Раді Вас бачити!

Крікс летів попереду перевіряючи шлях на наявність незапланованих гостей. Яр, в якому вони з Етієном і його двома гравцями мали зустрітися, був досить близько — з пів години бадьорого руху. Тож, коли ліс розступився перед пологим спуском — верус почав зниження, показуючи де їх вже очікують.

Перше, що побачили Кел з Руденом діставшись точки збору — була велика дупа, яка задкуючи, рухалася в їхню сторону. Всього іншого людя чи нелюдя було не видно за купою гілок, листків та навіть мертвого птаха, прикріплених до якоїсь тонкої сітки. «Сподіваюся, що це не знак того, що нас чекає при штурмах», промайнуло в думках Кела. Коли повзун вперся в чоботи Рудена — швидко підскочив, скидаючи з себе цілу ковдру місцевої рослинності.

— Ви як мене знайшли?! — вигукнув хлопець обурено.

— Ми й не шукали, — відхрестився від звинувачень Руден.

— У тебе.. як би це сказати пом’якше.. тил був неприкритий, — Кел вказав на його від’їдену зрадницю за спиною.

— А-а, то так.. треба було або доплітати невидимку, або їсти менше. А тепер маю вибір, що прикрити важливіше. Ви ж зі Збірної?

— Так. Де Етієн?

— Чекає на вас там, — махнув пухлячок рукою у бік високих кущів серед яру.

— Ти ж стрілець? Як тебе звати?

— Я — Сем. Стрілець непоганий, але не найкращий. Тому й вигадую, як можна захистити себе від поглядів стрільців кращих за мене.

— Хех, це ти правильно зробив, — Крікс оцінююче поскакав по сітці, помацав чучело птаха, спробував дзьобом роздерти краї, — міцна! І я тебе зверху й не помітив би, якби не стирчало де не треба. Запропонуй королівським стрільцям ідею — вони оцінять. І золотом також.

— Гм.. з цього боку я не розглядав можливості..

Так, тихо переговорюючись, вони підійшли до Етієна з ще одним, старшим чоловіком. Некромант познайомив їх:

— Це Грей, кращий мечник столиці. А це Кел, природник і також мечник, Руден — виживальник, гроза биків і найшвидша нога Санеру, хех. І Крікс. Його ти швидше за все захочеш провчити вже до вечора, але не зможеш. Ось і все.

Завершив він з посмішкою і підвівся з трави.

— Час вирушати. Все за планом?

— Так. Плануємо не більше 20 зупинок — сенсу немає більше прапорів здобувати, і так в п’ятірку потрапляємо, навіть якщо свої не вбережемо.

— Кріксе, хтось ще з команд об’єднався? — запитав Кел.

— Так, тролі з 23 об’єдналися з людськими двома командами. І ще дві людських і дві тролячих. Небагато союзів цього року.

— Угу..

Ельф, потираючи підборіддя намагався прорахувати всі ризики. По всьому виходило — найбільшим ризиком було залишати дівчат в таборі самих. Тупий план..

— Етієне. У мене буде прохання. Ти ж можеш прив’язати до нас своїх неживих, а сам бути в іншому місці?

— Гм.. теоретично так. Ви зможете їх контролювати, але для упокоєння маєте привести потім до мене. Для чого? Хочеш розділитися? — з підозрою запитав некромант.

— Не зовсім. Хочу, щоб ти підстрахував дівчат. Це не точно, але на Лірель можуть напасти, щоб спровокувати, а ти бачив, що було, коли вона всього лише образилася, а не розлютилася.

— На малечу?! — вигукнув Етієн, почувши лише слова про напад. — Хто посмів?

— Поки що ніхто, але якщо нападуть — це будуть відморозки з міського дна, і Етієн.. їх зброя не буде зачарована суддями, як наша — під «не ушкодження, лише імітація ран». Розумієш?

Збоку почулося невдоволене сопіння. Це Руден не оцінив секрети від нього:

— Чому мовчали?! Яка взагалі, в таких обставинах, може бути гра? Потрібно повернутися!

— Ось тому і не сказали, Лізет сама попросила мене розповісти про це, коли відійдемо достатньо далеко. Рудене, вони будуть під найміцнішим щитом у світі, їх підстрахує Етієн, потім ще й Крікс прилетить. Давай робити хто що може і не сіпатися.

