Спочатку:
На сторінку книги
Напад почався раптово — зі стрільби по верусу-спостерігачу. Крікс, який сидів біля дівчат, підскочив, коли побачив стріли, які летіли прямо в його сородича. Але зелений сполох і миттєве задимлення «цілі» його заспокоїли, цей колір сигналізував, що зі спостерігачем все гаразд.
— Почалося, — напружено прошепотіла Лірель.
Хоч вони бачили на ілюзії артефакти бандитів — фея все одно тримала великий щит. З дерева вони спустилися давно, було б нерозумно заганяти себе в глухий кут, тож зараз вони вскочили з колод, а райдужна не усвідомлено збільшила міцність повітряного щита. Треба сказати, що дуже вчасно — із хащі в їх бік полетіли стріли. Не діставши веруса, вони вирішили перевірити на міцність захист феї. Їм сказали, щоб його зняти — потрібно підійти впритул і доторкнутися артефактом, але й перевірка не завадить. Оскільки стріли падали, натикаючись на захист — з хащів пролунав хрипкий, владний голос:
— Фею не вбивати, інших — під ніж!
Слідом почувся хрускіт кущів, перші ряди бігли швидко, за ними розходилися і займали позиції стрільці, всі ж інші повільно брали захисну сферу в кільце.
Лізет, витягуючи меч, наказала феї:
— Хутко став малий захист на себе, якнайближче до тіла!
І стала попереду райдужної. Етієн прикривав позаду, вливаючи силу в підготовану схему — піднімав неживих. Але принцеса забула, що Лірель.. була феєю. Вони нікому не підкоряються, тверезі чи ні. Тож, сконцентрувавшись, вона поставила малі щити на всіх, навіть на Крікса, який постійно переміщався, щоб не стати мішенню стрільців. Лише знизала плечима на важкий погляд Лізет, яка відчула на собі щит.
Це все, що вони встигли зробити перед тим, як ватажок банди добіг до щита, перехоплюючи артефакт на ланцюжку на манер кастету, і вдарив по захисній сфері. Та луснула з гучним тріском, наче крига під ногами.
Бандити не стали вигукувати погрози, щоб налякати фею. Вони вирішили, що вбити її напарників у неї на очах — більш дієво. Поки два ворожих некроманта відволікали Етієна, затіявши бій нежиті — Лізет стискала руків'я свого меча. Вона розуміла, що бутафорський, зачарований суддями меч на «імітацію поранень» проти справжньої зброї бандитів — не корисніший за дерев’яну ломаку. Але пощастило — прямо на неї з кущів вискочив бандит з легким клинком і широко замахнувся. Скориставшись нагодою, вона пірнула під його руку і різким точним ударом ефесом меча у щелепу мерзотника — добула собі непоганий, а головне бойовий меч.
Одразу двоє мечників банди кинулися на перехоплення, затискаючи дівчину в кліщі. Один цілився у груди, інший мітив у стегно, але тепер Лізет діяла впевнено. Вона виставила вперед ліву руку, приймаючи перший удар прямо на неї — захист феї спрацював відмінно. Клинок нападника з брязкотом і іскрами відскочив від невидимої броні, наче від кованого щита. Скориставшись його розгубленістю, Лізет зробила блискавичний зворотний випад — її здобутий у бою меч легко пробив шкіряну куртку ворога, виводячи його з ладу.
Другий мечник спробував обійти її зі спини, але Лізет, крутнувши клинком, зупинила його зброю жорстким блоком. Мечі заскреготали. Ворог переважав вагою, але швидкість була на боці принцеси. За цими двома були інші, стрільці марно витрачали стріли — вони падали не досягаючи цілі на якісь сантиметри.
Тим часом, Лірель стояла в самому центрі пекла з відстороненим виразом обличчя, і намагалася втримати відчуття спокою, яке вже давало тріщину. Етієн неподалік керував нежиттю, одночасно стримуючи бійців по колу і ведучи бій проти неживих двох ворожих некромантів — побачив, як іскри запалали на пальцях райдужної і вилаявся під ніс.
Плюнувши на все, підтягнув найбільшу нежить ближче і розставив їх навколо себе з феєю. Потім заспокійливим голосом звернувся до неї:
— Лірель..
