Раді Вас бачити!

Вечора я чекала з хвилюванням та нетерпінням. Робота не йшла, я була розсіяною та роздратованою. Витягла на обід Кейт у кав'ярню, сподіваючись перетнутися там з Томасом, але на жаль, ми з ним там не побачились.

А ввечері я прийшла до нього, прихопивши печиво, що нещодавно пекла.

Ми сиділи на кухні, спокійно пили чай, а я вдивлялася в жести Томаса, намагаючись вловити хоч щось.

- Ти сьогодні якась дивна. Все гаразд? - раптом запитав Томас.

- Так. Все добре. – спокійно відповіла я.

- Ти така гарна, але ніби сумна, чи втомлена. Не можу зрозуміти у чому справа. - не вислизнув мій стан від нього.

- Я просто не виспалась. Не могла заснути. - зсунула плечима я.

- Тебе щось турбувало? – поцікавився він.

- Ммм ... Не знаю навіть. Може сумую, коли не бачу тебе в якісь дні. І це на мені позначається. Але я все розумію, робота в ресторані забирає додатковий час. - посміхнулася якось сумно я.

- Так, вибач, знаю, що стали бачитися рідше. Але ще трохи, я доопрацюю їх сайт, так як з додатком ми розібралися, і скоро знову тобі набридатиму. - жваво посміхнувся Томас, поцілувавши мене в ніс.

- Це добре. - бадьоро посміхнулася я.

- А як взагалі працюється з рестораном? Цікаво? - заходила здалеку я.

- Так, це цікава сфера, я ніколи не працював з ресторанами. Багато різних нюансів, які для мене не знайомі, але мені всіляко допомагають працівники закладу. - спокійно відповів він.

- Допомагають? - примружилася я.

- Так, підказують, де і що потрібно поміняти чи оптимізувати на сайті, щоб було зручно і самому ресторану, і тим, хто робить замовлення он-лайн. - не запнувся Томас.

- Напевно, там багато красивих дівчат працює. - кинула я з удаваною легкістю.

Томас коротко усміхнувся.

- До чого тут це?

- Та ні до чого. Просто цікаво. Офіціантки, адміністраторки… Їх завжди підбирають досить привабливими, вони фактично є обличчям закладу. Мабуть, саме вони тобі і допомагають. – пильно дивилась я на Томаса.

- Наталі… - він тихо видихнув моє ім’я, ніби вже починав розуміти, куди я хилю, але намагався вивести мене «на чистоту». - Ти зараз до чого все це говориш?

Я знизала плечима, роблячи вигляд, що питання нейтральне, та й розмова звична, не маючи на увазі щось конкретне.

- Нічого особливого. Просто цікавлюсь про твою роботу, людей, які тебе оточують, які допомагають…

- Мене оточують професіонали, які знаюсь свою справу, які хочуть зробити все на вищому рівні. І я теж цього прагну. На скільки гарні дівчата мене оточують? Я ніколи про це не думав, не звертав на це уваги. В цьому і полягає професіоналізм. Чому взагалі тебе це турбує?

Я замовкла на секунду, перевівши погляд кудись у вікно.

- Просто… - почала тихіше. - Ми останнім часом рідше бачимось. Це мене бентежить. І я намагаюсь зрозуміти, - причина тільки в роботі, чи є ще щось. Ось і все…

- Я обіцяю, що зовсім скоро я завершу роботу з рестораном, і все знову стане як і раніше. - м’якше сказав Томас, беручи моє обличчя у свою руку, повертаючи так, щоб я дивилась на нього.

Я лише посміхнулась трохи сумною посмішкою.

- Мене не цікавить ніхто, окрім тебе. – сказав він ніжно, з теплим поглядом.

-Добре… - я посміхнулась у відповідь.

Я не знала, що ще запитати, щоб щось конкретне дізнатися. Та й чи було що дізнаватися? Можливо, у всій цій історії мене хвилювало те, що Томас відповів на обійми тієї дівчини. Адже якби вона його обійняла, а він ніяк не зреагував на це, то було б простіше. А чи було б?

Вірити у його слова зараз – було питанням довіри у цілому. Але мої вагання, які виринали з думок, все ж мучили мене…

Розмова про роботу не клеїлася. Невдовзі ми перемістилися до його кімнати, дивилися серіал і просто відпочивали.

Не побачивши в Томасі чогось підозрілого, я вирішила сходити в сам ресторан, подивитися там обстановку, і поспостерігати за тією дівчиною, якщо, звичайно, вийде пересіктися з нею.

Я попросила Ліззі сходити зі мною у середу, але вона перенесла зустріч на п'ятницю, з якихось особистих причин, обіцяючи потім розповісти. Я не чинила опір, і погодилася на п'ятницю. Саме тоді Томас не повинен бути в тому ресторані, тож не запідозрив би нічого, не ставив би запитань, і мені не потрібно було б виправдовуватись чи шукати пояснень моїм страхам та ревнощам.

П'ятниця настала швидко, і я готувалася до неї якось дивно. А саме збиралася туди, як на побачення. Може, хотіла показати тій дівчині, що я краща за неї, підвищити свою самооцінку, або просто підняти собі настрій гарним вбранням.

