Раді Вас бачити!

Я так і продовжувала стояти, оторопівши. Що взагалі сталося? Це зі мною? Відчула себе головною героїнею свого життя, а то зазвичай більше була схожа на другорядного персонажа, якого показують в декількох епізодах, ім'я якого в середині сезону і не згадаєш, а до кінця серіалу забудеш, що такий герой був взагалі.

У мене буде побачення з Глібом-президентом, звичайно не в романтичному сенсі, але все ж. Посмішка до вух, в душі радість рветься назовні, так хочеться закричати і застрибати, так би і зробила, якби біля мене нікого не було. Гліб-скалка весь цей час спостерігав за мною з хитрою усмішкою. Дивно, що він мовчав, мабуть, щось замишляє.

 - Що це взагалі було? - я пильно дивилася на нього і легенько штовхнула його в плече.

 - Так, давай без рук, - він зробив півкроку від мене, - Не зважай. Просто вирішив допомогти.

 - Ти просто так нічого не робиш, - констатувала факт.

 - Мені цікаво, що з цього вийде, - спокійно сказав він.

 - Я ж не піддослідний кролик! - обурилася.

 - Так, я цього не говорив, - на його обличчі знову з’явилася хитра посмішка.

 - Що ти там задумав? Це якийсь експеримент? - мені здається, що моєму нерву під оком його слова теж не сподобалися. Відчула себе білкою з «Льодовикового періоду».

 - Все. Мені пора, - він відмахнувся і пішов.

Мені написала Маша: «Ти там що, з далекої галактики добираєшся? Я вже хвилин п'ятнадцять сиджу і чекаю на вас».

От халепа! Зовсім забула про зустріч з дівчатками. Помчала щодуху до аудиторії за речами.

Написала їй: «Були технічні неполадки. Мій космоліт прибуде за десять хвилин. Замов, будь ласка, латте».

Добре, що кафе знаходиться недалеко від мого університету. Я швидко туди дісталася.

У кафе зайшла Настя, зняла куртку і перше, що кинулося мені у вічі, напис на її кофті: «Без паніки! Я - Настя».

 - Привіт, дівчата! - вона аж світилася від радості і щастя.

 - Гм... Цікавий напис, - не змогла промовчати я.

 - Так, коли побачила, зрозуміла, що треба замовити і собі таку дрібницю. Може, і тобі замовити?

 - Без паніки! Я Лера. А що, нормально. Звучить.

 - Ні! Ця фраза вже зайнята. Може: «Погану людину Лерой не назвуть»?

 - Або «Лерка не солодкий пончик, щоб всім подобатися», - я сердито подивилася на Машу.

 - Ні, краще «Лера завжди права», - запропонувала варіант трохи кращий.

 - Точно не завжди! Тоді вже краще «Лера - не подарунок, Лера - сюрприз», - ми розсміялися, сьогодні Маша влучно жартувала.

 - Згодна, з усього запропонованого цей напис підходить найбільше, - Настя ствердно кивнула.

 - Та ну вас! - я відкинулася на спинку дивана.

 - Леро, а про що говорять ті хлопці за нами, а то мій рівень англійської - вмію піти не попрощавшись, - Настя перевела тему.

 - Один з них переклав іншому на англійську твій напис на худі.

 - Що правда? Круто!

 - Жартую. Вони ніяк не вирішать, що замовити: піцу або суші.

 - Розумію, це реально складний вибір.

 - Тоді, може, замовимо сьогодні і те, і те додому? - Машина ідея нам сподобалася.

 - А який привід? - все ж таки вирішила поцікавитися.

 - Обов'язково потрібен привід? Побалуємо себе просто так. Ми цього варті!

 - Так! - сказали в один голос.

* * *

Ми так і зробили. Замовили суші і піцу. Влаштували собі дівич-вечір без приводу. Хоча, можливо, все було не так просто на перший погляд.

 - Оля в чаті написала, що тебе бачили з Глібом-скалкою. Пробач, Настя.

 - Ми вчимося в одному універі. Що тут дивного? - трохи починала жаліти, що додала Олю в наш чат.

 - Ви цілувалися, - Маша занадто спокійно вимовила цю фразу, а крізь мене пройшов холодок, та так, що тепліше поки що не ставало.

- Ти цілувалася з моїм братом? Що між вами відбувається? То ти його спопелити поглядом готова, зараз цілуєшся з ним?!

 - Е... Між нами нічого немає. А ось як пояснити поцілунки не знаю.

