Раді Вас бачити!

Коли він пішов я залишилася стояти на місці, наче та статуя в саду палацу. Не знаю навіть скільки часу пройшло. До тями мене привів дверний дзвінок.

А чи зачиняла я двері взагалі?

Торкнулася ручки, перевіряючи свої здогадки і зрозуміла, що була права.

– Ти якась надто розсіяна для аристократки, щось сталося? – запитала Тіффані, яка стояла на порозі схвильовано.

Я не була певна у її щирості, але вона видавалася не поганою людиною, тому я вирішила залишити свої думки при собі. Ще буде час познаймитися з нею краще і зробити правильні висновки.

– Не важливо. То ти допоможеш мені з одягом для виходу, – швидко перевела тему на інше.

Обговорю потім усе вже з Джен. Система не надавала мені варіантів, тому я вирішила діяти на власний розсуд.

– А так, – кивнула Тіффані, мабуть, відчуваючи себе незручно.

– Не хвилюйся за мене, – натягнула я свою усмішку, яку на обличчі Джен було важко повторити, – проходь всередину. Якщо будеш щось пити можу зробити.

– О, то ти не така вже й проста. Окей, разом обговоримо каталог, – вона швидко роззулася і почала виймати з сумки, щось схоже на журнал.

Я зміряла її зацікавленим поглядом – вона й справді старанно підготувалася. Налила воду у чайник і ввімкнула його.

– Ложку кави без верху і пів цукру, – на цьому моменті я пошкодувала за свої поспішні слова, але ж сама напросилася, тому тепер повинна виконувати.

Хоч як би це не давило на мою гордість. Собі насипала більшу чашку зеленого чаю, без додавання цукру. У моїй реальності надавали перевагу чорному чаю або ж квітковим, тому зараз хотіла спробувати новий. Щодо кави, її подавали лише в кафе, де вона була дуже дорога.

– Отже, леді Офеліє, – протягнула вона серцозно.

– Так, – відірвалася від своїх роздумів я, – і почала уважно її слухати.

Поставила дві чашки на стіл і сіла навпроти неї.

– Я буду показувати тобі одяг якоїсь епохи, а ти маєш вказати на той, який найбільш схожий до того, який носять у твоєму світі, – сказала вона діловим тоном, не залишаючи жодного місця для експресії.

Я кивнула і приготувалася до цікавого екскурсу у їхню історію моди. Назви й наряди мерехтіли у мене перед очима, а я все не знаходила потрібного.

– Зачекай, – попросила я, – хочу ще раз переглянути попередню.

Тіффані кивнула і перегорнула сторінку.

– Щось подібне ми одягаємо на свята присвячені королівству, – задумливо проговрила я і додала, – але, тільки ті, які святкують не часто.

– Добре я запам'ятаю, – кивнула Тіф і продовжила гортати сторінки.

– Зачекай, – зупинила її, – це наш повсякденний стиль.

– Сукня в стилі ампір, я подумаю, що можна з цим зробити, – задумливо сказала вона.

Допивши чай, ми підійнялися з місця і вона пройшла до гардеробу Джен. Переглядаючи її одяг так, наче робила це безліч разів, Тіф кинула на ліжко декілька блузок, і те що тут називалося футболками. Мені такий термін був незнайомий.

– Вибач, але довгих спідниць Джен не носить, а суконь зовсім не визнає, – з деякою виною промовила вона, – тому зараз можу запропонувати тобі, хіба широкі штани чи джинси.

Про джинси я теж чула вперше.

– Але ж на люди леді не можна виходити у такому одязі, – спробувала заперечити я з ніяковою усмішкою.

– Чи можу називати тебе просто Офелія? – запитала вона перед тим як відповісти.

– Авжеж, – кивнула я швидко.

– Так от, ти не помреш, якщо просто приміряєш, – без права на заперечення сказала вона.

Кивнула. Усе ж вона не змушувала мені йти у тому одязі. Хоча натомість сама Тіф була в вільній короткій футболці з якимось написом і тому, що тут називали шорти. Моя реальність не дозволяла такої свободи вибору, та й це було надто.

