Раді Вас бачити!

Я пожалкую. Однозначно. Кожною, бляха, клітиною свого тіла відчуваю, що це початок мого кінця.

Треба було забиратися звідси, поки він пускав слину на кермо. Треба було вискочити з того чортового «Доджа», загубитися в темряві й бігти, доки легені не вибухнули б від нестачі кисню. Але ні. Я тут. У цьому обшарпаному номері, з цим м'ясником на відстані витягнутої руки.

Чим я, в біса, тільки думала?

Він сидів там, втілення грубої, неконтрольованої сили. Напружені м’язи на плечах грали під засмаглою шкірою, готові будь-якої миті притягнути мене до себе. Його татуювання виглядали як мої найбрудніші фантазій, що оживали з кожним його рухом. Професійна смерть у дорогих шмотках. Він без докорів сумління здасть мене тій скаженій бабі Ебігейль, щойно я його залатаю. Отримає свою свободу, свої гроші чи що там йому пообіцяла стара відьма, і навіть не здригнеться, коли почує, як мої нігті будуть зчесуватися об бетон в її підвалі.

Черговий напад ідіотизму. Єдине логічне пояснення, чому зачухана діра під вивіскою «У Герті» стала прихистком. Номер зустрів запахом старого пилу та жовтавим ліжком. Збоку старий диван у кутку виглядав так, ніби на ньому катували.

— Повернись ліворуч, — скомандувала я.

Я втисла коліно в матрац прямо між його розсунутих стегон. Джон повільно повернув голову. Погляд ковзнув по моєму голому плечу, де вибилася лямка ліфчика, і зупинився на губах.

— Мені подобається, коли ти зверху, русалонько, — прохрипів він.

Голос завібрував низько в животі, змусив соски затвердіти й боляче тертись об тканину зсередини.

— Стули пельку, Джонні. Зараз буде боляче.

Пальці торкалися його гарячої шкіри. Клята уява підсовувала кадри річної давнини: як його м’язи напружувалися, коли член занурювався в мене. Довелося силоміць вирвати себе з думок й схопитися за край закривавленої майки, яка служила тимчасовою пов’язкою.

Тканина відлипла з вологим звуком. Джон лише зціпив зуби. Захрипів, але не ворухнувся. Куля вирвала сантиметровий шматок м'яса. Рана виглядала паскудно. Рвані краї та багряна юшка, що бруднила матрац.

— Дивись не обісрись від болю, Джонні, — процідила я, і холодний піт залоскотав хребет. — Хоча, визнаю, не все так паршиво. Буває й гірше.

Ганчірку занурила в теплу воду й обережно торкнулася країв рани. Він знову повернув голову; очі були каламутними. Йому, однозначно, боліло.

— Ти як завжди мила, — видихнув він. — Тобі обов’язково постійно прискати отрутою?

— Так. Бо інакше всякі мудаки на кшталт тебе швидко можуть мною скористатись. Думаєш, якщо я лишилась, то стала твоєю домашньою грілкою? Не дочекаєшся.

Тіло під моїми руками здригнулося, а пальці Джона вп’ялися в ковдру.

— Я вже тобою скористався, Сирено. І ти знаєш, що кайдани тут ні до чого.

— Нічого не робиться без мого «так», — рука знову опустила ганчірку в миску. Вода миттєво стала ще бруднішою. — Знаєш, я от одного не збагну. Чому ти служиш таким, як Трой? Чи тій істеричній мегері? Гроші, звісно, не пахнуть, але ти не схожий на фаната тортур.

— Знову компліменти? — брова Джона іронічно злетіла вгору.

— Тільки факти, бовдуре.

— Маркус Арчер був мені за батька. Коли мій власний старий вирішив самоліквідуватися, Маркус витягнув мене з багна. На Троя він ніколи не покладався. А от я... мене не цікавили гулянки чи дешеві дірки.

— Хм.

Кутик його губ ледь сіпнувся.

— Він вчив мене всьому: водити, стріляти, читати людей по обличчях.

— Ага. І зробив із тебе породистого ланцюгового пса. Батько року, нічого не скажеш.

— Не треба так. Вбивати — був мій вибір. У Маркуса ворогів вистачало, я просто віддячував за життя. І в мене виходило надто добре.