 - Не знаєш? Я не проти ваших відносин, але ти ж його ненавидиш! - трохи емоційно відреагувала Настя.

 - Може, вже не так сильно? - Маша потримала версію Насті.

 - Так, перестаньте. Між нами нічого немає і бути не може. Давайте змінимо тему. Настя, ти розібралася зі своїми хлопцями?

 - Наші почуття з колишнім нарешті стали взаємними.

 - Що? - не зрозуміла я.

 - Мені теж стало все одно.

 - Перше кохання, в основному, це людина з набором самих мерзенних якостей. Це все відбувається для того, щоб зрозуміти яким не повинен бути твій вибір хлопця в подальшому, - Маша походила на філософа, сказала з інтонацією, виділяючи ключові словосполучення.

 - Він не був моїм першим коханням.

 - Не важливо. Він був втіленням того, яким хлопець не повинен бути.

 - Може зробимо пару асан з йоги? - вирішила розрядити обстановку, уникаючи напруження у наших відносинах.

 - Добре, а потім будемо відпускати минуле.

Після відкриття йоги до мене прийшло розуміння того, що мої можливості безмежні. Адже страх живе тільки в нашій голові і спритно керує нами.

У мене з'явилася внутрішня свобода і гнучкість дій, думок і свідомості. Маша до цього всього прийшла набагато раніше. Це вона зрозуміла ще в школі. Припускаю, що вона завжди була розумною не по роках.

Після вправ ми приступили до афірмацій.

 - Я даю думкам свободу. З минулим покінчено. У мене спокійно на душі, - Маша промовляла першою, а ми з Настею повторювали за нею.

 - Як припинити тримати себе у рамках через страхи або думки інших людей, як вийти за їх межі? - хотіла почути слушну пораду від Маші, сьогодні вона в ударі і готова відповісти на нього, я відчувала це.

 - Якщо ти будеш постійно тримати себе в рамках, то перетворишся на портрет, який буде припадати пилом на стіні, з якого не будуть витирати пил, в результаті він вицвіте, втративши яскравість фарб, і його без почуття каяття совісті закинуть на захаращене горище і більше ніколи не згадають про нього, навіть якщо і згадають, то не зможуть знайти серед непотрібних речей.

 - Маша, це було досить переконливо. Спасибі. Я зрозуміла твої слова, - прямо-таки захотілося записати її слова і цитувати.

Після цього я впевнено піднялася з підлоги і попрямувала до своєї кімнати. Взяла ноутбук, зручно вмостилася на ліжко і почала набирати лист Андрію:

 «Привіт. Дякую за твого листа, за такі теплі слова. Знаю, що порушила нашу домовленість. Винна, виправдовуватися не буду. Давно треба було видалити твій номер телефону, оскільки кожен з нас вже давно пішов вперед, не оглядаючись назад. Не розцінюй, будь ласка, мій вчинок як спробу зачепити твої почуття. Просто ти так і залишився підписаний у мене в телефоні як «Любий Ендрю», ось мій хлопець трохи приревнував».

* * *

Після третього будильника волосся виглядає вже не такими і брудними, міркувала я про себе, продовжуючи лежати тюленем на ліжку з закритими очима, адже відкрити їх означало б уже точку неповернення до сну, а мені хотілося додивитися його до кінця. Так добре зануритися в інший світ, лише на деякий час, тому, що розумію, мій мені подобається більше. Це все відбиток позитивного мислення і настрою. Думай позитивно і буде все позитивно. Думай, що буде добре, а стане ще краще. Так, Маша добре вправила мені мізки, ось що значить дружити з психологом, який пропагує позитивну психологію. Головне, щоб від мене вона не перейняла всякі дурниці і не навчилася безглуздих вчинків. Я вірю в її імунітет, що захищає від впливу таких як я.

Коли я піднялася і глянула у дзеркало, похитала головою і сказала вголос:

 - Я тебе не знаю, але я тобі зроблю макіяж.

Тобі може бути і сімнадцять років, але вранці ти виглядаєш на всі сто. Не відсотків. Я повинна виглядати мега прекрасно. Сьогодні той самий день. Довгоочікувана зустріч з прекрасним Глібом. Він майже ідеальний. Під «майже» маю на увазі те, що малознайома з ним. Досить думки оточуючих, щоб для себе зробити висновки про нього. Їм захоплюються. Був би він героєм дорами, то став би саме тим красунчиком, якому всі дівчата несуть листи з зізнаннями у коханні, у якого є свій фан-клуб, а коли він проходить повз, мурашки біжать по шкірі і вся увага сконцентрована на ньому. Воно й не дивно, адже Гліб-президент, правильний, чарівний, знає собі ціну, добрий, галантний, талановитий, уважний і поблажливий. Хтось говорив, що і щедрий, бачив як він купував сосиски бездомним собакам, бабусю переводив через дорогу, дівчину ніс в медпункт у своїх міцних руках. Напевно, в той момент багато хто хотів опинитися на місці тієї дівчини.