– Вибач, але це мій звичний стиль. Я й так довго шукала щось що найменше тебе шокує, – ледь розсміялася вона і вийшла з кімнати, даючи мені час на те, щоб зібратися з думками і одягнути абсолютно чуже для мене.

Спочатку я одягнула блузку із легкої тканини, молочного відтінку, а потім завмерла.

Чому я це зробила? Тому що, не було різних застібок, замочків, шнурочків і подібного.

Чи це через те, що я стаю Дженіфер. Може краще нікуди не йти, а цілий день медитувати в надії, що усе стане на свої місця.

Дихати стало важко. Серце забилося швидше. Опустившись на холодну підлогу я спробувала заспокоїтися.

– Офелія, у тебе там все добре? – почулося занепокоєне від Тіффані, – чи можу я зайти?

– Так, – видихнула я.

– Ти чого? – вона вбігла і опустилася до мене на підлогу, взявши мене за руку, – Може мені води тобі принести?

– Ні, – підняла на неї порожній погляд, – просто мені страшно, Тіффані, – визнала я.

Тесс. Це просто якась фраза, яка завжди кочує з однієї книги в іншу і мені дуже подобається, що персонажі говорять її.

І одразу стало легше від того, що я озвучила це вголос. Що я не заховала це глибоко всередину, дозволяючи цьому почуттю рости в мені.

– Що ти не повернешся додому? – задала логічне питання вона.

Але не це хвилювало мене насправді. Попри думки Джен я вірила, що вона справиться.

– Ні, – похитала головою я, – втратити себе, забути хто я і звикнути до світу, який мені не належить, – відповіла я, слова зірвалися так легко, наче у них і зовсім не було того жахаючого сенсу.

– Ти не повинна хвилюватися про це, Офеліє, – з дивною я б сказала ніжною усмішкою, яка зовсім не личила її образу, сказала Тіф, – будь певна, я допоможу тобі в цьому.

От тільки, слова її чомусь зовсім не вселяли довіри. Навпаки, видавалося, вона зробить усе, щоб усе сталося так як я боюся. Але, можливо, це все теж через Джен, яка завжди усіх вміла підозрювати.

“Можливо ти хочеш зробити вибір” – тут як тут з'явилася ще одна вельми підозріла особа. Ліза.

“Я зроблю це пізніше” – не задумуючись, відмовила я.

Це зараз точно не на часі. Потрібно зібратися з силами, а то тільки й роблю, що розклеююсь на кожному кроці. Я – Офелія Ельдер, аристократка відомого роду і скоріше за все, майбутня королева. А як я у такому випадку хочу взагалі керувати королівством?

– Я хочу приміряти одяг. Краще відкладемо цю розмову для прогулянки, – рішуче встала з місця і взяла в руки штани, щоб одягнути.

Тіф здивовано подивилася на мене, але вийшла, перед тим, мовивши.

– Я усе ж наллю стакан води, так на всяк випадок.

Зібравшись, подивилася в дзеркало. На мене все ще дивилася розгублена незнайомка, хоч мені відоме її ім'я. Але мені так хотілося сподіватися, що знову побачу у відображенні себе.

Не певна, чи насправді ми ще побачимось?

Пройшла декілька кроків кімнатою. Відчуття були незвичайні, резинка штанів душила талію, штанини постійно запліталися і складалося враження, що ще трохи і я впаду.

– Тіффані, – покликала я.

Вона швидко пройшла всередину і окинула мене коротким поглядом.

– Футболку заправ в штани. Можна носити і поверх, але зараз мода така.

Я виконала її вказівки і так одразу стало краще. Подивилася ще раз на свій новий вигляд. В цілому це виглядало навіть гарно.

А далі почалися нові примірки. Сукні, принаймні немає як комбінувати з іншими частинами, як тут.

– Точно, я згадала, – сплеснула руками Тіффані і відкрила шухляду, починаючи щось у ній шукати.

– Це ж точно мало бути десь тут, – бурмотіла вона, – нарешті вона вийняла акуратно складений одяг у незвичайному стилі, який змусив мене зачудовано дивитися.

