Раді Вас бачити!

Замок Вогняного Крила

Вікторія сиділа на чолі довгого столу у великій залі й розглядала свої довгі чорні кігті, зовсім не слухаючи розмов натовпу вампірів, які оточили її.

На мить вона почула рідний голос та повернулась думками до суперечки.

— Якщо Покликана не отримала Прощення, це ще не означає, що вже завтра справдиться Пророцтво! — майже кричав Святослав, який сидів по праву руку від Вікторії.

Хтось із присутніх щось різко відповів йому, та Вікторія вже знову не слухала. Її увага знову розчинилась у власних думках. Вона опустила очі й почала повільно вимальовувати пальцями невидимі візерунки на гладкій дерев’яній поверхні столу.

У ту саму мить Стефан помітив, як двері до зали ледь чутно розступились. До кімнати непомітно зайшла Янголіна.

Він завмер. Його серце наповнилось радістю, коли він побачив її, наче перед справжнім дивом.

Вона підійшла до вікна й мовчки спостерігала за розмовою. У цю хвилину натовп зовсім не звертав на неї уваги — усі продовжували сперечатись, доводячи кожен свою думку. 

Скориставшись цим, Стефан тихо підвівся та непомітно підійшов до неї.

— Привіт, красуню, — тихо промовив він.

— Привіт, — посміхнулась вона у відповідь.

Стефан не міг відірвати погляду від неї. Якою ж неймовірною вона була. У білій сукні, яка так їй пасувала, вона виглядала ніжною й неповторною.

Її блакитні очі притягували його, а постать, така м’яка й граційна, заворожувала. Її пальці ненароком торкались краю підвіконня — і це робило її ще більш ніжною та по-дитячому невинною.

І в цю секунду вся зала з її суперечками, жестами й голосами відступила кудись далеко-далеко, стала лише сірим шумом на задньому плані.

Він так дивився на неї, що вона зніяковіла: щоки почервоніли, вона схилила голову, через що волосся впало на обличчя. Маленькою ручкою вона заправила його за вухо, виглядаючи ще більш неймовірною. Коли вона знову підняла на нього свої блакитні очі, Стефан стримував себе, щоб не наблизитись ще ближче.

Він вагався, як недосвідчений підліток, не знаючи, як продовжити розмову. На його порятунок натовп заголосив, і в ту мить Лука так бахнув кулаком по столі, що дівчата, які сиділи поруч, аж підстрибнули.

Стефан перевів погляд на присутніх та посміхнувся.

— Твої друзі сьогодні дуже емоційні, — тихо прошепотів він.

— Так, ви вампіри надзвичайно енергійні, — погодилась вона з ним.

 Вона ще щось йому говорила, але він уже не чув її слів. Він не відводив погляду від її очей, які так манили його.

— Правда? — спитала вона.

— А-а-а… — Стефан зам’явся. Він геть не слухав, що вона запитала, тому вирішив погодитись. — Так, абсолютна правда.

Дівчина засміялась. Стефан розгублено посміхнувся, усвідомивши, що відповів неправильно.

Янголіна перевела погляд на Вікторію, яка з підозрою дивилась в їх бік та радісно посміхнулась їй. Побачивши, як Янголіна привітно махала їй рукою, Вікторія насупилась та відвернулась.

 Білий птах сумно дивився на подругу, розуміючи, що Вікторія досі злиться на них із Віктором.

— Завтра ввечері буде ярмарок на головній площі міста, — раптом впевнено почав Стефан. — Зазвичай там дуже весело.

Дівчина перевела на нього свої блакитні очі.

— Ти вже бував на таких святах?

— Так, — радісно промовив він. — І, можливо, ти також хотіла б побувати… — хлопець опустив очі та вже невпевнено додав: — зі мною.

 Янголіна посміхнулась йому й несподівано для нього, спитала:

— Ти запрошуєш мене на побачення?

 Її питання принесло йому стільки радості, що він відчув справжнє щастя.

— Так… Це було б найкраще побачення в моєму житті, якби ти погодилась, — сказав він із надією в голосі.

Він підійшов ще ближче до неї та не міг відірвати погляду від її маленької ручки, що лежала на підвіконні. Але коли він захотів покласти свою руку на її, його рука пройшла крізь її тіло.

Стефан розгублено подивився на неї, а його зелені очі потемніли від смутку.

Янголіна посміхнулась, і раптом аромат літніх квітів огорнув його, миттєво запаморочивши голову.

Як йому хотілось бути поруч із нею! Навіть якщо він не міг торкнутись її, йому вистачало того, що міг милуватись нею. Ті почуття, які він відчував кожного разу, коли бачив її та думав про неї, підносили його до такої ейфорії, що він відчував себе неймовірно щасливим.

— Вибач за наполегливість, — тихо проговорив він. — Але яка буде твоя відповідь?

Вона знову посміхнулась. Йому здавалось, що від її усмішки очі блищать у цій напівтемряві, а сяйво, що від неї йде, зігріває його та наповнює неймовірною радістю.

— Я відповім згодою, — раптом сміливо промовила вона.

Стефан не міг стримати радості, почувши її мелодійний голос. Вона продовжувала дивитись на нього та посміхатись, а він радів щиро, як маленька дитина.

— Де ми зустрінемось? — з його обличчя не сходила посмішка. — Куди мені за тобою підійти?

— Зустрінемось біля входу до ярмарку, — тихо промовила вона.

— Добре, — так голосно відповів Стефан, що його почули деякі вампіри.

Він не відходив та продовжував щось їй розповідати, сам уже не розуміючи, що саме. Лише б побути з нею ще трохи, хоча б ненадовго. Хоча б ще трішки помилуватись нею.

Дівчині була приємна його компанія. Вона також не відводила погляду від нього та ввічливо підтримувала розмову. Стефан мріяв, щоб ця ніч не закінчувалась і він міг просто бути поруч із нею.

Та раптом усі його радості розвіяв голос Святослава.

— Все годі! — голосно закричав він. — Покликаній й так багато чого довелось пережити. Їй потрібен спокій, а не вислуховувати всі ваші страхи.

Вампіри почали поступово розходитись. Дехто хотів підійти до Вікторії й сказати їй щось особисте, але Святослав став перед нею, мов стіна, і одним поглядом відганяв усіх від неї.

Стефана неабияк засмутило, що переговори закінчились. Це обірвало його можливість побути з Янголіною хоча б ще трішки.

— Мені час, — тихо промовила вона. — Мені потрібно зараз підтримати одну з Покликаних.

— Так, звичайно, — з його обличчя не сходила посмішка. — До завтра, янголятко.

— До завтра, — промовила вона.

Стефан неохоче відійшов, не відводячи погляду від її блакитних очей. Коли він зник за дверима разом з іншими вампірами, Янголіна сумно похитала головою.

Вона знала, що він не прийде на побачення. Їй було навіть шкода його, адже вона розуміла, яким би воно могло бути й наскільки щасливим був би цей самотній хлопець, якби вони разом провели цей час разом.

------------------------------------------------------------------------

 Якщо вам сподобалась ця глава, буду дуже вдячна за лайк)