Раді Вас бачити!

Не знайдеться на світі такої біди, через яку широкий Дніпро перестане нести свої могутні води, а зорі не відбиватимуться в його нічній гладі чи сонячне світло забуде променіти в золоті куполів величного Києва.

Захар Абрамович йшов рідним містом і думав про те, як йому жити далі? Доки в столиці процвітав мережевий бізнес компанії Inwey, під керівництвом добропорядного Богдана Шеремета, сотні людей кожного дня мали свою зароблену копійку, хоч і давалася вона нелегко.

Це тільки на перший погляд здається, що багатоступеневий маркетинг - то забавки хитрунів, довгих на язик. Ну, хіба важко взяти до рук кольоровий флаєр та, з приємною посмішкою, запхати його легковажному перехожому? Той купиться на закордонний товар, ось вам і грошики!

Але не так швидко діло робиться, як слово мовиться. Бо у складній схемі поруч з людським фактором невпинно працювали зв’язки між різними містами й державами, а ще логістика, кордони й податки, офіси й склади... Тобто запаморочливе переплетіння великих і малих гвинтиків, що крутяться злагоджено та невтомно.

І ось в один звичайний день все це пішло шкереберть та припинило існування... Не через недбалість одного з головних гравців компанії, а через нахабство та жадібність паразита, що присмоктався до роботи мережі.

А в Захара Абрамовича підростає коханий онук і так хочеться порадувати його смаколиками. Тільки ж пенсія мізерна, хоч жебракувати йди! Звісно держава сплачує доньці копійку на дитину, але дідусеві соромно й серце болить. А дружина, Іда Марківна, хворіє дуже й ліки нещадно дорогі.

Та колишній завскладу київської філії Inwey - людина в роботі бойова, а тому й у власному житті намагається не падати духом. Інколи рука сама тягнеться натиснути виклик і поспілкуватися з колишнім шефом, але це буде невиховано та й дорого. Тому Абрамович мовчав, аж доки не з'явилися новини, приховувати які від боса дідусь не мав морального права.

– ...Вітаю, Абрамовичу! Радий чути. Як Ваше життя? – піднесено заговорив Шеремет і душа старого заспівала щиру пісню.

– Дякую, босе! Ви ще пам’ятаєте хто я такий? – тремтячим голосом спитав чоловік.

– Аякже, Захаре Абрамовичу! Гарні люди не зникають ні з моєї, ні з телефонної пам’яті, – як завжди дотепно пожартував Богдан і ясно було без слів, що заокеанське життя родини в порядку. – Зачекайте я зараз Вас перенаберу.

Завбачливий і добрий душею Шеремет знав ціну роумінгу й розумів, що київському пенсіонеру їх перемовини не по кишені. Від цієї простої фрази Абрамовичу знову стало неймовірно сумно та розмова відновилась.

– Дякую Вам, пане Богдане, за турботу про нас грішних. Не можу сказати, який я радий чути Вас! А ще відчуваю, що там на чужині, у Вас все добре. Адже такий голос звучав на «вершині світу», коли Ви привели до нас чарівну Злоточку. До речі, як справи у Вашої прекрасної дружини?

– Дорогий мій, дякую Вам за блаженні спогади! Я наче знову стою на тридцятому поверсі Гулівера... Так, моя родина в порядку. Можливо Ви чули, що нас вже четверо. Злата ніколи не кидає слів на вітер. Вона подарувала мені безмежне щастя й міцну родину, а ще Мірчика й Вероніку... Так ми вирішили увінчати пам’ять про гарну й віддану дівчинку. То розкажіть мені, будь ласка, що діється в Українській столиці натепер? – збуджено намагався охопити всі теми Богдан Шеремет.

– Пане Богдане, я за Вас неймовірно щасливий. Та й сам інколи з внуком почуваюся двадцятирічним, але проблем багато. Ідочка моя перенесла інфаркт і тепер не встає. А п'яницю-зятя я викинув з дому. Доньку він бив майже кожен день. Взагалі без Вашого бізнесу багатьом наразі скрутно. Але я не про це. Маю новину, що Вам не сподобається та все одно доповім…

– Перепрошую, потім про новину. Абрамовичу, кажіть які ліки потрібні для дружини? Я передам без питань, – перебив співрозмовника уважний бізнесмен.

