Раді Вас бачити!

Чотири місяці тому

Я враз втратила дар мови. Так і продовжувала стояти, дивлячись на те, як Гліб побіг за Яною. Потім до мене підійшли Маша і Настя.

 - На тобі лиця немає. Лера, з тобою все в порядку? - Маша стривожено розглядала мене намагаючись зрозуміти мій стан.

Просто стояла і мовчала, продовжуючи дивитися в натовп, де зник Гліб.

 - Що з тобою? - вже й Настя стурбовано дивилася на мене, а я, як і раніше, не могла нічого сказати.

Добравшись додому, ми відразу розійшлися по своїх кімнатах. Невже, дівчата здогадалися, що я не готова говорити про те, що трапилося і в даний момент хочу побути наодинці зі своїми думками і копатися в них, поки не набридне? Хоча, було дуже дивно те, що вони не почали допит. Занадто підозріло.

Мені вдалося спокійно потрапити до ванної, щоб умитися, прийняти душ і переодягнутися в домашній одяг. Я навіть голосно тупотіла і щось наспівувала собі під ніс. На кухні трохи погриміла посудом. Ніхто з дівчат не вийшов до мене. Дивно, але в той же час добре. Коли я повернулася назад до кімнати, то вирішила перевірити свій телефон. І ось зараз все прояснилося. Фото мого поцілунку з Глібом обговорювали в групі. Стільки обурених коментарів. Розумію, якщо тут можна було б поставити дизлайк, я була б серед перших, хто б це зробив.

В двері моєї кімнати постукали і припинили мої роздуми. Не знаю, що гірше, що Гліб побачив мене без макіяжу або те, що зараз мала бути розмова з ним.

 - Що ти тут робиш? - я підскочила з ліжка і виявилася за півкроку від нього.

 - Думаю, нам треба поговорити.

 - Нам нема про що з тобою говорити.

 - Думаю, все ж є.

 - Я не винна, що ти мене поцілував, а не Яну.

 - Винна. Потрібно чіткіше висловлювати свої думки.

Я розсміялася, і спробувала крізь сміх донести свої аргументи:

 - Ти навіть не дослухав мене, відразу почав діяти. Можливо тобі потрібно навчитися слухати людей.

 - Ти смієшся як поранений тюлень.

 - Добре, що не як психопат, - намагалася відбити його напад.

 - Ти ж дівчина. Твій сміх повинен звучати як дзвіночок.

Я вчасно стрималася, прикинулася на якийсь час глухонімою.

 - Ха, у тебе домашній одяг виглядає так, ніби ти його з бійкою відібрала у бомжа. - Зате він зручний і улюблений! - і до одягу причепився. Все йому не так. Як же це дратує. Я ледве стрималася, щоб не накинутися на Гліба, - Знаєш, а тобі краще іноді мовчати. Бачу, ти не знайомий з поняттям «тактовність».

 - Ти не виконала свою частину договору.

 - Ти теж.

Я просто хочу віддати борг і скоріше викреслити його зі свого життя. Але чим сильніше цього хочу, тим більше втрапляю у неприємності, пов'язані з ним. Мене немов затягує до чорної діри.

 - Завтра твій останній день прибирання.

 - Так, я вмію рахувати.

 - Можеш не приходити, - він додав, - Постарайся мені не показуватися на очі. Тобі все ж доведеться попросити батьків дати тобі грошей, номер картки я пришлю у повідомленні.

 - Що? У нас же була домовленість, - мене аж перетрусило всередині.

 - Була.

 - Я ж тобі допомагала.

 - Більше схоже на те, що ти намагалася все зруйнувати. Слухай, Лера, а може ти в мене закохалася?

 - Гліб, думаю, тобі пора додому. А то раптом хтось сфотографує, як ти виходиш з мого будинку, - я виштовхнула його зі своєї кімнати і зачинила двері.

* * *

Настрою куди-небудь йти не було. Зі спиртними напоями зробили паузу, вже зачастили останнім часом з дегустацією. Кликати гостей до себе теж не хотіли, у нас було багато речей господарів, які б'ються. Після години суперечок про те, який фільм дивитися, відкинули і цю ідею. Тому наш п'ятничний вечір був схожий на збори анонімних скигліїв.

