Раді Вас бачити!

Підходив мій день народження. Спочатку Платон будував якісь грандіозні плани та все возив мене по ювелірках, щоб обрати в подарунок гарне кольє. Чесно кажучи, я терпіти не можу цього залізяччя на собі. А в нього, мабуть, та біда застрягла в голові через жадібність колишньої.

– Тошо, я не хочу ніякого кольє. Сто разів казала тобі. Тихенько сходимо до нашого «Едему», посидимо вдвох, як тоді вперше, та й поїдемо спатоньки. Це буде для мене найбільше свято, – вмовляла я його. Але вперте створіння щось вже задумало й тільки чарівно посміхалося мені.

Треба сказати, що тепер вже дві родини жили за якимось дивним, хаотичним графіком, повним несподіванок і таємниць.

І якщо пані Курінна вже докорінно відчула незворотність розпаду родини та ще й так екзотично познайомилась зі своєю наступницею, то Антон Гонта дякуючи своїм науковим розробкам, ще поняття не мав про розлад у власній сім’ї.

Я розумію, що виглядаю наразі підступною гадиною, адже повертаюсь опівночі з гарячих обіймів коханця та тихенько влягаюся спати в шлюбне ліжко. А мій законний чоловік, після нескінченного спілкування з електронним світом, нічого не підозрює й спокійно спить у своєму кутку. Та поки цей страшний тупик не має свого сяйва в кінці!

Інколи ми з Платоном залишаємось на ніч у винайнятій квартирі й тоді вдома я пояснюю це терміновим відрядженням. Дивно, але здається Антон щиро вірить у цю брехню. А може йому просто байдуже? Якось я вже була на грані щиросердного зізнання, але тоді мій чоловік ніяк не міг знайти потрібної чашки, котра стояла у нього перед носом і я мовчки пішла геть.

Та напередодні мого свята Платон Курінний все-таки пообіцяв, що перевезе на дев’ятнадцятий поверх давно зібрану валізу, щоб залишитися зі мною назавжди.

Але вранці до офісу він прийшов якимось смиканим та неуважним. Навіть личко його виглядало пом’ятим та блідим. Я ледве дочекалась обіду, щоб спитати: в чому справа? Він розстебнув ґудзика на сорочці і я побачила там глибокі криваві подряпини… Це мене страшенно збурило!

– Платошо, що це все означає? Хто таке зробив? – втрачала я розум, адже йому було боляче. А ще губилася в припущеннях: хто міг доторкнутися там, де все лише моє?

Він зітхнув і пояснив:

– Вчора ця ненормальна відправила малого до сусідів і вирішила влаштувати мені вечір гарячого інтиму. Уявляєш: начепила на себе смішний напівоголений гарнітур і почала чіплятися. Я зняв її та трішки відштовхнув. А вона як кинеться з кігтями та скаженим криком: «Тоді дарунок твоїй б… від мене, на пам’ять!»

Я розсміялася, та Платону було чомусь не до сміху. Він застебнувся й продовжив:

– Бачиш, Тусенько, якщо ти нормальна розумна жінка, то сприйняла цю дикість спокійно. А та дурнувата казала, що ти як побачиш, то кинеш мене і я залишуся їй.

– Хм! Дружина вирішила втримати тебе за будь-яку ціну? – пила я каву з пухкою булочкою та намагалася заспокоїти коханого. – Тошо! Ну, невже ти міг подумати, що на мене таке подіє?

– Звісно, ні. Але я боюся, що вона тобі утне якусь гидоту. Це не баба, а суцільний пекельний гріх, – стискав мою руку Платон.

– Та нічого вона нам не зробить. Я кохаю тебе й вірю, як собі. Давай, допивай каву й підемо трохи попрацюємо, а потім поїдемо до нас і я буду тебе лікувати. Ти ж розумієш, що тобі треба зробити щеплення від сказу, а в мені така сироватка є, – жартувала я й Курінному попустило. Він навіть посміхнувся, бо відразу уявив мою «сироватку» в собі.

Але на цьому мадам Курінна не заспокоїлась. Звідкись вона дізналась про мою святкову дату. Я навіть здогадуюся про її джерела. Адже Ася Павлівна вже неодноразово запитувала: які квіти мені подарувати на день народження? Наче хтось про таке цікавиться заздалегідь!

Надворі була холодна пора й багато людей хворіли на сезонний грип. Платон жалівся, що після невдалого «інтиму», коли малий побував у сусідів, він трохи прихворів та не ходить до школи. Але напередодні мого дня народження Курінний знову прийшов до офісу не при собі.

– Що сталося цього разу, Платошо? Чого ти такий, наче не спав уночі? – запитала я, відправивши маленьку помічницю за флаєрами до видавництва.

– А я й не спав. Ми відвезли Дімку до лікарні на лівому березі. А ще я залишався з ним до ранку.

– Господи! А що з ним? – обійняла я Платона за плечі.

– Дурна баба відправила тоді малого до сусідів, у розплідник інфекції. Вчора ввечері він горів і ми викликали швидку. А ті, не довго думаючи, забрали до лікарні з підозрою на пневмонію. Сказали: треба чергувати. Ну, я й залишився… Господи, як же тепер наше з тобою свято? – розривався на шматки добрий чоловік.