Я повернулася зі світу мрій і зосередилася на питаннях. Так, у мене немає диплома журналіста. Але я постараюся максимально розкрити всі його позитивні сторони. Впевнена, що негативних у нього немає, їх просто не може бути.

І ось ми сидимо в кафе один навпроти одного. Я намагаюся зберігати спокій і в цьому мені допомагає постукування підборами, з виразом «Все добре» ми не знайшли спільної мови.

- Чи плануєш ти надалі займатися футболом професійно? - спитала трохи тремтячим голосом.

 - Так. Я планую потрапити до команди міста і грати за нього. Але це більше буде як хобі. Через три роки я закінчу юридичний і стану адвокатом.

 - Круто. Студенти дуже рідко знають ким хочуть стати, добре, що ти вже визначився. Що тебе мотивує?

 - Я поставив собі короткострокові і довгострокові цілі.

 - Багато хто ставить собі цілі, але вони і залишаються цілями.

- Думаю, багато хто просто мріють про досягнення чогось, але не діють. Коли ставиш мету, відразу продумуєш план її реалізації, розглядаєш різні рішення.

 - Все вірно, але ж на шляху досягнення мети виникає багато проблем і це зупиняє.

 - Згоден, з цим стикаються багато. В кожній проблемі я бачу можливість, тому завжди отримую або бажаний результат, або результат набагато краще очікуваного.

 - Так, нашим студентам буде чого у тебе повчитися. Чи є і у тебе шкідливі звички?

 - Комп'ютерні ігри.

 - У тебе залежність?

 - Ні, шкідлива звичка. Це час, який можна проводити більш приємно, - мені здалося, чи він мені підморгнув. Гаразд, зроблю вигляд, що не помітила.

 - Яку параду ти дав би кожному студенту?

 - Вірити в себе і свої сили, навіть тоді, коли інші не вірять і відвертаються від тебе.

- Дякую за інтерв'ю, треба буде повторити.

 - Всього того, чого досяг я може домогтися кожен, просто потрібно докласти трохи зусиль.

Який же він ідеальний і правильний! Так, ось, залишилося те саме питання, яке треба було поставити, але не вистачало сміливості. Зібралася і озвучила його максимально впевнено:

 - У тебе є дівчина?

 - Це питання цікавить особисто тебе чи заздалегідь підготовлене?

 - Так. Тобто хочу сказати, що це питання спеціально підготовлене. Багатьох цікавить твоє особисте життя, з огляду на твою популярність.

- Добре, я зрозумів. Ніколи не прагнув стати популярним. Просто займався улюбленою справою. Адже головне знайти себе в житті і реалізуватися. Спорт мені в цьому допомагає. Дівчини в даний момент немає.

До нашого столика підійшов офіціант, я підняла очі і побачила Гліба-скалку сидить через столик і дивиться в наш бік. Я примружилася і невдоволено стиснула губи. Згадуючи, що на мене дивиться і Гліб-красунчик, натягнула посмішку.

 - Дякую тобі, що знайшов час.

 - Це тобі спасибі.

Те саме мовчання, коли не знаєш, що сказати далі, хоча голову переповнює безліч думок, але вони немов закриті в темниці.

 - Коли вийде стаття? - Гліб-красунчик порушив тишу.

- Сьогодні я напишу, завтра гляне редактор і післязавтра все буде. Можна тебе сфотографувати на телефон? У мене гарна камера, я у фотошопі все відредагую і скину тобі, якщо сподобається, то буде у статті, якщо ні, то я знову сфотографую, візьму професійний фотоапарат, - я швидко заторохтіла, оскільки нервувала.

 - Зрозумів, зрозумів. Роби вже фото, - він посміхнувся.

Я зробила пару знімків. Відкрила їх, щоб переглянути як вийшли фотографії. Так, варто було перейменувати Гліба-президента в Гліба-красеня, він дуже фотогенічний, але мою увагу привернуло серйозне обличчя Гліба-скалки на задньому плані. Мені він здався навіть сумним і засмученим. На нього це зовсім не схоже.