 - Думала, що в великому місті я буду спокійно себе почувати. Для тих, хто не знає, поясню, що жити в маленькому місті - це коли тебе вже знають, ще до зустрічі з тобою. Якщо коротко, велике місто - це теж велике село. Маша, не хочеш бути моїм заступником? Є вільна вакансія.

 - Дивлячись у чому.

 - Мені потрібна людина, яка буде нервувати замість мене.

 - Мені теж, - Настя сіла на диван і зітхнула як літня людина.

 - А тобі навіщо? - запитала Маша.

 - Особисте життя залишає бажати червоного напівсолодкого. І взагалі, мій рівень стресу перевищує допустимий.

 - Що? - тут уже і я захвилювалася.

 - Я годину била о груші у залі.

 - Нормально. Це ж відмінний антистрес. Що не так? - запитала я.

 - У мене немає занять з боксу, ходжу тільки на заняття з йоги. Не знаю, як я опинилася в сусідньому залі.

 - Ти ж сама кинула свого хлопця, як же його ... Пробач, ти їх так часто міняєш, що я не запам'ятовую їх імен, - по Маші було видно, що вона намагалася згадати.

 - Так, ось постраждаю два тижні і нового заведу.

 - Ми ж точно говоримо про хлопця, а не про домашнього улюбленця? - Я не втрималася.

 - Спочатку проаналізуй все, але при цьому думай позитивно. Ти у нього чогось нового навчилася? - знову Маша-психолог, поверніть Машу-подругу.

 - Ні.

 - Печалька, - в один голос сказали з Машею.

 - Але зі мною у нього з'явилися нові звички, одна з них - це видаляти листування і постійно виходити з соціальних мереж. З ним було весело проводити час. Тепер мої бурхливі плани на вечір розряджати і заряджати телефон.

 - Це краще, ніж витрачати час не на тих, - Маша підсумувала.

Настя закотила очі:

 - Маша, от тільки не починай.

 - До речі, ти зазвичай довго у ванній сидиш, а зараз кулею вилетіла, - Маша засміялася.

 - Ні, там був павук.

 - Піду скажу йому дякую.

Я не змогла стримати сміх. Сьогодні є шанс лягти раніше.

* * *

Після навчання пішла прибирати до Гліба, дійшла до квартири згадала, що не треба вже прибирати. Стою перед дверима, трохи розгублена. Мені ж треба повернути ключі, але як? Його точно зараз вдома немає. І я раптом придумала геніальний план. Глібу точно сподобається.

Яна живе у сусідньому під'їзді. Віддам ключі їй, буде привід їм зустрітися і переговорити. Я подзвонила і мені відразу відкрили. Яна здивовано дивилася на мене.

 - Чого тобі? - вона зміряла мене поглядом з ніг до голови.

 - Думаю, ти знаєш, що я прибирала у Гліба. Віддай, йому ключі, будь ласка.

 - Я що посередником зробилася? Ваші справи, ви і розбирайтеся, - вона зробила паузу і продовжила, - Хоча, давай сюди, - вона простягла долоню.

Я віддала їй ключі. Вона подивилася на них кілька секунд, вийшла на майданчик до сміттєпроводу і викинула їх туди. Повернулася до мене:

 - Бачиш, я вирішила твою проблему, можеш не дякувати, - після цих слів вона переступила поріг своєї квартири і зачинила двері.

Ого. Мій план знову провалився, а я хотіла допомогти. Тепер мені ще й доведеться міняти замок від вхідних дверей квартири Гліба, його ступінь ненависті до мене зросте у геометричній прогресії.

Не знаю, як я повернулася додому, на автопілоті, напевно, помила посуд, вимила всю кухню.

 - Лера, з тобою все добре? - Маша насторожено дивилася на мене.

 - Майже. А що? - запитала я, не підводячи очей на неї.

 - Такої чистоти на кухні у нас не було з моменту заселення.

 - Це все через іспити. Пішла готуватися.

 - Та коли вони будуть, рано ще.

Але я вже її не слухала, діставшись своєї кімнати, сіла у крісло і так просиділа пів години, дивлячись в порожнечу. Ось воно доросле життя, з проблемами. Чого ж я в дитинстві так хотіла подорослішати?

 - Зберися, ганчірка! - Сказала самій собі і тут я зрозуміла, наскільки занижена моя самооцінка. Інших слів для підбадьорювання не знайшла.

