Спочатку:
На сторінку книги
Спуск на дно Чорного Розлому нагадував занурення в киплячу смолу. Повітря тут було настільки щільним, що кожен крок давався Віці з зусиллям, а захисний амулет на її шиї нагрівся, стаючи майже гарячим. Навколо них вили і затихали голоси — не магічні заклинання, а сирі, первісні звуки самої безодні, які намагалися пробитися крізь свідомість і розколоти її на шматки.
Проте Вальтазар тримав її руку мертвою хваткою. Його фіолетова аура розгорнулася навколо них вузьким, але надзвичайно міцним циліндром, що буквально прорізав цей чорний ментальний туман. «Якір крові» у грудях Віки працював на межі своїх можливостей: він забирав земну стабільність її розуму і транслював її принцу, не дозволяючи первісному хаосу викривити його ідеальні розрахунки.
— Малфасе! — Голос Вальтазара прогримів над дном розлому, посилений бойовою магією. Звук ударив об стіни, змусивши клуби маслянистого диму здригнутися.
На центральному піднесенні біля першого вівтаря зупинилась постать у колись білосніжному, а тепер брудно-сірому вбранні верховного жреця. Малфас повільно повернувся. Його обличчя, колись шляхетне й суворе, тепер виглядало виснаженим, очі затягнулися тріщинами від надлишку сирої сили, а пальці, що стискали ритуальний ніж із кривавого кварцу, були покриті чорною кіптявою.
— Принц-математик... — Жрець видав хрипкий, злий смішок, і цей звук відлунням пішов під склепіння прірви. — Прийшов перевірити свої формули? Пізно. Перша печать уже розбита. Первісний Попіл зачекався своєї свободи. Твій батько вигнав мене, твій брат закрив мою доньку... Ви думали, що затиснули мене в кут? Але щур, загнаний у кут, просто перегризає горло мисливцю.
З бокових ущелин на них миттєво кинулися п'ятеро охоронців Малфаса — вищих демонів-відступників з оголеними дворучними мечами.
Проте долетіти до Вальтазара вони не встигли. Зверху, прямо зі стрімких скель, на них гранітною глибою впав Мортімер. Його парні кинджали спалахнули фіолетовою люттю розвідки. Одним плавним, майже танцювальним рухом він зрізав першого нападника, а його слідопити, що виринули з тіней, зв'язали боєм решту охорони.
— Займіться старим! — крикнув Мортімер, блокуючи важкий удар ворожого клинка. — Фланги на мені!
Вальтазар не втратив ні секунди. Він різко викинув руку вперед, і з його леза зірвався колосальний фіолетовий ромб — закляття повного магічного придушення, спрямоване прямо на вівтар.
Малфас зашипів, підіймаючи свій ніж. Блідо-рожева енергія ментального хаосу, змішана з чорним димом розлому, рвонула назустріч структурі принца. У мить їхнього зіткнення Віка відчула, як «Якір» у її грудях буквально вибухнув болем. Вальтазара хитнуло, його геометричний щит почав покриватися тріщинами під тиском сили перших епох.
— Вікторіє... тримай контур! — прохрипів принц, і на його лобі виступив піт.
Віка заплющила очі. Вона не мала магії Пекла, але мала дещо інше — абсолютну впертість людини, яка відмовлялася вмирати на дні цієї діри й відмовлялася відпускати руку цього занадто раціонального демона. Вона подумки зосередилася на пульсі його серця, що бився крізь їхній зв'язок, і з силою штовхнула всю свою внутрішню стійкість вперед, у «Якір».
Фіолетові лінії щита Вальтазара миттєво стабілізувалися, налилися засліплюючим світлом і з нищівним гуркотом зім'яли блідо-рожеве закляття жреця. Малфаса відкинуло назад, його ритуальний ніж з дзвоном відлетів на каміння, а перший вівтар, оповитий геометричною печаткою принца, глухо засичав і почав згасати, блокуючи вихід хаосу.
Жрець важко підвівся на коліна, плюючи чорною кров'ю. Він подивився на Вальтазара, потім на Віку, і в його погляді дикий жах змішався з божевільним тріумфом.
— Ви закрили перший... — прохрипів Малфас, дико посміхаючись своїми закривавленими зубами. — Але їх три! І для активації другого мені вже не потрібен ніж. Мені потрібна лише правильна жертва.
Він раптово розвернувся і стрибнув прямо в глибоку тріщину біля другого вівтаря, що вела в саму глибину Чорного Розлому.
