Раді Вас бачити!

Сонце сіло вже півгодини тому. Павло сидів у своїй машині й не відводив погляду від будинку Тетяни, вичікуючи появу Росани. 

Як тільки ця вампірка з’явиться, він не роздумуючи вискочить із машини, схопить її за довге волосся та миттєво встромить кілок у її жалюгідне серце. А потім із глибоким задоволенням спостерігатиме, як ця потвора перетворюється на грудку попелу.

Але Росана так й не з’являлась, що змушувало чоловіка ще сильніше нервувати за життя Тетяни та її родини. Хто знає, що ці скажені вампіри могли собі надумати?

Та хвилюватись йому було не слід: Тетяна з родичами вже зранку виїхали за місто на дачу. Вони пропонували заїхати за Росаною, але вона під прикриттям термінових справ пообіцяла приїхати до них самостійно лише ввечері.

Вона прибула до них на таксі, щоб усе виглядало природніше. Коли вийшла з машини, її одразу оточили нащадки, які навіть не підозрювали про їх зв’язок. 

Батько Тетяни відразу заплатив водієві, а мати з Тетяною жартівливо сварили Росану, яка тримала в руках купу подарунків та смаколиків.

Через кілька хвилин Росана вже весело проводила час зі своїми рідними, насолоджуючись їх товариством. Вона була так щаслива, коли її радісно запрошували до будинку, що, напевно, ніколи раніше не відчувала подібного щастя.

Та Павло про це не міг знати. Він усе ще сидів у машині й нервово постукував пальцями по керму.

Коли він допалив останню цигарку та викинув недопалок у вікно, Павло зрозумів, що чекати далі вже немає сенсу. Глибоко видихнувши, він натиснув на газ.

Павло їхав нічними вулицями міста, уважно спостерігаючи за перехожими та оглядаючи когось загадкового.

І раптом його очі розширились: він помітив молоду жінку, яка швидко крокувала тротуаром. Підозрілим здавалось те, що вона постійно нервово озиралась.

Павло різко натиснув на гальма, вискочив із машини та кинувся слідом за жінкою. Його підозри підтвердились: за нею стежив високий чоловік із блідою шкірою та червоними очима.

Вона повернула у темний провулок, а вампір кинувся за нею. Павло, дістаючи срібний кілок, мчав за ними. І раптом він почув жіночий крик:

— Ні! Не чіпайте мене, будь ласка! — плакала жінка.

Павло прискорив біг, приготувавшись встромити кілок, замахнувся… але, повернувши за кут, він побачив, як вампір на його очах розсипається на попіл. 

Незнайомка з задоволеною посмішкою оглядала те, що залишилось після нього. Павло помітив у її руках срібний кілок, який вона гордовито тримала, немов нагородний кубок.

— Саме через таких повільних мисливців, як ти, беззахисні люди й гинуть, — звернулась вона до нього.

Павло розгублено кліпав очима та стояв, як вкопаний.

А Жінка нахилилась до попелу та почала розтирати його в руках.

— Цей вампір був новенький в цьому місті, — задумливо сказала вона. — Тут заборонено вампірам нападати на мирних людей.

— Звідки тобі це відомо? — спитав Павло.

Вона випрямилась та відкинула назад своє світле хвилясте волосся.

— Я сама нещодавно прибула в це місто, але завдяки уважним спостереженням дізналась багато цікавого, — її блакитні очі засвітились від посмішки. — На цих землях відбувається стільки всього, що за одну годину не розповіси. Тому пропоную випити кави у найближчому кафе, колего.

Павло посміхнувся цій молодій та такій сміливій жінці. Вона простягла йому руку та ще ширше усміхнулась.

— Мене звуть Адріана.

— Паша, — стискаючи її тендітну руку, промовив чоловік.