— Я прив’яжу до всіх вас по одному великому хижаку і скільки зможу знайти — малих гризунів. Ними простіше всього керувати. Потренуємося до першої локації і я піду до дівчат, — махнув головою некромант самому собі, ніби внутрішньо затвердив план.

— Почнемо?

— Який ти швидкий. А накреслити схеми? А знайти місця неживої енергії? Не спіши, а то встигнеш.. в обійми смерті. Оживляй тебе потім..

Договорював некромант уже в процесі пошуку тієї самої неживої енергії. Прикривши очі, він запустив по колу від себе хвилі чорного з зеленими відблисками туману. Хвилі прокотилися і через усіх живих, викликаючи бажання пірнути у теплу воду або закутатися по самий ніс в ковдри. Визнавши в них «негідних живих» хвилі некромагії пішли далі, залишаючи клапті чорного туману на місцях, де знаходилися мертві для подальшої роботи некроманта. Той задумливо погмикавши над декількома такими острівками чорноти, прямо на землі швидко накреслив схему. Хоч і швидко, але було видно, що робить він це не вперше і чітко вимальовує кожну руну.

Кел пересіпнувся. У нього була сила природника, і йому, як і рослинам навкруги не подобалася магія некроманта. А зараз ще й доведеться прийняти паски управління нежиттю в свою підсвідомість.. бр-р-р..

— КЕЛЕ!! — в серцях вигукнув Етієн, не виходячи з трансу. — Я шкірою відчуваю твою нервозність. І що ще гірше — магією!

— Як?

— Отак! Якщо не хочеш побачити, що відбувається, коли некромант робить помилку в ритуалі — заспокойся сам і заспокой свою магію. Я не завдам вам шкоди, присягаюся!

Після клятви простір прорізала чорно–зелена блискавка. «Магічна клятва це серйозно», — подумав Кел і дійсно заспокоївся. Далі все пішло підозріло за планом: нежить була піднята, прив’язана і слухалася на рівні думок. Ніхто не напав, нікого не з’їли, нічого не забули.

— Головне тепер не думати голосно про зайве, — попередив Етієн.

Через декілька годин, вони вже залягли біля першого табору суперників, який знаходився в печері, ще й на невеликому пагорбі. Але був і плюс: лише один вихід. Поки всі готувалися до нападу, некромант хутко перевіряв прив’язки.

— Тобі казали, що коли ти активуєш свій магічний зір — виглядаєш моторошно? — запитав Крікс, який поки що був з командою на землі.

— Моторошно? — «здивувався» Етієн і викрутив сарказм на максимум: — Ні, що ти, мені постійно в такі моменти кажуть, що зелений колір очей в моді.

Кліпаючи очима, з потойбічним зеленим полум’ям замість зіниць, той всім виглядом показував, що не варто топтатись по болючих місцях некроманта. Крікс розуміюче похитав головою і сховався за Руденом від гріха. Ну його, ще невідомо, що небезпечніше: твереза фея чи вибішений некромант.

— Все. Я перевірив, прив’язки міцні. Тільки прошу: слідкуйте за думками! В такій роботі головне не надумати лишнього, бо неживі не розуміють припущень, мрій, сарказму і натяків. Вони все виконують «буквально». Подумаєте щось на кшталт «Хочу в туалет» — відволочуть за шкірняк до найближчого куща, ще й штанів не дорахуєтесь потім..

— Ти ніби з досвідом про це кажеш? — зацікавився Кел.

— О-о-о, перший курс академії — дивовижний новий світ активної некромагії і підліткової відсутності мізків, — відповів ностальгуючим голосом Етієн, але швидко схаменувся. — А тепер — я до дівчат, не нудьгуйте і принесіть нашим командам перемогу.

Махнув головою і по–пластунськи відповз нижче їхнього сховку, однією своєю присутністю розсовуючи невелику армію скелетів, яка спокійно чекала наказів від чотирьох істот. Там вже підвівся і швидко пішов у бік табору дівчат, йому як і Рудену з Келом не подобалося, що вони там на самоті.

А Руден тим часом підізвав своїх гризунів.