Вона не реагувала, з останніх сил стримуючи магію. Він підійшов впритул і взявши обличчя феї в долоні, доторкнувся своїм чолом до її і тихо промовив:
— Давай подихаємо разом. Слухай мій голос мала. Вдих. Ви-и-идих. Ось так. Не пручайся стихіям, вони не хочуть зашкодити, ти ж не хочеш. Давай: вдих—ви-и-идих. Відчуй їхнє бажання захистити. Не зруйнувати, не вбити, а захистити дорогих тобі істот і прийми це у собі. Вони це ти. Вди-и-их–ви-и-идих. Уяви, що маєш цілих чотири сили для здійснення твоїх бажань. Чого ти бажаєш, мала, мм?
Не відриваючи зачарованого погляду від некроманта, Лірель повільно промовила:
— Щоб ти перестав називати мене малою..
— Ну то направ свої стихії на виконання бажання! Ай!
Етієн підстрибнув від хльосткого удару повітряним батогом.
— По гузиці ж за що? — обурився він, потираючи щойно «виховане місце».
— За «малу», — відповіла єхидним тоном Лірель, але її вдячний погляд говорив зовсім інше.
Не витрачаючи більше часу, фея звернулася до природної стихії, викликаючи знайомі їй по арені ліани. Але цього разу — вони її слухалися. Етієн побачивши це повернувся до своїх особистих ворогів. Двійка сивих даром часу не втрачала і підняла за ці лічені хвилини величезних хижаків собі в поміч.
Лізет, переступивши чергового ворога, зійшлася в бою з кремезним тролем, б’ючи в больові точки саме цієї раси. Найнебезпечніше було те, що вороги здавалися нескінченними, а Лізет починала втомлюватись і робити помилки. Декілька поранень, від свого ж меча, який не вдавалося втримати під постійними атаками — вже пекли і не додавали спритності. Та коли блондинка бічним зором, побачила знайомі такі ліани і пролітаючого повз найманця — з полегшенням видихнула. Навіть вдалося перевести подих і озирнутися. Крікса було не видно, але з десяток нападників безтолково махали руками перед собою, намагаючись розсіяти ілюзії жахливої «свіжої» нежиті, яку верус створював прямо перед їхніми носами.
Здавалося, з такою підтримкою з повітря вони втримають позицію. Але бандити теж не були аматорами.
— Клер! Дог! Аластар! Підбийте крилату! — прохрипів чийсь розлючений голос.
Слідом, почувся крик Етієна:
— Лірель, на дерево!
Крізь лави мечників і нежиті до дерева, куди злетіла фея, пробилися троє ворожих магів. На кінчиках їхніх пальців закрутилися брудні, фіолетові згустки магії. Навіть феям було відомо, що означав такий колір — це відібрана, за допомогою темних ритуалів, магія. Пульсари один за одним полетіли прямо в Лірель.
Перші два вибухнули на її повітряному бар’єрі, розсипавшись їдкими іскрами. Фея закричала від напруги, її крила шалено замиготіли, намагаючись втримати рівновагу на гілці під шквальним обстрілом. Третій пульсар розірвався зовсім близько, обпаливши листя прямо над її головою і засліпивши яскравим спалахом. Лірель судомно вдихнула, на мить заплющила очі від страху й повністю втратила концентрацію, встигнувши лише розкидати по кущам ворожих магів.
У ту ж секунду малий захист навколо Лізет із тихим шипінням розтанув, залишаючи її сам на сам із рештою бандитів. Лише над самою Лірель, яка застигла на гілці, все ще ледь помітно тріпотіла її власна, остання захисна сфера.
Лізет залишилася без магічного прикриття, оточена ворогами, тримаючи в руках трофейний меч. «То ось яким буде мій кінець..», промайнуло в неї в думках, коли в гущу найманців влетів.. гном, розкидаючи противників за спиною принцеси. З сокирою в руках Руден був настільки вражаючим, що у неї знову прокинулася надія.
За Руденом, активуючи природну магію, біг Кел. Він не вмів викликати ліани, а цілком собі вправно керував всіма рослинами, що вже були в наявності. Тож у найманців з’явилася проблема у вигляді оскаженілої флори, яка раптом стала хижою.
