунт у межах дозволеного.

Северин повільно фіксував зміни в її поведінці, як хижак фіксує рухи лані, що раптом вирішила пограти з вітром. Йому не подобався цей задоволений, хмільний блиск у її синіх очиськах. Те, як вона кокетливо опускала вії, і як на щоках розквітав зухвалий рум'янець. Вона сяяла, і це світло притягувало занадто багато зайвої уваги.

Він дивився на неї крізь кришталь свого келиха, і в голові пульсувала лише одна думка: вся ця її легкість — тимчасова. Він просто дав їй трохи свободи, дозволив розслабитися під алкоголем, але ситуацію повністю контролював. Нехай розважається, адже в такому стані найпростіше зробити дурість. Северин просто чекав. Головний закон полювання говорив: рано чи пізно така жертва сама, заколисана фальшивим спокоєм, прийде прямо в руки мисливцю.

— Ти скоро дірку в ній просвердлиш, — Біс виринув поруч, вириваючи Северина з не надто пристойних думок. — Дивись, як розважається. Ніби й не сиділа в мавпятнику з місцевими шльондрами.

— Завалися, — відрізав Левицький, не зводячи погляду з Юліани. — Вона не мала там бути. Та не страждати ж тепер через це цілу вічність. Оклигала — та й по всьому. А сьогодні свято — всі бухають. Хоча їй дійсно не варто було стільки пити.

Він спостерігав, як синій шовк обіймає її стегна, коли вона робила черговий оберт. Дівчина здавалася занадто живою для цього мертвого зборища. Хміль зробив її рухи розкутими, майже зухвалими. Северин відчував, як усередині прокидається щось темне, первісне. Йому хотілося підійти й просто перекрити їй кисень своїм поцілунком, щоб стерти цю безтурботну усмішку, яка призначалася не йому, а всьому світу навколо.

Він уявляв, як цей рум'янець на її щоках палахкотітиме не від вина, а від його рук. Як цей синій шовк, що зараз так дратував його своєю присутністю на її тілі, опиниться на підлозі, а вона — притиснутою до стіни в його спальні, де не буде ні свідків, ні фальшивих тостів. Тільки він і її прискорений пульс під його пальцями.

Северин зробив ковток віскі, відчуваючи, як пече горло. Але справжня пожежа була не там. Вона була внизу живота, де з кожним її сміхом вузол затягувався все тугіше.

— Та нехай, дай дівчиську ковтнути свободи, поки ти її остаточно не замурував.

— Не збираюся, — Северин нарешті глянув на друга, і в його очах спалахнув небезпечний вогник.

— Я був упевнений, що після години в буцигарні вона вийде звідти з однією думкою — забути тебе, як страшний сон, — Марк цинічно всміхнувся, спостерігаючи, як Юліана сміється на іншому кінці залу. — А вона дивись, нічого, розійшлася, мала.

— Вона міцніша, ніж здається на перший погляд, Марку. І набагато стійкіша за твої прогнози, — Левицький зробив ковток віскі, не зводячи очей з синього шовку сукні, що миготів у натовпі.

— Міцніша? — Зорич скептично хмикнув, закидаючи в рот порцію алкоголю, наче пальне. — Не сміши мене. Вона не нашого калібру. Звичайна дівка з правильними книжками під пахвою. Такі самі на коліна не падають — у них хребет занадто крихкий, ламається з першого хрускоту. Ти ж не збирався витрачати час на те, щоб вчити її правильно ковтати твої правила?

— Саме тому вона мені й потрібна, — голос Левицького опустився до низького, вібруючого басу. — Всі інші вже стоять на колінах ще до того, як я ширінку розстебну. Це нудно. А вона просто так не встане. І саме це, курва, заводить сильніше за будь-яке екстазі.

— Думаю не лише тебе одного, — Марк криво всміхнувся, кивнувши в бік танцювального майданчика, де синій шовк сукні Юліани миготів у натовпі, наче мішень.

Северин повільно, майже ліниво перевів погляд. Його зіниці звузилися, перетворюючись на дві чорні цятки в епіцентрі крижаного шторму.

— Ще трохи і в кущі її потягне. Вона навіть зойкнути не встигне, як опиниться на лопатках, — Біс зробив ковток віскі, присмачуючи слова жовчю. — Гаєвський — падло ще гірше за тебе, Север. Кажуть, він дівок на шкіряні ремені ріже, тільки так і збуджується, виродок. Чистої води садист, який не знає слова «стоп».

Повітря навколо Левицького раптом стало густим, наче за мить до вибуху.

— Прокляття, — вилаявся Северин.

Юліана танцювала з Гаєвським, але її всю аж пересмикувало від напруги. Вона тримала дистанцію, як могла, але Артем цей мороз або не викупав, або клав на нього. Юліана старанно ховала очі, щоб не перетинатися з його липким поглядом, і Северин бачив це з іншого кінця зали так чітко, ніби стояв упритул.

Їй було огидно. Від кожного дотику Гаєвського до талії вона просто кам’яніла. Левицький чудово розумів чому: таким, як Юліана, все єство кричить про небезпеку поряд з подібними типами. Гаєвського хрін прорахуєш. Цей вичікує, поки ти даси слабину, щоб вирвати шматок побільше. Та й Юліана розслаблена ігристим, навряд чи викупала, яку загрозу несе Артем насправді, але інстинктивно смикалася поглядом, шукаючи Северина. Звідки, блядь, у Гаєвського інтерес до неї? Це вже не вперше і, бляха, з цим потрібно було щось робити.

Бо це був прямий заїзд на його територію. Гаєвський нахабно ліз до його жінки, шепотів їй щось на вухо, від чого вона аж втискала голову в плечі. Северин відчував, як віскі в склянці стає гарячим від його власної люті.