Раді Вас бачити!

«Бриз» не мав нічого спільного з морською свіжістю. Підвальний рай для тих, хто мав забагато грошей і замало совісті. Тут пахло розлитим джином, дорогим парфумом і солодкуватим димом кальянів.

Стіни, обшиті темним оксамитом, поглинали всі звуки, крім глухого гуркоту басів, що вібрував прямо в кістках. Освітлення агресивне. Багряні та неонові промені в напівтемряві підсвічували то блиск діамантів на чиємусь зап'ясті, то вологі від поту тіла на танцполі.

Сьогодні, на Гелловін, «Бриз» перетворився на справжню галерею потворства. Під стелею гойдалися справжні м'ясні гаки, обплутані штучною павутиною, а за барною стійкою миготіли стробоскопи, заховані в копії людських черепів.

— Меггі, ворушися! П’ятий столик чекає на своє замовлення, — крикнув адміністратор.

Я поправила свій сьогоднішній образ у каламутному дзеркалі службового приміщення. Цього року концепція закладу була простою до нудоти: «Небеса та Пекло». Усі офіціантки перетворилися на янголів. Білі для тих, хто вдавав із себе святого, і чорні для тих, хто прийшов грішити.

Роль «Падлого ангела» випала мені. Короткий клапоть шовку замість спідниці, шкіряний ліф і ботфорти на платформі. Але волосся... Кляті виродки зав’язали мені два високі хвостики. Хто взагалі вирішив, що дитяча зачіска на напівголому тілі — це сексі? Хотілося блюванути прямо на адміністратора.

За спиною стирчали маленькі крила, які постійно чіплялися за дверні одвірки, а на обличчі було легке чорне мереживо навколо очей, що мало додавати загадковості, а насправді лише заважало нормально бачити піднос.

— Меггі, ти виглядаєш... гаряче, — кинула Лія, проходячи повз у білому німбі, що криво звисав над її головою.

— Я виглядаю як ідіотка, яку переїхав потяг із фетишистами, — процідила я.

Я підхопила тацю і вийшла в зал. «Бриз» вив. Баси гатили по вухах, неон заливав залу їдким світлом. Я ходила між спітнілими тілами, намагалась не зачепити нікого своїми обскубаними крилами.

В образі янгола, з волоссям у хвостах і мереживом на обличчі, мене не впізнає навіть рідна мати, та вона і так вже забула про моє існування.

Я відсунула важку портьєру й зайшла до VIP-кабінки. Тут панував напівморок та густий дим сигар. Повітря було таким щільним, що легені пекли з кожним вдихом. Четверо господарів вечора обговорювали справи, не звертаючи на мене жодної уваги. На низькому столику, між попільничок та купюр, витанцьовувала стриптизерка. ЇЇ шкіра блищала від поту, а підбори стукотіли по дереву.

— У мене немає часу обговорювати херню! — гаркнув лисуватий коротун у сірому костюмі. — Постача має бути завтра. А краще — ще вчора. Мої терміни горять, люди в паніці. Ми не можемо тримати товар у порту так довго, копи вже водять носом!

Мовчки почала розставляти кришталеві склянки для віскі навпроти кожного. 

— Це лише один день, Скотте. Ніхто не здохне, — відповів молодший, у червоному піджаку. Його волосся було вкладено у формі маленьких гострих ріжків — справжній чорт у вертепі. Він відкинувся на спинку дивана і голодним поглядом пожирав промежину танцівниці. — Мої експерти мають перевірити товар. Щоб ти не втюхав нам розводняк замість чистого продукту.

— Ти натякаєш, що я кидаю клієнтів? — завівся лисий, і на шиї здулася вена.

Довіра в цьому бізнесі — штука хитка і дорожча за героїн.

Коли розливала віскі, звуки клубу миттєво відсунулися на задній план. Чоловік, що сидів навпроти, був тінню з мого минулого. Я б упізнала його навіть п’яна в дим, у повній темряві, хоч через сто років. Чіткі риси, спокій хижака і крижані очі, які бачили мене босою і витраханою.

Мій кілер сидів прямо переді мною.

У грудях похололо. Рука здригнулася, коли я поставила склянку перед ним. Він миттєво потягнувся за напоєм, на долю секунди зачепив мене байдужим поглядом, наче я була частиною меблів.

— Дякую, — кинув він пошепки і знову повернувся до розмови чоловіків.

Бляха. Бляха. Бляха. Мені треба змитися. Зараз же. Попросити Лію, вигадати отруєння, вистрибнути у вікно, що завгодно. Я закінчила розливати віскі й уже збиралася йти, як груба рука різко перехопила моє зап’ястя.

— Не так швидко, янголятко, — прошипів «червоний піджак».

Мить — і я вже сиділа на його колінах. Його пальці в’їлися в мою шкіру. У кублі це було звичною справою. Клієнти любили вщипнути, притиснути, помацати офіціантку під спідницею. Зазвичай чайові після такого перекривали огиду, але не сьогодні. Тільки не під поглядом навпроти.

Мій пульс пришвидшився. Кілер навіть не повернув голови. Він повільно попивав віскі. Це змусило мене трохи видихнути. 

Він не впізнав. Звісно, не впізнав. Нове волосся, маска, нічний клуб. Я тепер ніхто.

— Мені нудно, — подав голос четвертий чоловік, найменший серед усіх. Він явно під кайфом. Зіниці розширені, пальці безперестанку смикали сорочку. Він підійшов до стриптизерки. — Хлопці, додамо вогню у вечірку, бо я зараз засну.