Ватажок банди, дивлячись як гном розкидає його людей, а інші «застрягли» у високій траві, вкрай розлютився. Зрозумівши, що план зривається, він зняв із шиї ланцюжок із артефактом проти щитів і грубо прикрутив його прямо до наконечника товстої стріли. Натягнув тятиву лука й примружив одне око цілячись у бік дерева. Короткий свист — і стріла з прикрученим артефактом, пробивши останню слабку сферу феї, прошила її бік.
Лірель зойкнула, але цей звук обірвався надто раптово. Її тендітна фігурка впала з гілки прямо на траву. Вона судомно спробувала підвестися, спираючись на тремтячі руки, але тіло не слухалося. Губи безпорадно відкривалися, вона намагалася щось сказати, покликати на допомогу, але з грудей виривався лише тихий хрип. Райдужне світло навколо її крил почало стрімко гаснути.
Побачивши, як упала Лірель, Етієн на мить завмер, а в наступну секунду світ навколо нього ніби вибухнув темрявою. Веселий некромант зник. З його горла вирвався глухий, моторошний рик, від якого застигли не лише вороги, а і соратники. Очі чоловіка повністю затягнуло непроглядним чорно-зеленим туманом.
Він припинив направляти силу через схему, повністю втративши контроль. Повітря в радіусі кількох метрів миттєво вихололо, трава вкрилася памороззю, а його нежить ураз виросла, наче набрякла темною силою. Двоє ворожих некромантів навіть пікнути не встигли, як Етієн одним рухом руки буквально випалив їхній контроль, змусивши їхніх же скелетів обернутися проти них. Більшу частину банди його оскаженілі монстри просто вм’яли в землю та упокоїли на місці за лічені секунди. Це була чиста, первісна сила некромагії, яку всі так боялися.
— Етієне! Зупинись! — Кел підскочив до нього, прориваючись крізь крижаний туман, який обпікав шкіру.
Ельфійська магія природника задихалася від цієї аури смерті. Кел схопив некроманта за плечі, струшуючи:
— Етієне, прийди до тями! Ти знищиш тут усе! Подивись назад, вона жива! Лізет зцілює її!
Лише після цих криків у чорних очах Етієна з’явився перший проблиск свідомості, а кістяні хижаки навколо невпевнено зупинилися.
Поки Етієн нищив ворогів, Лізет уже була на колінах біля феї. Часу на роздуми не було, вона відчувала, що у Лірель залишилося не більше хвилини. Забувши про конспірацію, принцеса кинула меч і притиснула долоні до рани на боці райдужної.
Вона заплющила очі, повністю покладаючись на захист Рудена за спиною, і з її рук вирвалося сліпуче, чисте золоте світло. Це була концентрована магія зцілення — унікальний дар правлячої династії, здатний затягувати навіть смертельні рани за секунди. Шкіра Лірель знову стала гладкою та неушкодженою, крила повернули своє сяйво і вона, глибоко вдихнувши, розплющила очі.
Над ними, саме в цей момент, пролетів верус-спостерігач, ловлячи золоте сяйво магії Лізет великим планом. Магічна трансляція передала цей кадр на величезні ілюзії трибун у Санері. Так королівство дізналося: весь цей час на полігоні була принцеса. Сивий гном із суддівського складу, здавалося посивів ще більше цієї миті. Він єдиний з журі поставився до неї з неповагою. «Ні! Я поставився до неї, як до селянки, якою вона і прикидалася, але кого те буде хвилювати..», промайнуло в його думках, і під впливом цих думок він прийняв найгірше рішення за життя: повідомити королю глибинників, що коїться на поверхні.
Тим часом, на галявині відбулася одна тиха, дивна розмова. Крікс, приземлившись біля Лізет, яка все ще сиділа навпочіпки, зашепотів, вирячивши очі, їй просто у вухо:
— Пампушечка нас з лайном з’їсть!!
Лізет застигла, а потім з відчаєм простогнала, закинувши голову вгору. Якраз вчасно, щоб побачити спостерігача, який заходив на друге коло.
— Як думаєш, він встиг передати зображення?
— На таку сенсацію?! О ні, що ти, він обов’язково дочекається, поки йому це заборонять! Ну ти що?! А я казав, що потрібно було з самого початку його вербувати!
Лізет зціпила зуби:
— Давай тільки без твого «Я ж казав, я ж попереджав», — перекривила його білявка, вже передчуваючи великі проблеми.
