Раді Вас бачити!

Замок Вогняного Крила

Чорний кажан безшумно підлетів до замку й вчепився кігтями в холодний кам’яний козирок над вікном, що дивилось на північний схід. 

Агонія висіла догори ногами, тихо складаючи крила й зазираючи крізь темні штори, які, на її щастя, не були до кінця зачинені.

Вона бачила, як Лука сів на край ліжка й із ледь помітною посмішкою спостерігав, як Зореслава, стоячи перед ним, повільно знімає з себе останні залишки одягу. 

На дівчині залишились лише чорні трусики. Вона ефектно стягнула їх, легенько покрутила на пальці й кинула йому просто в обличчя.

Лука спіймав їх у повітрі, тихо засміявся та повільно підвівся з ліжка. Не відводячи від неї погляду, він так само неквапливо стягнув через голову футболку й жбурнув її в бік Зореслави.

— Спіймала! — весело вигукнула вона, відкидаючи футболку в бік та сміючись.

Хлопець уже збирався зробити крок до неї, але зі швидкістю світла Зореслава опинилась поряд. Одним різким рухом вона штовхнула його на ліжко, стягнула штани з білизною і відкинула їх убік. 

Лука покірно відкинувся назад, спираючись на руки, дозволяючи їй повністю взяти ініціативу. Його очі розширились, коли вона повільно опустилась перед ним на коліна, милуючись його збудженням. Зореслава облизала пухкі губи й тихо, але виразно промовила:

— Можеш не попереджати, коли ти... Хочу сьогодні відчути тебе… повністю.

Лука навіть не встиг відповісти — Зореслава вже почала ніжно облизувати голівку його члена, повільно, ніби злизувала з неї уявний крем. Її очі не відривались від його обличчя: вона бачила, як він вигинає спину, і ні на мить не зупинялась.

Коли язик почав робити повільні кругові рухи, Лука стиснув простирадло в кулаках, намагаючись стримати стогін. Однією рукою вона гладила його стегно, іншою — обережно стискала основу члену, контролюючи глибину й темп.

Він заплющив очі, голова відкинулась назад. Кожного разу, коли вона брала його глибше, по всьому тілу розливалась хвиля холодного жару.

Зореслава тихо застогнала — вібрація пройшла крізь нього, змусивши стегна мимоволі здригнутися вгору. Її рухи ставали дедалі глибшими, сміливішими.

Хлопець опустив погляд та побачив, як її пальці вже активно пестять себе між ніг — від цього вона стогнала ще голосніше, ще жадібніше. Він запустив руки в її волосся, м’яко, але впевнено відвів її голову від себе.

Дівчина образливо підняла на нього погляд, губи блищали, очі були повні сумішшю образи й бажання.

— Навіщо ти мене зупинив? Тобі не сподобалось? — тихо, майже сумно промовила вона.

Лука міцно схопив її за плечі, притягнув до себе й увірвався в неї глибоким, голодним поцілунком.

— Люба, мені дуже сподобалось, — нарешті промовив він, коли відірвався від її губ. — Але сьогодні хочу завершити саме в тебе.

Раптом Зореслава опинилась на спині — Лука одним рухом перевернув її на ліжко. Він потягнув дівчину за стегна до самого краю матраца, розвів її ноги ширше й опустився на коліна перед нею, милуючись її жіночою розкішшю.

Її ноги він швидко закинув собі на плечі, міцно обхопивши руками стегна, щоб тримати її відкритою. Піднявши погляд до її обличчя, він тихо, але виразно промовив:

— А от ти сьогодні повинна кінчити кілька разів, — посміхнувся він.

Зореслава одразу застогнала, щойно відчула його язик. Спочатку він торкався ніжно — легкими, повільними дотиками по самій верхівці, ніби лише пробував її на смак. 

Потім язик став сміливішим: він ковзав по всьому контуру, обводив, натискав пласко й кружляв навколо найчутливішої точки.