– Та забудь ти про наше свято! Діма одужає, тоді й відсвяткуємо. Хоча я не дуже розумію: хіба до інфекційних відділень пускають батьків чергувати? – вирвалось у мене законне питання.

– Я не знаю, але та дурна курка сказала, щоб я й сьогодні невідкладно їхав. Знаєш, я почуваюся так, наче треба розділитися навпіл. Тусенько моя, прости! Скажи, що не будеш мене ненавидіти? – обіймав мене він.

– Тошо, я тебе кохаю! З якого дива мені ненавидіти? Навіть не вагайся, просто їдь. Головне, щоб все було добре, – палко поцілувала я його посеред офісу. Мені було вже не до пліток, коли йому так погано.

Курінний поїхав рятувати сина. А я вийшла на вулицю й тихо пішла в бік дому та весь час відчувала дивні позиви внизу живота і в спині. В мене була тижнева затримка, але за підготовкою до переїзду на нове місце проживання, я не надавала цьому факту великого значення.

Та вдома мої підозри підтвердилися. З мене інтенсивно йшла кров. Я постояла під прохолодним душем, поклала прокладку та вляглася з холодною грілкою на животі. Біль наростав і я прийняла доволі міцну заспокійливу пігулку. Тепер трохи відпустило.

На душі було дуже гидко. Я ніяк не могла зрозуміти, чому Доля приготувала мені на день народження такий жорстокий сюрприз? По-перше, відібрала у мене коханого чоловіка тому, що в нього захворів син. А по-друге, можливо наразі з мене виходила наша перша дитинка, яку так страшенно бажав Платон Курінний. Звісно вона була ще зовсім маленька, але якщо кровотеча до завтра не заспокоїться – прийдеться брести в поліклініку та питати рішення у лікарів.

Так, останні вибрики пані Курінної звісно вибили мене з колії, хоча всі зусилля я вкладала в те, щоб довести Платону несуттєвість її дій. Багато й так невирішених питань каменем висіли на наших шиях, а моє дурне свято лише додало знервованості. І ось результат не змусив на себе чекати!

Коли мій Гонта повернувся з інституту я лежала, наче риба на дні й боялася рухатись. Він традиційно спитав, чи нічого мені не потрібно та пішов працювати за комп’ютером, а мені було просто нестерпно на душі. Виходить: не сядь я тоді до Платона в автомобіль, не піди до нього на роботу та ще й не покохай – всі були б абсолютно «щасливі». А тепер купа людей на роздоріжжі, в брехні й таємницях та ще й невідомо, що наразі робиться зі мною?

Наступного дня, замість їсти святкового торта, я пішла до поліклініки. Знайома лікарка вирішила не жартувати з першою вагітністю та миттю відправила на УЗД. Там два спеціалісти довго радились чи направляти на аборт, чи залишити спостерігатись та чекати поки воно вийде саме, й схилились до другого варіанту. Мені виписали якісь заспокійливі ліки і я повернулася додому.

У шлюбному ліжку я знову плакала. О, тепер я робила це страшенно часто, але намагалася, щоб ніхто не бачив! Ось і зараз мені було неймовірно шкода маленького Курінного, що не встиг вирости в мені та через негаразди дорослих пішов у вічність, не бажаючи вовтузитись у нашій багнюці.

Коли через кілька днів ми з Платоном зустрілися, він мені розповів ще дивнішу історію, ніж я могла розказати йому. Виявилося, що його «дружина» захотіла використати легку застуду сина на шкоду нам з Платоном. Начебто для лікування, вона змусила малого посидіти в дуже гарячій воді, а потім навалила на нього купу ковдр і звісно у дитини піднялася температура. А тут якраз з’явився Курінний і вони викликали швидку. У своєму екстримі дружина Платона була швидша за тих лікарів. Вона встигла заплатити їм, щоб здорову дитину відвезли до інфекційного відділення. На додаток вона відправила туди тата, для чергування біля сина. Але коли вранці прийшла інша зміна – непроплачений спеціаліст влаштував співробітникам гамірний наганяй та виштовхав здорових людей з відділення геть.

Я щиро раділа, що з малим Платона все добре. Та під час нашого зіпсованого свята і я дечим «перехворіла». Як наказували лікарі мірила температуру та кілька разів пісяла на тести. Але тепер вони вперто демонстрували, що я практично здорова. Ось тільки моя душа була зовсім хворою й не хотіла одужувати, навіть в обіймах Курінного.

Він весь час винив себе та свою родину, а я просто бажала побути на самоті! Сказала, що теж застудилася й полежу в себе вдома. Знаєте, через два дні після страшного дня народження, навіть Антон згадав про мене й приніс квіти. Перепросив, що захопився черговим проєктом і забув про мене. Та хіба вперше?

А в мене наразі було лише одне бажання: щоб про мене взагалі забув цілий світ. Можливо тоді цей двадцять восьмий рік народження не був би аж таким тяжким?