Раді Вас бачити!

Вранці я прокинулася одна в ліжку, не поспішала вставати, ніжилась під ковдрою. Сонце заглядало у вікно, а вихідний день обіцяв був безтурботним.

«Мабуть, Томас вже давно прокинувся, може в душі, може каву п’є на кухні…» - розмірковувала я.

- Вже не спиш? - зазирнув у спальню Томас, оголений, прикрившись лише фартушком. – Ходімо снідати.

- Чи можна я поснідати тобою? - спокусливо запитала я.

- Мною? - наближався до ліжка повільно Томас.

Швидко заліз на ліжко, навис наді мною, мило чмокнув у ніс, потім ніжно притулився до губ, ледве торкаючись, але не цілуючи, прошепотів:

- На жаль… ні. Скоро приїде сюди Ліззі з Ріком, і нам треба хоча б одягнутися, ну і поснідати. А якщо ти снідатимеш мною, то ми нічого не встигнемо.

- Мммм ..... ніііі... - занила я.

Томас різко підвівся з ліжка, світячи своїм пружним задом, обернувся, посміхнувся і вийшов, кричачи вслід:

- Вставай, кохання моє! Я приготував смачний сніданок! І чекаю тебе на кухні!

Я встала і зрозуміла, що одягати корсет зі спідницею буде не дуже зручно, але й іншого в мене нічого не було. Тож, з цим я пішла гола на кухню.

Томас стояв до мене спиною, щось готуючи на плиті. Я підійшла до нього впритул і своїм голим тілом притулилася до його оголеної спини і заду, обіймаючи.

- Коханий, ти в курсі, що мені нічого одягнути окрім корсету зі спідницею? – спитала тихо я.

- Знаю. – обернувся до мене обличчям Томас. - Тому попросив Ліззі заїхати до нас додому, взяти якісь мої речі і забігти до тебе в квартиру теж узяти щось тобі.

- А поки ми ходитимемо по дому голими? - дивилася з викликом на нього.

- Можна і так… - грайливо відповів хлопець.

- Це надто небезпечно... Ризики великі... - дивилася я непристойно.

- Ну, тоді можеш одягти мою сорочку. Вона залишилась у спальні. – спокійно відповів Томас.

- Кайфолом. - скривилась я, різко притулившись до Томаса, схопивши руками його м'яке місце, трохи стиснувши.

- Ммм ... – почула низький горловий звук від Томаса. – А ти спокусниця.

Я відступила, пронизуючи його поглядом, і повільно, вальяжно пішла в спальню, трохи похитуючи стегнами. Я знала, що Томас дивиться на мене, я відчувала на собі його погляд і його бажання мене.

- В тебе чарівний задок! Йди швидше, а то я наздожену і тобі вже не врятуватись! – крикнув вслід мені Томас.

Я на мить зупинилась, обернулась, поглянула на нього з викликом. Потім почала звабливо крутити тазом, мов би вимальовуючи вісімку, згодом і коло.

- Ні… Ну ти просто знущаєшся! – обурився Томас, починаючи рухатись в мій бік.

- Все-все! Йду… - помітила його я, і почала швиденько підійматись сходами вгору.

- Пізно… - суворо сказав він, наздоганяючи мене.

- Аааа!!! – тікала я від нього аж до самої спальні.

Поваливши мене на ліжко, Томас більше не стримувався. Швидкі, але не менш яскраві хвилі пристрасті накрили нас з головою. І, можливо, ця пристрасть продовжувалась довго, як би не приїзд сестри та її хлопця.

Ми, поспіхом вдягли, що змогли і пішли зустрічати Ліз та Ріка.

Ми були у дивному вигляді – я в довгій сорочці, Томас в одних штанях. Друзі не стали нас ні про що питати, все й так було зрозуміло. Віддавши нам речі, щоб переодягнутися, вони розмістилися на кухні, де приємно пахло їжею. Томас зранку замовив доставку продуктів, сам приготував панкейки, зварив каву.

Одягнені та голодні, ми вийшли до друзів, щоб разом поснідати.

А потім ми влаштували екскурсію друзям. Томас йшов з Ріком попереду, ми з Ліз трохи далі, за ними.

- І як тобі спільне життя з Ріком? – поцікавилася я.

- Поки що все добре. Бувають якісь сварки побутового характеру, але я була готова до цього. Так що поки мене все влаштовує. – відповіла подруга.

- А як зустріч із батьками пройшла? - запитала я, згадуючи, що День народження у Ріка вже був, і саме там мали бути його батько і мати.

- Без казусів. Але мені здається, я не сподобалася його мамі. Якось дивно вона поглядала на мене з-під лоба. - згадувала Ліз. - Ну, нічого. Мені ж не з нею жити, правда?

- Це точно. Мені здається, всі батьки, особливо мами, дуже уважно вивчають обраниць синів, деякі ставляться ревно, не здатні відпустити його з родини. Всіляке буває. Але мені подобається, що ти не зациклюєшся на цьому. - рада була за подругу я.