Вона вигнула спину, тепер вже її пальці стиснули простирадло. Лука не поспішав — він то притискався губами, то ледь-ледь посмоктував, то знову повертався до повільних, дражливих рухів язиком. Кожне нове торкання змушувало її стегна здригатись, а стогін ставав голоснішим, глибшим.

Він підняв очі, не відриваючись від неї та побачив, як її губи розтулились, як вона заплющила повіки від насолоди. Тоді він посилив тиск — язик став працювати ритмічніше, наполегливіше, а одна рука ковзнула вгору по її животі, знайшла груди й обережно стиснула соски.

Зореслава вигнулась ще сильніше, її стегна мимоволі притиснулися до його обличчя.

— Лука… — тільки й змогла вона прошепотіти, коли хвиля першої насолоди почала наростати.

Агонія не зводила з них погляду. Нечасто їй випадало за одну ніч спостерігати, як кохаються різні пари вампірів. Вона вже майже повністю влізла у вікно всім своїм маленьким тілом, навіть не подумавши, що її можуть помітити. 

Але цим двом було геть байдуже до нахабного кажана, який пильно стежив за кожним їхнім рухом. Вони були так повністю поглинені один одним.

Лука сів на край ліжка та посадив Зореславу собі на коліна. Вона міцно обхопила його за плечі, насолоджуючись тим, як його губи пестять її груди — спочатку ніжно, потім дедалі жадібніше.

— Увійди сама, — шепотів він, не відриваючись від її шкіри. — Хочу, щоб спочатку ти сама увійшла… і рухалась так, як тобі хочеться.

Зореслава тихо засміялась — низько, хрипко, з ноткою грайливої впевненості. Вона трохи підвелась на колінах, її стегна напружились, а пальці обережно, але міцно обхопили його член біля основи. Вона не поспішала: спочатку просто провела долонею вгору-вниз, ніби перевіряючи, наскільки він готовий, відчуваючи кожну вену під шкірою, кожен пульсуючий стрибок.

Потім нахилилась ближче, щоб кінчик її грудей ледь торкнувся його грудей та дуже повільно почала опускатись. Спочатку лише голівка торкнулась її входу — гаряча, волога, чутлива. Вона затрималась на мить, злегка покрутивши стегнами, дозволяючи йому відчути, як її пелюстки повільно розкриваються, обіймаючи його сантиметр за сантиметром.

Вона опускалась далі — неквапливо, ніби смакувала процесом. Її внутрішні стінки стискались навколо нього, спочатку ніжно, потім сильніше, обволікаючи холодним теплом і вологістю. 

Дівчина рухалась неквапливо, насолоджуючись кожним новим відчуттям. Її стегна працювали ритмічно, то піднімаючись, то опускаючись глибше. Лука міцно тримав її за талію, але не керував — лише супроводжував її рухи, дозволяючи їй диктувати темп.

Потім Зореслава відкинулась назад, спираючись долонями на його коліна. Її довге чорне волосся розсипалось по спині, ковзнуло по плечах, обіймаючи її, ніби темна хвиля. Груди високо підіймались, соски були напружені, шкіра блищала від тонкої плівки поту. 

Лука міцно стискав її сідниці, пальці впиваючись у м’яку плоть, ніби намагаючись утримати її ближче, глибше.

Вона прискорилась. Рухи стали різкішими, сильнішими. Він піднімався їй назустріч, входячи точно в ритм, який вона задавала. Її стогін зливався з його — вже не стримуваний, відкритий, голосний. Тіла рухались в ідеальній синхронії, ніби вони давно вивчили один одного.

І в якийсь момент усе зійшлось: хвиля накрила їх одночасно. Зореслава вигнулась, голова закинулась назад, волосся хльоснуло по спині. Лука різко притис її до себе, впиваючись пальцями в її сідниці. 

