Спочатку:
На сторінку книги
На трибунах, з самого верху, біля входу стояли Фая і Соль, ховаючись від сонця і зацікавлених поглядів натовпу в тіні арки.
— Що з відсівом гравців? — одразу перейшла до справ Фая.
— Сім команд злетіло з реєстрації. Там різні причини, але якщо звести до загального: не варто гуляти Нутрощами навіть удень, а вночі і поготів.
Чорнявка цинічно усміхнулася:
— Тож ми правильно обрали район для встановлення арен. Зі збірної нікого?
— Ні, лише зі звичайних команд. Але одна з них була навіть фіналістом два роки тому. Ну пам’ятаєш отих.. з руками? — Соль розтопирив худорляві руки, наче не міг їх опустити через надлишок м’язів.
— А-а-а, та ти що? Серйозно? — Фая похитала головою. — Ніколи ще самовпевненість нікого до добра не доводила.
— П-ф-ф.. і це кажеш ти?
— Не плутай самовпевненість і впевненість: я — ТОЧНО знаю на що здатна, і не роблю того, з чим є ризик не впоратися.
— Це, наприклад, як рішення «обережно» припинити проведення підступних ігор в Санері? — продовжував глузувати з неї Соль.
Але реакція Фаї не виправдала його очікувань. Вона не відбила атаку, а хмуро звела брови і задумалась, відсторонено спостерігаючи за реєстраціями.
— Може ти й маєш рацію, — все ще розсіяно пробурмотіла вона і ще більше нахмурившись, вигукнула: — Та ви знущаєтесь!!
— Що?
— Фея! Щойно реєстрацію пройшла бісова південна ФЕЯ!! Сам здогадаєшся з якої команди?
— Та не може бути.. — придивляючись до збірної, що попри всі їх старання досі залишилася «п’ятіркою», він вилаявся під ніс. — Та до біса те ваше «обережно», прикопали б декількох — і діло з кінцем! Як взагалі феї вдалося зареєструватися?
— Як завжди геніально Соль! Вбити гравця — марна трата ресурсів. Вони просто знайдуть нового. А от якщо команда стане «неповною» офіційно і незрозуміло на скільки часу — ігри зависнуть. А про фею.. пізніше дізнаємося. Нам не можна світитись, направимо твого Еміля — він швидко цього реєстратора розкрутить.
— Так. Це можна. Розходимось?
— Угу, більше тут нічого робити. Зустрінемось о сьомій на цьому ж місці, з тебе новини, з мене — готовий план.
Ельф кивнув, ще раз пильно роздивився кожного з п’ятірки, затримавши погляд на ельфі, і повернув до виходу. А крилата не поспішала. Купивши собі смаколиків, сіла зверху в тіні трибун, і розглядаючи різнорасову компанію, почала вибудовувати новий план.
Зрештою, з них трьох саме вона була чистильницею. Коли багаті та знамениті вляпувалися у безвихідні (на перший погляд) халепи, одразу за панічними думками «Що ж робити?», вони згадували її ім’я. «Без Фаї не розібратися» — давно стало крилатою фразою, яка означала лютий хаос, який все ще є надія розгребти.
Тому, міркувала вона не більше 10 хвилин. Встала і з переможним виглядом обвела арену поглядом. Через декілька днів трибуни вже будуть розбирати. Її дуже тішило, що для виконання плану потрібен лише один із ручних законників Адона і шматок паперу. Тому, не витрачаючи час на найм карети — вона, змахнувши крилами, полетіла відразу в центр, де вдень зазвичай протирав штани темний маг.
Його детективне бюро, звісно, більше слугувало для прикриття, але й надавало чудову можливість відкрито зустрічатися з істотами, які знаходились по обидві сторони закону, не викликаючи підозр.
Коли Фая влетіла у вікно, збиваючи на шляху вазу з квітами, Адон роздратовано запитав, не обертаючись:
— Через двері не могла увійти, як нормальні люди?
— Де Ройова сходу, а де «нормальні люди»? — здивовано фиркнула вона.
— Третя ваза за тиждень, — пожалівся він.
По тому, як напружено він постукував пальцями по підлокітнику, стало зрозуміло, що до нього вже дійшли новини.
— Як міг зірватися план? — замість привітання запитав він.
— Збірній цього разу пощастило. По–перше — з тим, що бігає їх маг дуже швидко, а по–друге — з тим, що в місті дуже вчасно з’явилася безройова фея.
— А це тут до чого?
— До того, що якогось простого мага можна було б настрахати, шантажувати, підкупити і багато чого іншого. Того, що з феєю не пройде, тим паче вигнанкою.
— Чому ти така впевнена, що її поперли з рою?
— Бо на реєстрації вона була одна. І якщо б відчувала свою Ройову — не змогла б зареєструватися на ігри. Ми це контролюємо завжди, всі четверо.
— Для чого?
— Щоб було. Яка тобі різниця? Я принесла рішення, потрібен лише хтось із твоїх мундирних. Ти поки подумай, хто не проти буде потримати у в’язниці невинну красуню, поки трибуни не розберуть. А я накидаю список обвинувачень.
— Що ти задумала?
— Пам’ятаєш стару графиню і її панічний страх, що таку важливу «реліквію роду» вкрадуть, при цьому завжди таскає її з собою?
— Хе–хе, це та, з помаранчевою стрічкою і байками про героїзм синочка на перших Санерних іграх?
— Ага. Вона ігри точно не пропустить, і не лише ігри. Коли ввечері буде представлення команд, до танців, я підкину цю стрічку райдужній феї, а бабця вже своїм воєм зробить за нас роботу. Якраз хочу підійти, познайомитись з райдужною.
— Чому просто не запропонуєш їй місце в своєму рою?
— Бо не хочу війни з південними, — Фая криво посміхнулася, — мені і подобається, і не подобається одночасно, що ти забуваєш, що я — не людина. У нас все по–іншому, Адоне.
— І як «по–іншому» — ти не розповіси, — кивнув маг.
— Не розповім. Як і завжди.
Дописавши список звинувачень, яких має вистачити на днів 5–6, «до з’ясування обставин», вона протягнула його Адону.
— Тримай. Тільки ти вже вибери когось, хто в змозі буде запам’ятати десять речень, — повернулася до амплуа єхидної всезнайки Фая.
— Є в мене такий. Трохи простуватий, але гроші любить страх як, тож запам’ятає.
На тому й розійшлися. І ніхто з них не міг передбачити, чим закінчиться цей день.