Той дрібний гамнюк різко смикнув дівчину за стегна і розвернув її до себе. Він впивався зубами в її шкіру, наче голодний. Коли його зуби зімкнулися на її внутрішньому стегні, дівчина зойкнула від болю, але продовжувала рухатися. Чоловік зареготав. На його губах з’явився слід від її крові. Він її повільно злизав, насолоджуючись смаком.

Сраний садист.

Я перевела погляд на свого кілера. Його очі були прикуті до виродка з презирством. Він стиснув губи, і в кутиках рота залягла жорстка складка. 

Він не брехав минулого року. Він іншої породи. Він — вовк серед цих гієн.

Я заворожено дивилася на його вилиці, як світло неона підкреслює шрам біля скроні, і моє тіло зрадницьки згадало. Важкі долоні, хватку на потилиці й те, як він розтягував мене зсередини, вибиваючи всі думки. Низ живота наповнився тягучим жаром. Срань. Я збудилася прямо на руках у чужого чоловіка, дивлячись на того, хто мав би мене пристрелити.

Ніж для льоду опинився в моїх руках, щоб бодай чимось їх зайняти. Почала з силою розбивати великі шматки . 

Але тут рука «червоного піджака» пішла в атаку. Пітна долоня повільно поповзла з зовнішньої сторони стегна на внутрішню, дуже близько до білизни. Якщо виродок торкнеться моєї вологої шкіри, він подумає, що я течу від його мацання, а не від спогадів про того, хто сидить навпроти.

Мене мало не знудило від цієї думки. Від огиди я стисла ножа для льоду. Видихнула, намагалась не здригатися, але м'язи напружилися.

Миттєвий жест помітив синьоокий незнайомець.

Він повільно перевів погляд з садиста на мої руки, що стискали зброю, а потім підняв очі вище і впився поглядом у мої. На секунду мені здалося, що він перестав дихати.

— Скотте, — подав він голос, не зводячи з мене очей. Голос був низьким з відчутною загрозою. — Твоє янголятко зараз відріже тобі яйця ножем, якщо не прибереш руки. Не схоже, що їй подобається коли мацають без дозволу.

«Червоний піджак» на мить завмер, здивовано подивився на кілера, а потім на мене. Його пальці зупинилися в міліметрі від моєї білизни.

— Перепрошую за мою неввічливість, — процідив чорт з п’яним азартом.

Він неохоче відпустив моє стегно і грубо обхопив мою шию, впиваючись пальцями в горло, і притис до своїх грудей. Від нього йшов запах солодкуватого кокаїну. Наступної секунди він по-собачому облизав мою шию від самої щелепи до ключиці.

Губи миттєво стислися, а до горла підкотила нудота. Пальці розслабилися і ніж для льоду з тихим дзвоном випав із рук у відерце. Я не могла вдарити його. Тільки не зараз. Тільки не під цим крижаним поглядом навпроти.

Нігті вп’ялись в диван.

Зберігай спокій, Меггі. Просто дихай. Не ставай сиреною, ти сьогодні янгол.

Він і так тебе майже впізнав. Якщо зараз смикнешся він тебе вирахує. І зараз він не дасть тобі піти.

Кілер повільно підняв склянку. Він бачив мій страх. Бачив, як я терплю наругу цього виродка. У його погляді промайнуло щось, наче він чекав, коли я нарешті випущу свої пазурі.

— Може, я піду і принесу ще пляшку? — мій голос тремтів, але я стримувалася. Я дивилася на «червоного піджака» і благала подумки: 

«Відпусти, виродок, просто дай мені вийти».

— Це було б вельми доречно, — прошипів він і нарешті розтиснув пальці на моїй шиї, але не поспішав відпускати. Повернув голову до мого кілера. — Що скажеш, Джоне? 

Коли почула це ім’я, усередині щось лопнуло. Мій, виснажений роками втеч, мозок видав збій. Короткий смішок вирвався з моїх грудей раніше, ніж я встигла закрити рота. Не тонкий дівочий смішок, а хрипкий звук людини, яка щойно усвідомила всю іронію свого прокляття.

Я миттєво затулила рота долонями, але було пізно.

У кабінці запала тиша, від якої заклало вуха. І Скотт, і мій кілер тепер дивилися тільки на мене. Якщо перший виглядав просто здивованим, то Джон... Джон насупився. 

— Щось не так? — він повільно нахилився вперед, скорочуючи дистанцію між нами. 

Я розпачливо замахала головою, намагалася не дивитися йому в обличчя через мереживо маски.

— І-ікотка... — видавила я, і тут же вдавано смикнулася всім тілом. — Ік! Пробачте... це .... Ік!

Скотт ззаду мене гучно зареготав, плеснув долонею по столу: 

— Бачте? Налякали дівку своїми розмовами про роботу. Йди вже, принеси нам «Хеннессі», янголятко, і нехай бармен хлюпне тобі заспокійливого.

Я не чекала другого запрошення. Різко підхопилася, взяла порожню пляшку і вилетіла з кабінки, ледь не збила з ніг стриптизерку біля входу.

Щойно важка портьєра опустилася за моєю спиною, я впала плечем на стіну. У грудях гупало так, наче я щойно пробігла марафон. Я закрила обличчя руками й... розсміялася. Тихенько, щоб не привертати увагу охорони.

Джон? Серйозно? Його справді звати Джон! Минулого року я охрестила його «Джоном Віком» просто тому, що він виглядав як професійна смерть у дорогому костюмі. А виявилося, що я вгадала. Це було настільки безглуздо, що на мить страх відступив, поступився місцем дикому захвату від цієї випадковості.

Але веселощі тривали недовго. Я Меггі. Я офіціантка. І я маю вшиватись звідси.