Крікс лише зітхнув, пригладжуючи лапою пір’я на шиї. «Гарне пір’я, аби воно ще так і продовжувало кріпитися до цілої шиї..», похмуро думав верус, пригадуючи всі свої промахи.. які можна було б довести звісно. Наче на смертний вирок не тягне..
Етієн же остаточно прийшов до тями і кинувся до Лірель, яка трохи далі розмовляла з Руденом.
— Мала! Ну ти як? Десь болить? — його руки трохи тремтіли, коли він крутив то одним то іншим боком уже цілком здорову фею, перевіряючи, що поранення дійсно немає.
— А я чула як ти називав мене — Лірель! І злякався за мене так, — підтрунюючи відповіла фея.
Але замість того, щоб підхопити жартівливий тон, Етієн серйозно кивнув:
— Злякався. Не роби так більше, ти ж могла відлетіти і сховатися де завгодно! Малеча не повинна падати бездиханним тілом з дерева, через надмірний героїзм, зрозуміла?
Вона зітхнула і поплескавши по плечу некроманта, зазирнула йому в очі:
— Ми ж це обговорювали напередодні. Втеча не вирішила б проблему.
— Зате зберегла б життя! — зірвався на крик Етієн.
Але повільно видихнувши додав, повертаючись до Лізет:
— Але, звісно, принцеса в команді — велика перевага. Ще б сповістила перед боєм про свої можливості.
Вона відволіклася від розмови з Кріксом, щоб недобро зиркнути на сивого смертника:
— А ти все розповів нам, МАЙСТРЕ СМЕРТІ?
Етієн примружився і нарешті розтягнув губи в своїй звичній посмішці:
— Здаюсь, — підняв руки, а потім озирнувшись на непривабливу картину навколо, запропонував, — давайте закінчимо тут і знайдемо собі інше місце для розмов і відпочинку.
Саме в цей момент почувся надсадний хрип з-за кущів. Всі похапали зброю до рук, але звідти вийшли Сем з Греєм. Ну, як вийшли.. виплили ледве дихаючи і підтримуючи один одного за плечі.
Грей мовчки роздивлявся галявину, а Сем переводив палець з одного до іншого, перераховуючи «по головам» своїх. Коли він збився втретє, Етієн нарешті сказав:
— Всі живі, — але повернувшись на мить до галявини, поправив сам себе, — всі НАШІ живі.
Мечник зі стрільцем впали там де стояли, намагаючись віддихатися і судомно ковтаючи воду з протягнутої Руденом фляги. Сем вдячно кивнув і промовив:
— Щоб я ще раз, колись, спробував вгнатися за ельфом!!
Грей обурено скинувся:
— За ЕЛЬФОМ?! А гном тебе не збентежив? Та я думав, що після того, як його відьми відму..
Руден копнув його злегка і вказав на дівчат.
— ..ну нехай буде відмутузили, що він взагалі й ходити не менше місяця буде кульгаючи! А ти ж біг швидше ельфа! — звернувся той вже до Рудена. — ЯК?!
— Якщо захочеш, я тобі дам декілька уроків, — посміхнувся гном.
— А що було з відьмами? — зацікавився Крікс.
Але його перебив Кел.
— Все, ці четверо обшукані й зв’язані. Йдемо в наш початковий табір, ще невідомо коли нам відкриють портал.
На галявині, де були поставлені нікому не потрібні намети — розвели велике багаття, яке трохи розганяло нічну прохолоду. Декілька вцілілих найманців разом із ватажком сиділи на землі, міцно прив’язані товстою мотузкою до дерева. Вони були бліді як смерть і з диким жахом косилися на Етієна, який абсолютно спокійно, зі звичним всім виразом обличчя балагура, підкидав гілочки у вогонь. Сем із Греєм наперебій розказували, як Рудена захопило зненацька знання, що декілька злих відьом страшніші за всі жахи його найглибших печер. Того самого гнома, який розкидав їхніх поплічників як котенят.
Пізніше Грей сходив за козою, а Крікс з Лірель злітали по «невидимку» Сема, який викинув її недалеко від галявини, де вони зустріли старого некроманта. Етієн привів своїх захисників табору сюди, попередивши про це спостерігача. Неголосно переговорюючись і підраховуючи прапори, обидві команди ще півночі чекали, коли судді відкриють прямий портал до Санеру, де на їхніх зв’язаних «гостей» чекав дуже довгий, детальний допит у підземеллях.
