Спочатку:
На сторінку книги
За дальнім столом таверни розмовляли про фінальні командні змагання.
— То ти не перший рік на іграх? — запитав Кел напруженим тоном.
Не дуже йому подобалися грайливі погляди некроманта на Лізет.
— Так, наша команда грає вже п’ять років поспіль, — відповів Етієн, — і двічі ми вигравали.
Кел єхидно посміхнувся:
— Всього двічі?
Руден копнув його під столом ногою, але промахнувся, відреагував Етієн:
— АЙ! Ну що за команда, одна влаштувала незапланований політ, другий — б’є ні за що, страшно подумати, що ви утнете на полігоні!
Очі некроманта насмішливо виблискували, він прекрасно зрозумів чому ельф нервує.
— Вибач, — ніяково промовив Руден, недобро зиркнувши на Кела. — Я не навмисно.
— І з місця про полігон детальніше. Ми вперше на іграх, раніше я не чула, щоб арени переносились, — додала Лізет.
— Ні, арена і трибуни залишаються на місці, я мав на увазі, що для командних ігор обирається велика місцевість в якомусь глухому краю, з різним ландшафтом. Вам завтра видадуть карти і ви оберете місце, яке будете захищати. Потім обираєте командира, він узгоджує з журі ваш вибір, готуєтеся. В день початку, організатори перекидають команди на обрані локації порталами, а далі вже як піде. Між нами постійно літатимуть веруси і на арені будуть показувати ілюзії в реальному часі. І хоч ілюзії без звуку, все ж домовитися про союз можна лише до початку змагання.
Лізет з Кріксом одночасно запитали:
— Чому ми маємо вам довіряти?
— Для чого вам союз з новачками?
Невдоволено перезирнувшись, вони втупилися в Етієна.
— Хе–хе. Цікава у вас команда. Нашій команді можна вірити, ми три рази з п’яти програвали якраз тому що поверталися спиною не до тих союзників, спитайте в кого завгодно, хто був на тих іграх. Не те щоб я надто довіряв союзам, але з вами спробував би.
Етієн незвично посерйознішав:
— Адже я бачив на бігах, як ти, — вказав рукою на Рудена, — спочатку попереджував про небезпеку інших, поки вони не почали тебе штовхати. Бачив повагу до традицій тролів. І взагалі: бачив на що здатен кожен з вас. Одна мала чого варта!
— Закохався? — підначив його Кел.
— Не то слово! Але залицятися не буду — нервово якось..
— Повернімося до головного, — похмуро сказав Грах. — Що ти хочеш від союзу?
— Коли оголосять списки локацій, пропоную об’єднатися і штурмувати інші команди разом. Оберемо сусідні місця для наших таборів. На захисті залишаємо своїх, по дві істоти, а по троє з команд об’єднуються і виносять табори суперників. Завойоване ділимо навпіл.
— А далі?
— Ну, вже у фінальній битві, коли залишиться лише п’ять команд — кожен сам за себе. Як вам ідея?
— Цікаво, — промовив Крікс.
Але його зупинив Руден. Ніби прислухаючись до чогось, обернувся подивився на фей — вони спокійно розмовляли. Нахмурившись ще більше, промовив:
— Відчуваю магію, але не бачу напрямку.
— Чекай, — промовив Кел.
Він був єдиним за столом, хто мав стихійну магію. Зробивши декілька рухів руками і промовивши під ніс заклинання староельфійською — провів рукою навколо столу, розпиляючи в повітрі магічний пил. Майже одразу з повітря проявився маячок прикріплений до спини Етієна. Кел взявши його в руки, промовив ще декілька слів і той розсипався чорним піском. Ельф роздратовано запитав:
— Згадуй, з ким обжимався?
— Та ні з ким! Я ж не довірливий новачок, помітив би.. чекай.. коли йшов сюди, поряд зі мною впав камінь зі стріхи, я мало не збив спиною перехожого, відстрибуючи.
— Суперники почали діяти раніше ніж я! — обурено вигукнув Крікс. — Сором який! Старію чи що..
— Кріксе! — перебила його Лізет.
— А?
— Зберись. Такі маяки працюють на невеликих відстанях, спробуй знайти хто такий спритний, ось і помолодієш!
— Точно, всім гехана, — попрощався Крікс по–тролячому, і махнувши крилом, вилетів у вікно.
Інші ж залишилися випитувати деталі у Етієна. Адже його команда вже знала особливості і можливості кожного зі Збірної, а ось вони про команду некроманта не знали нічого, крім того, що вони люди.