Так, зараз найважливіше для мене - це здати іспити, готуватися треба уже зараз. Але під час підготовки до них все навколо відволікає, тому, що стає цікавим, ще й думки періодично всякі лізуть у голову. Мені стали цікаві візерунки на шпалерах, погода на тиждень, топ найромантичніших дорам, які актриси того ж знаку зодіаку, ще й хто з них народився в один день зі мною, які очікуються прем'єри фільмів. Для мене всі речі перестали бути нудними. З'явилося натхнення малювати, причому в різних техніках, робити оригамі, вишивати хрестиком.

* * *

Так чому ж так, актори цілуються вісім сезонів і не закохуються, а мені Гліб, глава студентського парламенту, відкрив двері у бібліотеку, і я буду думати про це, постійно прокручуючи все у голові. Я розумію, що Гліб якщо і буде з ким, то тільки з Яною. Я і Гліба-скалку зрозуміла. Яна не особлива, вона просто любить себе і впевнена у собі. Можливо їй трішки пощастило, і вона народилася з цими якостями. Яною хочуть бути, нею захоплюються, також вона віртуозно вміє керувати хлопцями, знає, як на них вплинути, прямо-таки НЛП в дії. Вона займається спортом, ходить у зал, а мій спортивний спосіб життя закінчується наявністю кросівок і кедів.

Я ще не набула впевненості і не можу зізнатися собі в коханні, тому треба добряче попрацювати. Хоча мені колись сказали, що з моєю цілеспрямованістю у мене все вийде. Треба буде перевірити це твердження.

Хех, пролетіли місяці непомітно, склала іспити, стипендія буде, поступово поверну батькам борг. Всю свою енергію направила на навчання, в правильне русло. Звичайно, закрадаються думки про Гліба, але я вигадала стоп-фразу для цього - «більше позитиву».

Скоро Новий рік. Вирішила попросити вибачення у однієї людини, і навіть придумала як. Таємний Санта з мене виявився нікчемним, незважаючи на те, що я вмію говорити «хо-хо-хо». Ну не знала, що у нього алергія на шоколад. Повідомлення капслоком від нього: «А якби швидка не встигла?» викликало у мене почуття провини, яке мучило мене кілька місяців. Наступне повідомлення було з номером карти та сумою за екран телефону і за новий замок. Не люблю листування, тому, що ніхто нічого не розуміє, читає не з тією інтонацією з якої б слід було. Я нічого не відповіла, закинула гроші на картку і все. Думаю, наші незрозумілі відносини так і повинні були завершитися. Але я все одно не переставала думати про Гліба. Багато думати. Як його здоров'я? Ні, шкодити йому не хотіла, навіть не було такого наміру. Залишила гостинець з запискою на парті як вибачення. Він зрозумів, що це я. Добре, що все обійшлося. Але тільки ... Через це він пропустив фінальну гру між університетами міста. Я у нього просто в довічному чорного списку. Ми один одному гарненько попсували життя. Але, кажуть, що через погане, приходить хороше.

Я стояла у коридорі біля підвіконня. До мене підійшла Оля і витягла мене з моїх роздумів.

 - Як справи? - мене порадувало питання Олі, значить, по мені не дуже видно.

 - Мені Гліб уже сниться щоночі, - поскаржилася я.

 - Може ти за ним сумуєш? - вона побачила скривлений вираз мого обличчя, але продовжила. - Сниться той, кого найбільше не вистачає.

 - Це кошмари, не надумуй там, - я відмахнулася від неї рукою.

 - Яна повернулася до Гліба, дізнавшись про те, що трапилося. Але він статус поки не відновлював. А якщо твій хлопець не афішує ваші відносини в соцмережах, значить, то не тільки твій хлопець.

 - Це можна сказати і про дівчат. Щодо Яни знаю, ми ж з тобою в одному універі вчимося. Просто-таки хеппі енд. Ні, це не було частиною мого плану, може, хоч через цю обставину він тепер буде мене ненавидіти трішки менше.

 - Хто ж знав, що у нього алергія на мед.

 - Це точно?

 - Так.

 - Почекай, не зрозуміла, - я на кілька секунд замовкла, переварюючи почуту інформацію, - Цукерки, що я залишала Глібу, були шоколадними.