— Ну що ж. Час перевірити чи не гірші ви від гірських щурів, — з сумнівом, оглядаючи цілу галявину всіяну маленькими скелетами гризунів, промовив гном. — Якісь вони кволі..

— Не крути носом, — відізвався Грей. — Зможеш керувати всіма одночасно?

— Нам головне викурити противників з печери і дезорієнтувати, — додав Кел.

— Зможу. Я стільки разів бачив хвилі щурів, що навіть не уявляю їх поодинці, — впевнено промовив Руден і скерував всі скелети до печери, надавши їм швидкості до якої звик.

На диво — кістки не ламалися, а з моторошним тихим перецокуванням зникали у вході печери. Некромант на кількість не поскупився, тож через декілька секунд зсередини пролунали верески і з печери вискочили двоє істот всіяні бувшими щурами. Гравці ворожої команди, відключили мізки і просто струшували з себе кістки, не помічаючи нічого навколо. Вони зовсім забули, що на всіх учасників поставлений захист і максимум, що їм світило б — перетерпіти імітацію болю від укусів. Але це ж скелети, фу-фу-фу..

Над ними літали вже три спостерігачі, видно на сусідніх ділянках було тихо, а тут така розвага. Кел з Греєм трохи постояли в бойовій стійці з мечами наголо, а потім розвівши руками, ельф не ховаючись, спокійно пройшов в печеру, забрав прапор і махнув своїм головою відходити.

— Якась прогулянка виходить, — знову забуркотів Руден, невдоволений легкістю завдання.

— Це лише перший табір, не зурочив би, — несхвально промовив Сем, який встав просто перед ними нізвідки.

— Ого! Ти таки придумав, як вкритися повністю? — вигукнув замість відповіді Руден.

— Ага, просто сиджу під сіткою, а не лягаю. Є лише одне «але»: Етієн випадково оживив мого птаха, — кисло відповів Сем. До того ж, якось криво — він мене не слухається! І дзьоб у нього міцний..

Потер чоло, де майоріло накльоване «поранення», потім вказав на опудало яскравого птаха на сітці, яке співало свої пташині пісні й на хвості крутив всі накази Сема, якими той щедро поливав «клятого птаха» перемішуючи їх з міцним слівцем. Бути вільним й летіти на всі чотири сторони — він також відмовлявся.

— Зате тепер точно ніхто не запідозрить, що у тому кущі з «живим птахом» є стрілець, — знайшов плюси в цій ситуації Грей, посміюючись.

— Ходімо швидше, наступна точка — табір тролей. Кріксе, ти дізнався де саме вони повісили прапор і скількох залишили в захисті?

— Прапор в гірській природній ніші, на пристойній висоті, але я його не заберу — вони поставили протикрилку.

Кел кивнув:

— Отже потрібно підготуватися. Магія на них не діє, тож як і домовилися: Грей з Руденом відволікають, Сем прикриває, я спробую спочатку ліанами дотягнутися, якщо не вийде дістати знизу — полізу сам.

Цей план вдалося провернути з легкістю, як і наступний. І ще з десяток. Вони почали втомлюватися, але вже було подумали, що вхопили деміурга за бороду, але з’явилася ВОНА — звичайна з виду коза. Але то лише з першого погляду.

Це пекельне поріддя дуже прив’язалося на одній із сутичок до Грея, який врятував її від фаєрболу, і тепер не відставала від нього ні на крок. І най би собі ходила тварюка, але ж вона видавала позицію штурмовиків ще до їх приближення до таборів. Вся зброя учасників була зачарована суддями на «не смертельність», що й врятувало рогату від передчасної смерті. А отже — в команді був мінус один штурмовик, який до того ж замість того, щоб скеровувати свою частину скелетів до суперників — намагався з їх допомогою здихатися скотини. Тут і з’ясувалося, що кози всеїдні і цілком включають в це поняття — кістки.

Руден був єдиним задоволеним цією ситуацією, бо залишився у відволікаючих єдиним і нарешті зміг нормально показати свою вправність володіння сокирою у боях, навіть з тролями. Час йшов, ноги хлопців вже гуділи від переходів з одного табору до іншого, зате сумки були набиті прапорами.

Коли підходили до однієї з передостанніх запланованих точок, Кел відчув неладне ще на підході. Неживі підопічні Рудена якось захвилювалися.