– Вибач, я забула, що найідеальніше для тебе підійде саме цей комплект, – емоційно відповіла вона.

– Це неймовірно гарно, – прошепотіла я, торкаючись легкої тканини і забувши про втому поспішила приміряти.

– Дякую, – засяяла вона, щиро всміхаючись, – це моя робота, – додала гордо.

– Ти справжня майстриня, – похвалила її.

Хоча мені усе ж потрібна була допомога Тіффані, щоб не заплутатися в ньому і нічого не порвати.

– Неймовірно, наче для тебе створювала, – задоволено промовила вона, а потім стрімголов побігла на кухню, витягнула альбом, тобто скетчбук, підказала пам'ять і почала швидко олівцем щось малювати.

– Може хоч цього разу усе вийде, – пробурмотіла вона і з головою занурилася вроботу.

На неї нахлинуло натхнення, тому я мовчки сіла поряд з цікавістю спостерігаючи за тим, як вона малює різні комплекти одягу. Час від часу, вона підіймала погляд на мене і підмічаючи ще якісь деталі домальовувала.

Тіф завершила, поклала олівець, потягнулася і сказала.

– Дякую, Офеліє, давно я вже так багато ескізів не малювала.

Слово було для мене майже чужорідним, але здається я зустрічала його, коли вчила мови.

– Будь ласка, – натомість відказала, радіючи, що й у цій реальності змогла комусь допомогти.

Але далі вона сказала те, що змусило мене спочатку завмерти, а потім й зовсім обуритися.

– Слухай, Офеліє, можеш допомогти мені з моїм проєктом? – запитала вона своїм звичним тоном.

– У чому ж підступ? – не змогла не задати зустрічне питання.

– Та нічого складного, – розгубилася вона, – просто тобі потрібно буде ходити у моєму одязі, – всміхнулася вона.

– І це все?

– Авжеж, – кивнула вона, але чомусь я їй не повірила.

“Лізо?” – звернулася до системи.

“Якщо я правильно розумію, – одразу ж відповіла вона, – то Тіффані, хоче зробити з вас когось на кшталт моделі, але не в звичному розумінні цього слова. Більше як людину, яка буде рекламувати її одяг, – завершила вона.”

“Тобто вона хоче найняти мене аристократку, так? – обурилася я.”

“Можливо” – скоріше за все знизала плечима вона.

Зміряла Тіффані холодним пронизуючим поглядом, одразу руйнуючи ту атмосферу, яка до цього була між нами. Відчувши, що щось не так, вона швидко продовжила.

– Тобі ж усе одно цей стиль підходить найкраще.

Однією фразою, Тіф легко зупинила увесь той потік обурення, який мала вилити на неї.

– Змушена погодитися, – насупилася я.

– Тоді згода?

– Згода, – важко зітхнула я.

Вона щасливо всміхнулася і потягнувши мене за руку сказала.

– Леді Офеліє, чи відвідаєте ви шопінг зі мною? Обіцяю тільки найкращі магазини.

– Тоді потурбуйтеся про мене, Тіффані, – підхопивши її настрій і одразу ж забуваючи про всі проблеми від її світлої енергії, відповіла я.

Знайшовши на одній з полиць капелюшок і взявши сумочку, взулася і пішла слідом за Тіффані.

Мені було дещо лячно від того, що я ось так швидко познайомлюся з цим новим світом, але водночас я відчувала справжнє захоплення. Наче дитина, яка тільки пізнає світ.

– Тримайся поруч, – дала настанову Тіффані.

– Звісно, – не стала заперечувати я.

Загубитися в перший день перебування в новій реальності не хотілося. Та й хвилювалася, що Ліза замість того, щоб допомогти надасть квест у якому я повинна буду сама знайти шлях додому.

“А ти кумедна” – почула я її голос у своїх думках, – ти точно сподобаєшся Кесседі, – розсміялася вона”

“Це та хто надала завдання Джен?”

Ліза лиш підтвердила мої здогадки, але завершила розмову.