— Розповідай, на що здатні твої?
— Ну, ми вигравали в основному за рахунок притрушеності, — іронічно промовив Етієн, з натяком оглядаючи Збірну. — Але до вас нам далеко.
— Якусь магію маєте?
— Як ви вже знаєте, я — некромант. Вмію як підняти всяке, так і упокоїти. Є у нас ще стихійний маг — вміє керувати повітрям.. ну як вміє.. з ним постійно якісь казуси стаються, вчився він не дуже добре.. ні, не так — дуже не добре, так більше схоже на правду. Тож може сплутати вектори сили і таке намагічити.. загалом, треба вміти швидко бігати, — і підколов з широкою посмішкою, — але чи вам не знати.
— Це так, — кивнув Руден і зітхнув. — Втікати не проблема, аби тільки не повбивали нікого.
— Угу. Ну і ще, є два дуже вправні мечники і стрілець, він же розумник.
— Гм. Я думав, що ти розумник? — знову уїдливо підколов некроманта Кел.
— О ні, що ти! — той навіть руками замахав, відхрещуючись від звання розумника, — я в команді більше по зв’язках з народом, щось дізнатися, десь потерендіти. Як ви вже могли помітити — поговорити я люблю!
— О, то ти їхній Крікс? — весело посміхнувшись, запитала Лізет.
Етієн, який якраз робив ковток, пирхнув у келих і закашлявся. Руден зробив декілька таких плескань тому по спині, що мало не підрівняв стола некромантом, який і так ледь не захлинувся. Зацікавлено при цьому запитав:
— Як там Крікс каже? «Все можу — мовчати не можу». Схоже?
Повернувши собі можливість розмовляти, Етієн задумався і нарешті кивнув:
— Так, я — їхній Крікс!
***
Тим часом, у провулку за два квартали від таверни, сперечалися двоє.
— А я тобі кажу не могли вони знайти маяк так швидко! Це новий винахід, повністю невидимий і прикріпив я його до спини того некроманта, що прямував до них! — вже не вперше, намагався переконати Адона Соль.
— Але маяк вимкнувся, а ми не почули ні слова з розмови Фаї з райдужною. Здається вона все ж таки обере допомогу одній із своїх, а не владу. Як же дістала ця її «правильність»… Щоб я ще раз повірив у твої амулети! Треба було посилати старого доброго шпигуна.
— І молитися, щоб Фая його не впізнала? Вона бачила зовнішність майже всіх твоїх. Ти й сам її побоюєшся, тож не треба мені заливати..
— Затулись! Бо коли закінчу з нею — візьмусь за тебе, і ельфійська рідня не допоможе.
— Ти також не заривайся, Адоне. Пам’ятай, хто тобі дає можливість захопити владу у всьому королівстві.
— Пхх.. ти ще скажи, що у них варіанти були, — Адон їдко усміхнувся, — темні маги дефіцит. А темний маг з реальними можливостями захопити трон — взагалі один.
Наблизивши обличчя до Соля, Адон промовив з погрозою:
— А ось ельфів, які зможуть контролювати «ринок розваг» — десятки.
Соль, вдивившись в небезпечний, трохи божевільний погляд Адона, вирішив, що збавити тон — не слабкість.
— З цим я напевно погоджусь. Давай повернемося до роботи — нового союзника тобі зараз шукати невигідно.
— Гм, так, давай, — зневажливо відповів Адон і змінив тему. — Як думаєш, варто продовжувати зрив ігор?
— Навіщо? Це мало сенс, коли ти таким чином хотів підірвати довіру народу до королівської сім’ї. А тепер — достатньо розібратися з фоліантом, як працює ритуал відбору сил у фей і все.
— Воно ніби так, але й розхитати народне обурення не завадить. Думаю, якщо та Лірель таки зірветься і вб’є десяток–другий істот — це буде добрим фундаментом для наступних кроків.
— Це так. Хочеш підштовхнути її?
— Ага. Є у мене декілька «команд» в запасі, які також полюбляють «ігри», — обличчям Адона промайнула жорстка усмішка.
Кивнувши один одному замість прощання, маг і ельф розійшлися в різні боки, так і не помітивши тінь від димаря — трохи глибшу, ніж вона мала б бути. Крікс дочекався, поки спини змовників зовсім зникнуть з поля зору і безшумно піднявся в небо. Ставки зроблено. Тепер їм з Лізет потрібно знайти лігво Адона і викрасти фоліант.