— То ви з молодшим Арчером типу названі брати? — я віджала тканину.

— Срань господня, ні. Той вилупок ненавидів мене сильніше за федералів. Поки старий був живий, Трой навіть дихати в мій бік боявся. А вже потім, коли вдова прибрала справи до рук... мені залишилася тільки брудна робота.

— Хочеш правду? — миска з каламутною водою відлетіла на тумбочку.

— Я вже оцінив твою безсумнівну відвертість.

— Твій містер Арчер тебе офігезно підставив. Зробив улюбленою домашньою тваринкою, яку ненавидить увесь його виводок. Він хоч на секунду подумав, що з тобою буде після його смерті? Ні. Залишив тебе одного в кублі змій із контрактом на вічне рабство.

Джон мовчав хвилину, дивлячись у стелю.

— Якщо дивитись під таким кутом, то це паскудно, — нарешті визнав він.

— Я про те й кажу. В тебе могло б бути нормальне життя, а не поїздки по мотелях із діркою в плечі. Ти ж вартий більшого. Хоча б тому, що досі мене не пристрелив, — я стисла кулаки, слова вилетіли з рота швидше ніж я їх зрозуміла. — Трой би такий шанс не проґавив.

— Може, колись я скористаюсь твоєю порадою.

— Пх. Розбігся. Тримай свої поради при собі, а яйця — у відведеному їм місці.

Я піднялася з ліжка.

— Тобі треба і решту туші промити. А то пахнеш так, ніби вже почав розкладатися, а я планую сьогодні спати без протигаза.

— Ти ж сказала, що рана — дрібниця.

— Сказала, що не все так погано. А мірки «поганого» у вбивці та офіціантки дещо різні, Джонні. Для тебе подряпина, а для нормальних людей — привід викликати священика. Йди в душ, поки я не передумала тебе шити.

Він почав скидати сорочку, і я заціпеніла.

Тканина відлипала від шкіри огидним хлюпанням. Джон скривився, повільно стягнув рваний рука. На його лобі виступили великі краплі поту, що повільно скотилися вниз у щетину. Чи то я просто збоченка чи то давно не було добротного сексу. Та вже яка різниця?

— Воу, стоп! — я різко затулила очі долонями, але пальці зрадницьки розійшлися, щоб підглянути крізь вузькі щілини. — Не тут же, вилупку.

— Боїшся надто збудитись, русалонько? — від його низького хрипу в мене всередині все перевернулося.

— Ага, помрій. Мене ж так «збуджує» запах тельбухів і гниючого м’яса. Хоча торс у тебе... — я заткнулася, бо язик уже почав випереджати здоровий глузд.

Я відвернулася до стіни, впиваючись нігтями в долоні. Серце гатило в горлі. Кому я брешу? Кров це останнє, що мене лякало. Мене лякало те, як сильно я хотіла в його обійми прямо зараз. 

— Я швидко, люба — він видавив оскал. — Сподівайся, напір тут такий, до якого ти звикла самотніми вечорами.

— Йди вже, паскудо, — гаркнула я в порожнечу перед собою.

Я витрушувала з наплічника на ліжко своє ганчір’я. Безформні майки, шкарпетки аби тільки не думати про голого Джона. Але заплющити вуха було неможливо. Важкі кроки по скрипучій підлозі. Шурхіт джинсів, що нарешті впали на лінолеум. А потім — звук води. До болю стиснула в руках чисту футболку. Остання ідіотка. Він там. За тонкими дверима. Поранений, виснажений, голий і беззбройний. Ключі від «Доджа» виблискували на тумбочці поруч із моїм наплічником. Один ривок. Один крок до дверей — і Бостон прийме мене у свої холодні обійми. Мені мало бути плювати, чи стече він кров’ю, чи знайдуть його люди Ебігейль.

Але ноги наче приросли до підлоги.

З-за дверей донісся його хрипкий стогін. Вода торкнулася відкритої рани. Уява, наче скажена, малювала картину: він стоїть під струменями, голова опущена, здоровий кулак упирається в кахель. По широкій спині, по кожному шраму й татуюванню стікають криваві потьоки. Я пам’ятала смак його шкіри. Пам’ятала силу цих м’язів. І мені так не вистачало його члена... дикого відчуття повноти, в якому я боялася зізнатися навіть під дулом пістолета.

