Раді Вас бачити!

Далі час пішов без мене. Спочатку я рвалась побачити його в морзі. Потім хотіла потрапити на похорон, але слава Богу зі мною поруч був чоловік, що вмів критично оцінювати все, починаючи від різних формул і закінчуючи оцінкою людських стосунків та почуттів. Саме Антон Гонта, мій законний та ще нерозлучений чоловік, таки поїхав зі мною до міського моргу.

Випадково, чи волею долі, ми натрапили саме на того студента-медика, що приймав тіло Платона на зберігання. Ми дали хлопцю трохи грошей і він відверто пояснив:

– Знаєте, я навчаюсь лише на другому курсі, але в мене немає батьків. Тому часто доводиться опікуватися тут мертвяками. Я бачив їх вже силу-силенну, та ще ніколи в житті не зустрічав інсульту, з такою діркою в голові. Тільки ні під які протоколи я цього не повторю...

Я вийшла на холодну вулицю, а перед очима мерехтіли плями та зірочки. Звісно, я почула саме те, що підозрювала. Ну не міг Платон Курінний, добровільно чи випадково, втратити життя на злеті в той час, коли намагався купити для нас гарний дім та мріяв народжувати зі мною діточок. Він би обов’язково боровся! Значить поруч був той, кому він довіряв. Ось тільки як його знайти?

Гонті я нічого не сказала, але тихенько почала копати. Спочатку телефонувала тим, з ким встигла познайомитись, працюючи у Курінного. Та вони були далекі від останніх подій і тільки висловлювали співчуття. Зате Ася Павлівна гаряче стверджувала, що це я винна в смерті Платона. Адже коли б не влізла в його «щасливу» родину – все було б добре? Злий язик старої звісно говорив словами його дружини, але я розуміла, що в чомусь вони праві та вважала себе винною…

Далі я згадала про того кримінального типа, якому ми перебудовували заміські туристичні котеджі. Дивно, але він мені допоміг. У таких людей зв’язки дуже різноманітні й скоро я вийшла на гада, з яким мій нещасний Платон домовлявся про кредит. Ось тільки те, що я почула від незнайомця лише підтвердило мої підозри, коли я просила Курінного не зв’язуватися з ним. А сказав він наступне:

– Ти хто така, щоб ставити мені подібні запитання? У Платона тих дівуль було, хоч греблю гати, а ти губу розпустила… Тепер слухай мене уважно: залізь у діру, з якої він тебе викопав і сиди там дуже тихо. Звісно, якщо жити хочеш! Зрозуміла?

– Ви мені погрожуєте через те, що винні в смерті Платона? – спитала я абсолютно спокійно.

– Повторюю для дурних: ще раз ляпнеш таке й будеш лежати на кладовищі поруч з ним. Оце я тобі, дівчинко, точно гарантую! – й кинув слухавку.

Тепер мені залишалося піти до іншого слизького типа, який без розголосу, але ж опікувався фірмою Курінного за добрі гонорари, і я поперлася прямо в його серйозну установу. Тільки там мені сказали, що такого працівника у них не існує й мені краще піти… Кінці обірвалися!

Доки Платон був живий все навколо здавалося простим і зрозумілим. Але як тільки його не стало, всі почали зникати або поводитися дуже загадково. Я б може ще марно копала, до моменту умиротворення на столі в морзі, зі схожим медичним висновком: інфаркт чи інсульт. Але Антон Гонта, як розумний чоловік, просто заборонив мені походеньки по невідомих конторах, в пошуках недосяжної істини. Пройшло трохи часу і вдома, за вечерею, він вирішив провести зі мною роз’яснювальну роботу.

– Скажи, а чого ти добиваєшся своїми пошуками? Твого Платона вже не повернути до життя, щоб ти не робила. А тебе відверто попередили: не шукати правди. Ти ще не зрозуміла, що його вбили за ті гроші? Це ж елементарно. Він домовився з кримінальною структурою про видачу великої суми готівкою й вони погодилися. Гроші з фонду, думаю, вийняли. Може навіть на зустріч привезли. Але йому давати не збирались. Валюта просто зникла в невідомому напрямку, а нещасний отримав дірку в голові, бо можливо чинив опір. Саме так я це бачу. Настю, ти про одне радій, що не встигла оформити з ним шлюбу, адже на тебе повісили б величезний кредит. Розумієш?

– Антоне, мені чомусь завжди здавалося, що ти далекий від подібних речей, – знизала плечима я тоді.

– Та слава Богу, що далекий. Але ж дурним себе не вважаю. Тому дуже раджу тобі: забути та жити далі. А я, якщо дозволиш, знову буду поруч…

Я нічого не відповіла йому та їсти вже потроху почала, хоч і схожа ще була на загробну тінь.

Будівельну фірму Платона Курінного спочатку законсервували та згодом вона припинила існування. Міжнародний проєкт перехопила інша, до чортиків щаслива будівельна контора та мабуть, вже здала італійцям той курник.

Дівчинка Майя, що деякий час працювала у нас на рекламі, восени вступила до омріяного вишу.

Орендована хатинка з хмарками, що бачила багато нашого з Платоном щастя, повернулася до законного власника. Вона була проплачена наперед і я залишила орендодавцю все як було: ялинку, іграшки, купу посуду й одягу. Не через великодушність, просто бачити не могла жодну річ, яка б нагадувала мені про палке Кохання і чорну Смерть. Можливо наступні щасливі закохані отримали від хазяїна наші подарунки. Та не дай Боже їм нашої страшної спадщини!

Про дружину Платона казали, що не зважаючи на траур, вона дуже скоро вискочила заміж за якогось юриста. А я, щоб не здуріти від своїх думок в чотирьох стінах, знайшла собі тиху роботу з восьмигодинним робочим днем.

І лише через рік я вибралася на кладовище, щоб побачити могилку Платона. Раніше я б не змогла. Кума Соля натякала, що може поїхати зі мною, але то була дурня. А їхати з Антоном Гонтою – відверте блюзнірство. Тому я взяла таксі та букетик квітів і пішла на зустріч зі своїм нездійсненим величним Коханням одна.

На радощах, що він помер, колишня дружина поставила Курінному гарну велику стелу, а непоганий художник вигравіював дуже схоже обличчя. Я поклала квіти на могилку, сіла на лавку поруч та запитала голосом, який тепер завжди був неживим:

– Скажи мені, Платоне Курінний, навіщо ж ти кинув мене тут так раптово й безжально? Чому не послухався, коли я просила? Хоча, звісно, від долі не втечеш. Значить нам на роду було написано: двічі зустрітися, покохати та не дожити до радісних днів. Не знаю, скільки відведено тут мені, але про НАС я завжди пам’ятатиму. Ось тільки сюди більше не прийду. Почивай з миром і прощавай! – я вклонилася й пішла жити далі.

Я не відчувала себе живою, але ж поки й не померла. Значить буду дихати, скільки доля накаже. Ходитиму до церкви та ставитиму свічки: мамі, татові та Йому – чоловікові, що дав мені в житті маленький шматочок неймовірного Щастя і такий страшний біль, який зникне з цього світу лише разом зі мною.

Наостанок хочу попросити всіх жінок Землі: заради вашого ж блага, ніколи, навіть якщо здається, що це дуже легко – не спокушайтеся на чуже. Не варто порушувати Божі заповіді, адже наслідки цього гріха нестерпні й жахливі!