На цей вечір я дістала той комплект із корсету та спідниці, обтягнутої зборами атласною тканиною, що тоді хотіла одягнути в клуб. Бордовий атлас гарно переливався на світлі, корсет ідеально підкреслював контур фігури у вигляді «пісочного годинника», груди відмінно лягали в чашки корсета, підкреслюючи їх лінії та об'єм. Я вирівняла волосся за допомогою випрямляча. Вийшло якось зухвало. Але мені подобався такий образ, він ніби відбивав мій бойовий настрій. Мої улюблені смокі-айс, темно-вишнева помада, і звичні вишнево-ванільні парфуми.

Я ніби йшла не до ресторану з подругою, а на якусь війну, – війну краси та кохання.

Ліззі мала заїхати за мною. Томас знав, що ми йдемо з нею кудись, але не знав точно куди саме.

Вже перед виходом він до мене забіг.

- Ого, нічого собі, у тебе вигляд! Ти просто приголомшлива! – захоплено сказав він. - Ти точно йдеш на зустріч до Ліз, а не на якийсь конкурс у стилі "Міс світу"? Чи може таємне побачення? – лукаво оглядав мене.

- Дійсно, бо мені робити нічого, брати участь у конкурсах, і тим паче ходити по якихось побаченнях, якщо в мене є ти. – грайливо сказала я, торкаючись його плечей.

Наблизившись до нього, я виразно відчула жіночі парфуми на ньому, і в серці щось кольнуло.

- Від тебе пахне жіночими парфумами… - пронизливо подивилася я на нього, не залишивши цей нюанс без уваги.

- Це швидше за все, парфуми Ліззі. Я бачився з нею сьогодні, під час зустрічі обійняв. - спокійно відповів він, ні на секунду не запнувшись, не відводячи погляду.

- Я не пам'ятаю таких парфумів у Ліз. - не відступала я.

- Можливо нові якісь. - зсунув плечима Томас.

Я недовірливо примружилася, вишукуючи в його погляді хоч натяк на щось, може страх, докори совісті чи щось подібне. Адже щось виникає у людей, які зраджують? Але нічого не побачила. Він був спокійним, таким, як завжди.

Томас зрозумів мою недовіру, зібрано і впевнено сказав:

- Я не зраджу тебе, знай це. Мені потрібна тільки ти... Подивися на себе - ти ідеальна. Я щасливий з тобою... - і притягнув мене до себе, міцно поцілувавши. А коли поцілунок став гарячішим, прошепотів:

- Ти така сексуальна. Я хочу тебе взяти прямо зараз, ось у цьому вбранні.

- Якщо ти мене візьмеш прямо зараз, то це затягнеться до ранку, і я не потраплю на зустріч з Ліззі. - відповіла я тихо, трохи відходячи від нього. - Але я обіцяю швидко повернутися, і зайти до тебе в цьому одязі. І візьмеш мене в ньому, чи вже без нього… Як забажаєш…

Він різко схопив мене за талію і з силою притягнув до себе.

- Не дражни мене... – сказав томно, трохи грубувато, мені в саме вухо, натякаючи, що зараз просто не стримається.

Я палко поцілувала його і швидко відсторонилася, створюючи між нами відстань, щоби він справді не зірвався.

Швидко взувшись і прихопивши сумочку, я вибігла з квартири, бо через секунди могла вже я сама передумати кудись іти. Томас вийшов за мною, закриваючи на ключ мою квартиру, і поспішив до себе на четвертий.

А біля будинку мене вже чекала Ліззі, усміхнена, задоволена, що нарешті ми з нею проведемо дівочий вечір. Давно вже разом не сиділи десь, тим паче, в якихось закладах.

Запаркувавши авто, ми поспішили до ресторану.

У просторій залі було дуже мало світла, майже темно. Можливо, навмисно створювали романтичний настрій для відвідувачів.

- Ти виглядаєш чудово. І не дуже буденно, не для звичних посиденьок у ресторані з подругою. - зауважила Ліз, коли я скинула з себе піджак.

- Це мій сьогоднішній настрій – сміливий, зухвалий, бойовий. - відповіла я впевнено.

- Ти когось бити зібралася? - підняла одну брову подруга.

- Ні. Сьогодні все буде мирно. - заспокоїла її я. - А в тебе нові парфуми? - принюхалася, згадавши про жіночий аромат на Томасі.

- Так, купила і собі нові парфуми, коли вибирала Ріку на подарунок. Подобається? – бадьоро відповіла подруга.

- Так, цікавий аромат. - ввічливо посміхнулася я, розуміючи, що її парфуми схожі на ті, що я чула на Томасові. Мені стало спокійніше. Я видихнула с полегшенням, що ці мої побоювання не справдились.

- О, дивись, та дівчина йде. - подивилася в бік тієї ж панянки, що обіймала Томаса.

- Ти знаєш, мені все одно. Я не робитиму нічого. Я вірю Томасу, і знаю, що він мені не зрадить. - сказала я впевнено, розуміючи, що в мене просто немає приводів не довіряти йому.

- Ну от і добре. - зраділа Ліз.

Ми замовили по келиху червоного вина, сирну нарізку та фрукти, і насолоджувалися спілкуванням, невимушеною атмосферою та смачним вином.