– Щиро дякую Вам, пане Богдане! Але того вже не змінити. Така вона доля старих. Я про інше. Тарнавська, щоб їй пусто було, на волю вийшла. Оскаженіла баба вихваляється всім, що Вас зі світу зживе. Особисто бачив її в Києві. Страшнюча стала, а ще збирала підписи під петицією, щоб на Вас знову справу відкрили. У нас зараз в моді таке. Я не розумію, чого вона до Вас причепилася? Ви ж її з багна вивели до людей, – геть розхвилювався старенький.

Богдан вислухав заокеанські новини зі столичного світу та не звернув на дурниці схибленої самотньої жінки жодної уваги й сказав таке:

– Я звісно радий, що Лара мене пам’ятає. Але саме стараннями її жадібного «куратора» всі ми тепер там, де є. Та й вона, скоріше за все, повернеться торгувати овочами на базар у Білій Церкві. Можливо через це й біснується. Не беріть до уваги, Абрамовичу. А щодо нашого бізнесу - у мене є конкретні плани й дозвіл влади на відновлення роботи осередку. Так і передайте тим, хто чекає. До речі, я не пожартував щодо списку ліків. Обов'язково надішліть мені.

– Дякую Вам, пане Богдане! Я ж знаю: якщо Ви пообіцяли, обов’язково виконаєте. Це у Вас зі Златочкою на двох одне...

– Істинна правда! Відкрию Вам таємницю. Щодо цього у нас навіть прислів’я родинне є. Якось ми трішки посварились і Злата просила мене: пообіцяй забути. А я пообіцяв завжди поруч бути... Так і живемо, інакше не уявляємо. Якщо це наразі все, я бажаю вам бути сильними й до скорої зустрічі! – після розповіді про нас щиро розхвилювався стійкий Шеремет.

– Яка романтична все-таки у Вас історія, босе! Передавайте найкращі побажання квіточці Златі й діточкам Вашим рости здоровими. А ми з нетерпінням будемо чекати. Київ без Вашої родини сумує та й Гуліверу не так весело живеться без Inwey. Дякую, що приділили час, пане Шеремет! – спустився на грішну землю Захар Абрамович і пішов до аптеки за ліками.

Після такої розмови Богдану стало сумно та роздуми не заважали йому мчати до оновленого дому, аби прийняти «об’єкт». Оздоблювальні роботи були успішно завершені й тепер двоповерховий будинок Шереметів, весь вмебльований за моїми вимогами, з нетерпінням чекав на господарів.

– Вітаю, містере Бенедикт! Ну, як готові звітувати? Показуйте, що тут вийшло з наших мрій? – повеселішав Богдан, дивлячись на наш крихітний зелений світ.

– Доброго дня, містере Шеремет! З радістю покажу й розкажу все,– запросив господаря в дім веселий чоловік та почав звітувати.

Богдан уважно роздивлявся й інколи ставив запитання та перевіряв зроблене на міцність. Адже після розмови з Абрамовичем, понад усе його цікавила безпека будинку й території навколо. І система працювала безвідмовно, тому Шеремет попрохав перевірити рахунок виконавців. Виконроб подякував і запевнив, що фірма буде рада знову допомогти, у будь-який момент. На цьому вони розпрощалися.

Богдану дуже сподобався затишний підвал, з підземним паркінгом, автоматичними дверима та невеличким винним погребом. А вершиною задоволення був великий басейн на задньому дворі. Господар вже бачив, як вони з діточками плавають наввипередки. А ще нічні прогулянки у воді зі мною.

Особисто мене більше цікавило: чи виконало замовлення одне садове товариство? Я замовила в них декілька сортів трояндових кущів, щоб створити алею до маленької каплички, яка відсторонено стояла в кінці саду. Там поки зберігається прах пані Орисі, котру кремували та ми обов'язково завеземо урну до Львова, щоб згідно з заповітом, поховати у могилці пана Мирослава. Тоді пара голубів возз'єднається навіки.

Залишалося почекати, коли ми виберемося на Батьківщину. Може й скоро? Та після сьогоднішніх новин розумний і передбачливий Шеремет гірко зітхав розуміючи, що шлях нашої родини до рідних земель ще дуже далекий.