- Отже, ви теж з'їжджаєтесь... - зі спокійною радістю сказала Ліззі.

- Так, я рада, що він зважився на це. Адже я хотіла, щоб ініціатива була його.

- Пам'ятаю. І це класно, що він сам захотів цього, тоді коли й ти була готова. Наче на одній хвилі. Дивно, що ви раніше не могли бути парою. - замислилася Ліз.

- Часто буває, що людям складно перейти з френдзони у романтичні стосунки. Комусь для цього треба якийсь стимул, поштовх. Деяким так і не вдається перебудувати свої стосунки на новий лад. Але у нас вийшло. - задоволено відповіла я.

- І я дуже рада за вас. Одружитесь, народите дітей… - мрійливо промовила подруга.

- Гей, пригальмуй… До цього ще дуже далеко. Ми лише з'їжджатися збираємося, а вона вже розписала майбутнє на років 30 вперед! – я обурилась, сміючись.

- Думаю, весілля вам краще зробити десь на островах… - не припиняла «знущатися» Ліззі.

- Зрозумііілооо ... Тебе не зупинити. - невдоволено забурчала я, показуючи чергову кімнату.

Це був чудовий день, спокійний, наповнений посмішками, приємними розмовами та відчуттям теплоти та комфорту.

Ми влаштувалися у вітальні, на двох великих диванах, розміщених недалеко біля вікна. Вечір повільно опускався на передмістя, огортаючи спокоєм і безтурботністю. Ми пили гарячий чай, обговорювали, що хочемо змінити в будинку, як збиратимемо тут близьких друзів, і що Томасу доведеться завозити мене на роботу.

- О, «завозити на роботу» - звучить як початок дуже романтичного фільму, який через тиждень перетвориться на трилер під назвою «Де мої ключі?!», - розсміявся Рік, відкидаючись на подушки. - Томасе, готуйся. Раніше ти відповідав тільки за свій графік, а тепер твій головний дедлайн - це час, коли Наталі має вийти з ванної.

- Я впораюся, - спокійно посміхнувся Томас, притягуючи мене ближче. - Тим паче, що запізнення з нею - це лише зайва можливість провести ще десять хвилин разом у машині.

- Боже, він безнадійний! - Ліззі демонстративно закотила очі, а потім серйозно подивилася на мене. - Наталі, слухай сюди. Поки ви ще не перевезли коробки, даю тобі головну пораду спільного життя: територія ванної кімнати має бути поділена 70 на 30. Сімдесят - твої баночки, тридцять - його піна для гоління. Якщо побачиш, що його бритва зазіхає на твій простір - одразу депортуй її в куток.

- Ліззі, не вчи її тероризму, - втрутився Рік, хитро підморгнувши мені. - Наталі, насправді все просто: якщо Томас почне бурчати через те, що твоїх речей стало забагато, просто одягни його сорочку на голе тіло і запитай, чи він все ще хоче про це поговорити. Працює безвідмовно, перевірено на собі.

- Ріку! - вигукнула Ліззі, вдаряючи його декоративною подушкою. - Ти видав наш головний козир!

- Це не козир, це база, - засміявся Рік.

- І до речі про спільний побут, Ліззі хитро примружилася, дивлячись на Томаса. - Наталі, ніколи не недооцінюй силу «забутої» білизни на видному місці. Якщо твій трудоголік занадто зануриться у свій комп’ютер вдома, просто залиш щось мереживне біля нього, так, наче випадково. Дедлайни почекають.

- А я додам від себе, - Рік перехопив ініціативу, підмигнувши мені. - Томасе, якщо Наталі раптом скаже, що їй нема чого одягнути - не сперечайся. Просто скажи, що без одягу вона виглядає набагато краще, і допомоги в «перевдяганні» вона не потребуватиме до самого ранку. Повір, це найкращий спосіб завершити будь-яку суперечку про шопінг.

- Боже, ви невиправні! - я відчула, як моє обличчя заливає рум’янець, але рука Томаса на моєму стегні стиснулася трохи міцніше, даючи зрозуміти, що поради він прийняв до уваги.

- Ну все, - зітхнула Ліззі, піднімаючись. - Поради дано, пікантні подробиці обговорено. Поїхали, Ріку, залишимо цих двох планувати, куди вони поставлять ліжко... хоча я здогадуюся, що воно буде головним елементом декору найближчі пару місяців.

Ліззі та Рік поспішили залишити нас удвох, нормально не попрощавшись. А ми з Томасом залишились на дивані, не встаючи.

Я розслаблено сиділа в обіймах Томаса, відчувала його тепло, його ніжні руки, що обіймали мене, його тихе розмірене дихання, ритмічне биття серця, мені більше нічого не потрібно було, я просто насолоджувалася цією миттю. Я знаходилася там, де мала бути, з тими, кого люблю і хто любить мене, де не треба ні про що думати, а жити зараз, насолоджуватися кожною хвилиною, пірнати з головою у свої почуття і не боятися бути тим, ким хочеться…