— Руде-ен.. — ельф насторожено застиг і позвав гнома.

— Що?

— А про що ти думаєш, м-м, Рудене?

— Та зголоднів щось..

— Зупинись! — вигукнув ельф, але не встиг.

Хвилі щурів, під командуванням якогось хижака і минулому — побігли на табір противників, набагато завзятіше ніж до цього. З усіх боків на гнома заволали:

— Припини!

— Подумай про щось інше!

— Згадай Карзу!

— Тепер не можу, — з жахом прошепотів Руден. — Це як не думати про поні..

Тим часом з–за пагорбу вже поверталися скелети несучи на собі речі, сумки, фрукти, двох шокованих людей і одного некроманта, який спокійно лежав на «хвилі» і реготав як божевільний. Ось хто розумів, що коїться. Скелети тим часом почали скидати «підношення» до ніг гнома, але на цьому не зупинялися. Зробивши «ланцюжок передачі» до плечей Рудена — намагалися засунути йому в якості їжі одного з людей.

— Я не їм людей! — з жахом вигукнув гном, а скелети повернули свої пусті зіниці до некроманта, він же, мовляв, не людина.

— І взагалі м’яса не їм! — вніс поправку до наказу Руден.

Скелет великого хижака несхвально нахилив голий череп і німому запитанні «Чим же тебе дивного тоді кормити?». Крапку в цьому фарсі поставив ворожий некромант:

— Поки не втамуєш голод — вони не відстануть. Пропоную ось що: з’їси мій обід, — він витяг з наплічної сумки пиріг, — а ви навзаєм йдете з нашого табору з миром. Угода?

— УГОДА! — впевнено вигукнув Руден, витягуючи вже другий камінь з рота.

Схопивши пиріг зжував його зі швидкістю.. та власне: зі швидкістю голодного гнома і видихнув. Скелети відповзли назад, за його спину, де їм саме місце

— Це робота майстра Етієна? — поцікавився також сивий, але набагато молодший за Етієна некромант.

— Так.

— Неймовірно! Він повністю прив’язав їх до вас. На таке одиниці здатні! Правда є і незручності, — гмикнув на останок некромант і підняв свій, трохи пожований, прапор з землі.

На прощання махнувши рукою нападникам, пішов з іншими двома напарниками до табору.

Кел зітхнув і подивився на майже сховане за горизонтом світило:

— Ще один табір і повертаємося, — протягнув мотузку поцуплену з «набору їжі» для гнома Грею. — Прив’яжи це пекельне поріддя до будь–якого дерева, бо я за себе не відповідаю.

Той пирхнув, не туго прив’язуючи рогату до не такого вже й великого стовбура:

— І що ж ти зробиш? Зброя ж вся ігрова.

— Ти забув. Я все ж ельф.

Натяк був більш ніж зрозумілим, тож Грей перев’язав вузли трохи міцніше. Він вже не хотів, щоб тваринка здохла від голоду, але й смерть від отруєння — також не варіант. Суворий мечник вирішив, що після ігор забрати тварину, яка невідомо як опинилася на полігоні, додому — не така вже й маячня.

Вони швидко дійшли до останнього табору.

— Ну, що ж. Наступний табір одразу за тим пагорбом, там широка річка з гротом, потрібно відволікти якісно, а то вихід один і по воді. Етієн попереджав, що його монстрики не терплять воду, тож ми самі по собі. Рудене, втримаєш двох? Крікс перед відльотом до дівчат попередив, що тут табір відьом, мені потрібен Грей для прикриття. Відьми — небезпечний народ.

— Звісно втримаю.

— Рудене, проти тебе будуть дві, а то й три, можливо сильні, відьми. Не недооцінюй! — попередив Кел, незадоволено підібгавши губи на безтурботність глибинника.

— Та що ти переймаєшся, дивись як потрібно! — сказав гном найдурніші слова перед небезпекою і бадьоро зайшов за пагорб.

Кел прикрив у поганих передчуттях очі, але все ж пішов з Греєм в обхід насипу, до єдиного входу в грот. Він сподівався, що Руден впорається, але забув основне.. «Дівчаток кривдити не правильно» — подумає кожен правильний гном, побачивши перед собою тендітних панянок з великими сумними очима наповненими сльозами..