Раді Вас бачити!

У черговий вихідний день Томас збирав нашу компанію на подвір'ї. Кожен брав із собою якусь їжу, напої, снеки, солодощі. Деякі тільки й чекали вихідних, щоб поринути у веселощі, відпочинок, безтурботність. Так як розваг у місті було не так і багато, такі «збори» найкращих друзів були чудовим проведенням часу.

Томас готував м'ясо, завжди, не підпускаючи нікого до мангалу. Ліззі та я розставляли посуд, нарізали овочі, наливали напої. Джейк, Анна та Колін – друга частина нашої компанії організовували музику, м'які крісла-мішки щоб сидіти, столики та інше, для зручності. Кожен був чимось зайнятий.

- Наталі, віддай ось ці приправи Томасу, він просив згодом принести йому їх. - передала мені баночку зі спеціями Ліззі.

Я взяла приправи та попрямувала до Томаса. Він був настільки зосередженим, що не помітив моїх кроків.

Я підійшла до нього ближче і м’яко заговорила, щоб не злякати своєю присутністю:

- Ось, тримай, Ліззі передала спеції.

- О, точно, дякую. - обернувся хлопець і посміхнувся мені.

Я не поспішала йти. Підійшла ближче до мангалу, зупинилася і захоплено почала розглядати м'ясо, яке було майже готове.

- Виглядає апетитно. – зробила я свій висновок.

- Хм... Ще б пак. - задоволено сказав він, - я ще з ранку маринував м'ясо. Повинно вийти дуже смачно.

- Ну, якщо враховувати, що завжди це робиш ТИ, і завжди виходить смачно, то і цього разу має всім сподобатися. - посміхнулась я і підійшла до мангалу з іншого боку, ніби продовжуючи розглядати м'ясо, але вже з нового ракурсу.

Томас додав спеції до овочів, які були на черзі до мангалу.

- Як твої успіхи в здобутті посади керівника? Старого ще не звільнили? – поцікавилася я.

- Та ось мають скоро звільнити. Але знаєш, мені хотілося б отримати цю посаду, не тому що когось звільняють, а тому що я справді заслуговую на це місце. - якось сумно відповів Томас

- Може, якраз і звільняють, бо бачать, що є той, хто гідний більше цієї посади? - намагалася підбадьорити його.

- Може й так... – важкувато видихнув Томас, занурюючись в свої думки.

- Не варто думати про це, все це дрібниці. Просто, коли будеш на цій посаді, доведи, що ти справді її гідний. А я впевнена, що саме так і є. - по-дружньому я штовхнула своїм плечем у його плече, підбадьорюючи.

- Дякую. - знову ця його чарівна посмішка. – Так! Через 5 хвилин можна буде налітати на м'ясо! - голосніше і радісно вимовив Томас, перевертаючи вкотре м’ясо. – А через ще 5-7 хвилин вже й овочі будуть готові. – він намагався відволіктись від думок про роботу, переводячи тему.

- От і чудово. – посміхнулась я.

- До речі… — Томас хитро примружився, дивлячись на мене. Його посмішка, ледь помітна, з легкою хитринкою промайнула на обличчі. – Давно мене мучить одне питання.

- О ні... З таким тоном нічого хорошого не буде. Знаю я цей твій погляд та легку хитрющу посмішку… - засміялась я.

- Добре ти мене знаєш… - повів бровою він. – Так ось… Чому всі дівчата думають, що саме чоловіки повинні готувати м’ясо? Наче це наш природній обов’язок…

- Хм… Бо у чоловіків це виходить найкраще. Ви знаєте як смачніше замаринувати, як краще просмажити, скільки тримати на вогні. Та й самий вогонь розпалити – це вже найчоловічіша природна функція. – хіхікнула я.

- І хочеш сказати, що у жінок це виходить гірше?

- Мабуть, так… - з сумнівом відповіла я.

- Я впевнений, що жінки не відстають у цьому від чоловіків. Ви вмієте геть усе. І це – не виключення.

- Так… Ми вміємо все… - задумалась я. - Але є щось привабливе в чоловіках, які готують.

Томас нахилив зацікавлено голову, наче намагався розгледіти в цій фразі щось особливе.

- «Щось привабливе»? - перепитав він. - Не думав про це так… І що саме привабливого в цьому? - його голос став нижчим, жвавішим. І чомусь від цього в мене всередині все напружилось.

- Не знаю. Це просто гарно. А що таке? – не розуміла його інтересу в цьому.

- Мені просто цікаво… - він знову ледь помітно посміхнувся. - Бо якщо вірити жіночим розмовам, чоловік біля мангалу - це вже майже шлюбний матеріал.

- Ну… - я зробила вигляд, ніби задумалась. – Біля мангалу це чудово, але якщо і в звичайні дні він теж готує… А якщо він ще й кухню після себе миє, то це вже еротика.

На секунду між нами запала тиша.

Томас завмер із щипцями в руці й повільно підняв брови.

Я теж одразу зрозуміла, як саме це прозвучало.

- Я мала на увазі не буквально. – намагалась врятувати ситуацію.

- Та я зрозумів. - перебив він, але вже ледь стримував посмішку.

- Ні, не зрозумів, судячи з твого обличчя. Або зрозумів не вірно. – трохи нервово сказала я.

- Ні-ні, все я зрозумів вірно. Так ось чому ти прийшла до мене, такого «привабливого» біля мангалу… - він опустив погляд, тихо засміявшись собі під ніс. - Тепер я не зможу спокійно мити і посуд після твоєї фрази.

- Ой, та годі тобі! Мені здається, усім жінкам подобається, коли чоловік готує, або хоч допомагає в цьому, а не просто лежить на дивані в очікуванні обіду. – спробувала я трохи змістити кут уваги з себе на усіх жінок.

- Не знав, що тебе приваблюють чоловіки, які пораються на кухні. – якось загадково посміхався він, не повівшись на моє узагальнення.

- Так, подобаються. Це має якийсь свій шарм. – спокійно та впевнено відповіла я, не відводячи погляд.

- Зрозуміло. – наче трохи зніяковів Томас. – Я взагалі-то не дуже знаю, які тобі подобаються чоловіки… - раптом його лице стало задумливим, наче намагався згадати мої вподобання, чи які в мене хлопці були колись.

- От і чудово. – захвилювалась я. - Пішла, скажу друзям, що скоро все буде готове. – вирішила більше не продовжувати цю дивну розмову, щоб раптом не видати своїх симпатій саме до нього.

- Добре. – почав Томас знімати м’ясо з мангалу, занурюючись у свої думки, розмірковуючи над цією розмовою. А я поспішила до друзів.

Дійсно, через 5 хвилин ми вже сиділи і куштували, ні, їли з насолодою смачне м'ясо, запивали алкоголем та напоями. І через деякий час вже смакували ароматні овочі. Ми сміялися, кепкували один над одним, по-доброму, по-дружньому, розповідали новини зі свого життя, обговорювали проблеми та переживання, давали поради, та просто насолоджувались спілкуванням. Легка музика на фоні додавала невимушеності, легкості нашим зустрічам. І в такі дружні вечори розчинялися всі проблеми та побутові негаразди, забувалося все погане та сумне.

Наш маленький двір наповнювався легким ароматом смаженого м’яса, неголосних розмов, ритмічної музики та атмосферою тепла і радості. Якщо хтось з сусідів хотів приєднатись до нас, чи просто проходив повз, ми залюбки частували їх смачненьким, спілкувались, і головне, не напружували нікого своїми дружніми зустрічами.