Вони закінчили разом — голосно, протяжно, стогін вирвався з обох гортаней одночасно, злився в один звук та повис у кімнаті, доки не затих повільно, ніби відлуння.

Вони завмерли так на кілька секунд: вона все ще була на ньому, він у ній, руки стискали одне одного, а погляди вивчали один одного.

Агонію це вже починало дратувати. Ці двоє знову змінили кілька поз — і щоразу вигадували щось таке, від чого в ній вибухала нова хвиля заздрощів. 

Але відірвати погляд вона не могла. Хоч у ній бурували найрізноманітніші емоції — суміш бажання, роздратування, болісної туги й чогось ще, що вона сама не могла назвати — кажан продовжував висіти головою вниз, чіпляючись кігтиками за підвіконня та не зводила з них очей.

Вони рухались так природно, так жадібно один до одного. Кожне нове положення, кожен новий кут, кожен дотик здавався Агонії ще більш недосяжним, ще більш ідеальним. Вона кусала власну губу маленькими гострими зубками, намагаючись стримати тихе шипіння, яке вже підступало до горла.

Але все одно дивилась. Не відводила погляду ні на мить.

І ось, на радість Агонії, вони закінчили.

Закохані лежали на ліжку — втомлені, розслаблені й такі задоволені. Зореслава простяглась на животі, з ледачою, щасливою посмішкою на губах, поки Лука ніжно цілував її сідниці — спочатку легенько, майже грайливо, потім повільніше, піднімаючись поцілунками вгору по її спині, по лопатках, по плечах. 

Його руки вже міцніше обіймали її, губи знайшли шию та він затримався там, смакуючи шкіру.

— Вже скільки віків ми знайомі, — прошепотів він їй на вухо, — а кожного разу з тобою наче вперше.

Зореслава посміхнулась, повільно перевернулась на спину й міцно обвила його ногами, притискаючи ближче.

— Ти правий. Кожного разу з тобою я наче втрачаю цноту. Наскільки мені добре з тобою — ти навіть не уявляєш.

— Уявляю, — відповів він, поринаючи в новий поцілунок.

Зореслава ніжно гладила його спину, відчуваючи, як нова хвиля бажання знову накочує на них обох — тиха, тепла, але вже знайомо нестримна.

Коли Лука розвернув її до себе спиною, Зореслава встигла лише вхопитись за спинку ліжка. Він різко увійшов — одним сильним, точним поштовхом, від чого вона голосно закричала.

Не даючи їй оговтатись, він одразу почав нарощувати темп: глибоко, ритмічно, без пауз. Кожен поштовх змушував її тіло подаватись вперед, груди гойдались, волосся розсипалось по спині.

Зореслава стискала дерев’яну спинку так міцно, що кісточки пальців побіліли, а крики ставали дедалі голоснішими.

Агонія вже нарешті не витримала. Вона збилась з рахунку — який це був у них раз? Шостий? Сьомий? Дев'ятий? Їй вже не хотілось навіть приблизно підраховувати. Не хотілось знати, скільки ще раз вони будуть так шалено, так жадібно кохатись, ніби в них попереду не вічність, а лише ця одна ніч.

Чорний кажан відлітав від замку. Холодне повітря різко вдаряло в її маленьке тіло. Піднявся вітер — сильний, поривчастий — і Агонії доводилось напружувати всі сили, щоб важко здіймати крила проти нього.

Але морально вона була щаслива. Вона бачила все, що їй потрібно було побачити: як Лука дорожить своєю дівчиною, як він дивиться на Зореславу, як торкається її, як шепоче їй слова, яких не казав нікому іншому. Ця ніжність, ця пристрасть — вони були справжніми. І саме тому в голові Агонії вже народжувались нові плани, нові ідеї, гострі, як її власні ікла.

Покликану вбити — вона не може. Прямо не може. Але її вірні друзі… вони можуть стати її головними ворогами. Агонія це влаштує. Повільно, непомітно, крок за кроком…