— Що ж ти робиш, Джонні... — прошепотіла я, та не зводила очей з дверей.

Я сіла на краєчок ліжка, я слухала воду. Кожна секунда розтягувалася в годину. Параноя все ще кричала про втечу, але тіло здалося. Виснажена до кісток, я хотіла лише одного — змити з себе липкий піт.

Звук води стих раптово. В мотелі запала тиша.

Двері ванної відчинилися зі скрипом. Звідти повалила густа пара, з запахом дешевого мила та розпареного чоловічого тіла. Джон вийшов, обмотав стегна тонким жовтуватим рушником. Без свого костюма він здавався ще масштабнішим. Вода стікала по грудях і зникала у грубій ворсі рушника. Поранене плече виглядало жахливо Набрякла шкіра навколо дірки знову почала сочитися густою кров’ю.

Він зупинився посеред кімнати, важко дихаючи. Погляд був каламутним, лихоманка вже почала стомлювати його.

— Твоя черга, — кинув він хрипко, киваючи в бік ванної.

Я підхопила речі, спробувала не дивитися на його прес і на те, як низько тримається рушник, відкриваючи зухвалий трикутник м’язів, що йшов униз. 

— Не здумай вирубитись, поки я там, — кинула я через плече. — Бо я не збираюся шити труп.

Зачинила двері на засувку і притулилася до них лобом. Бляха. Паскудство. Як викинути з голови хворе бажання, щоб він втратив свідомість? Тоді б я могла торкнутися його так, як хотіла, і він би навіть не дізнався, що я програла цю війну.

Дзеркало запітніло, кахель ще зберігав тепло його тіла. Зірвала з себе брудні речі і ступила під гарячі струмені. Полегшення було миттєвим, але коротким. Навіть тут, за зачиненими дверима, я відчувала чоловіка, який мав приставити мені ствол до скроні, але натомість сидів за стіною, стікаючи кров’ю.

Пара заповнила кабінку. Я Притислася спиною до слизької плитки, дозволила воді обмивати груди, але внизу все одно палахкотіло. Перед очима стояв м’язистий виродок у вологому рушнику, з краплями води, що скочувалися по широких плечах, і поглядом, який обіцяв розправу. Низ живота занив різко й тягуче і коліна підкосилися.

Розсунувши ноги, я підставила себе під гарячий потік — прямо туди, де все вже пульсувало від нестерпного бажання. Пальці знайшли набряклий клітор. Почала швидко пестити себе, караючи власне тіло.

Згадала образ його гарячого члена, коли я нишпорила в його кишенях на узбіччі. Я пам’ятала, як він відчувався рік тому. Як кожне його проникнення змушувало пальці на ногах скручуватися, а розум — вимикатися. Уявляла, як він зараз входить у мене, без жодних прелюдій, грубо стискає мої стегна, як він закидає мою голову назад і впивається зубами в шию.

Рухи пальців стали інтенсивнішими. Я зціпила губи, щоб не закричати його ім’я на весь мотель. Я була вже на самому краї... У вухах зашуміло, залишилася лише болюча пульсація.

І тут у двері безцеремонно постукали.

— Русалонько, ти там далеко не запливай, — його хрипкий голос перервав мою насолоду. — Мені стає дедалі гірше. Я не хочу померти, поки ти там розважаєшся.

Я здригнулася. Оргазм, що був за міліметр відкотився, залишаючи після себе лише розчарування і лють.

— Чорт! — вилаялась я на всю ванну, і з розмаху вгатила кулаком по стіні. — Паскуда ти, Джонні!

За дверима почувся його низький сміх.

— Менше емоцій, Меггі. Виходь уже, — кинув він, і я почула, як він відійшов, ступаючи до ліжка.

Простояла під водою ще хвилину, намагалася вгамувати тремтіння в ногах. Витерлася насухо й натягнула стару футболку на голе тіло. Тканина миттєво обліпила соски, які все ще були твердими від нерозрядженого збудження. Відчинила двері й вийшла в кімнату, дивлячись на нього вовком.

Джон сидів на краю ліжка, блідий як смерть, але зі знущальною іскрою в очах.

— Твоя черга страждати, — процідила я, схопила з тумбочки голку й пляшку горілки. — Зараз я зроблю так, що ти забудеш, як сміятися.