Спочатку:
На сторінку книги
- Ви збожеволіли?!
- Я дам вам скільки завгодно тольків (їхня грошова валюта)!
- Та я вас зрозуміла, але пане Камільє, я-...
- Я сказав, ця сукня має бути готова уже до цього вечора!
- АЛЕ ЦЕ НЕ МОЖЛИВО!
- Немає нічого не можливого.
- Слухайте, платіть скільки хочете, але я все одно не зможу встигнути зіткати цю сріблясту весільну сукню за 5 годин!!! - вже істерично репетує на мене швея.
- Від цього залежить ваше майбутнє.
- В сенсі?!
- Якщо цей шлюб не утвердиться - у мене не буде сина, який посяде моє місце найкращого лицаря і хто буде захищати вас у старості та ваших дітей від драконів після моєї смерті? - монотонно протараторив і це подіяло на неї - Я ж не просто один з них, а тепер ще й треную новачків, без мене гідних більше не буде.
- А?! Д-добре, я все зроблю... Тільки будь ласка дайте мені хоча б на півгодинки більше часу!
- Домовились, беріть плату вже! - кладу на стіл - У вас точно буде час, бо все одно моя дружина знепри... Кхем, заснула та спить. Відпочиває перед церемонією.
Вийшовши звідти я повернувся до неї в кімнату.
Якщо ти станеш моєю... Дружиною, то я обіцяю, що дбатиму про тебе. До того моменту коли ти поставишся до мене так само зневажливо як твій "прекрасний таточко"! - думав, дивлячись на ту сплячу красуню, з перев'язаним пальчиком.
Я вмію будь-які поранення перев'язати інакше би давно вже вмер у походах, тож цей пальчик для мене був як на один укус - легкий.
- В-ви...
- О, ти вже прокинулась?
Якраз почав вдягатися до церемонії.
Новий похід уже скоро... Я мав всього лише один день для перепочику в місті після попереднього походу, але цей Моне якимсь чином "вистежив" мене з тим листом!
Ох... Досі повірити не можу, що все це дійсно правда, але вже будь-що-буде! Все одно я поїду на декілька років і не буду її бачити, а потім коли повернусь подивлюсь на її поведінку і подумаю чи залишусь з нею. Хоча, трясця, що значить "подумаю"?! Вона ж донька твого ворога! Повірити не можу, що я дійсно вже встиг забути про це!
Не купляйся на те її невинне ангельське личко, Бруно! А раптом це все їхній план?! Раптом вся ця сімейка за одно щоб вбити мене? І та Анджеліка лише прикидається такою "затурканою"?
Ох-х-х... "Нікому не довіряй" - правило, якого я почав дотримуватися після смерті батьків.
Якщо так подумати я втратив більшу частину друзів після того інцидента, бо уже не міг і їм довіряти. Мені все здавалося, що і вони проти мене та взагалі всі люди...
- Дя-дякую за п-палець, м-можете вийти?
- Добре...
Вона завжди така заїклива чи лише зі мною?
Наостанок сказав їй щось про її страх до мене та й вийшов. Вона не перестане бачити в мені якесь чудовисько, це ж видно по ній!
Та варто подбати про те щоб ту весільну сукню зараз же притарабанили на перший поверх. Потрібний термін швеї вже збіг. Та блондинка довго лежала без свідомості. Час вдалося виграти.
Спустившись, я побачив її на дивані.
- Неймовірна... - так і вирвалося з моїх вуст.
Служниці теж були вражені її сяйву на сонці.
Їй сподобається? Їй точно має сподобатись чи... Ой, та чого я переживаю взагалі?!! Сам тепер не розумію чому я так наполіг на тому щоб самому обрати сукню для неї?!
Ну... Стало жаль її. Серце аж країтись почало коли та маленька як дитина уві сні непритомна бурмотіла зі слізками що хотіла те плаття Попелюшки, а батько їй чомусь не дозволяв.
Хоча вони набагато багатші за мене, то якого милого він не міг їй то дозволити?! Я не розумів, але все одно витратив на ту весільну сукню стільки грошей... Ще якщо зараз та розбещена почне фиркати, що їй не сподобалось... Я не знаю, що я їй зроблю тоді...
Швея ледве встигла створити її за 5 годин.
...
Спускаюсь вниз з легким хвилюванням і завмираю на сходинках зверху, забачивши як вона кружляла в ньому перед дзеркалом.
Та жінка точно правильно зрозуміла мою фразу "не жалійте срібла!".
Анджеліка... Вона була просто неймовірна в ній!!!
Очей відвести не міг від тої "принцеси Попелюшки"...
Сяє... Вона вся засяяла, при чому не лише ззовні! Сяяла як кришталевий ангел!
- А у н-нього х-хороший с-смак... - тихо бурмоче вона, розглядаючи себе дзеркалі.
Сяюче, але водночас скромне плаття без вирізів чи декольте на мою думку дійсно добре показувало її справжню душу, серце та характер.
Я побачив та відчув у ній таку скромність, яка зовсім не притаманна герцогині, особливо її рангу.
Якщо це дійсно її справжня сторона, а не фальшиво-зіграна роль, то я не жалію, що така як вона стала моєю дружиною. Бо хоч я і сам герцог тепер, але в душі все той же по натурі простий хлопець із села, і думав, що така як Анджеліка ніколи не зрозуміє мене, тому що народилась із золотою ложкою у роті.
Як же я спершу помилявся на її рахунок...
Навіть вибачитись перед нею захотілось хоч я й ні разу не назвав її розбещеною дівчинкою.
Радіє як дитина солодкому зараз, а-ха-х! Ох, а як ті туфельки забачила то вже взагалі забула як говорити наче. Видивляється на них, взуває. Яскрава посмішка не сходить з того ангельського личка блондинки.
Раптом вона здивовано мацає себе за талію та по боках і питає:
- Ви за-забули корсет?
- Ні, схоже твій чоловік забув його придбати до сукні - чомусь насмішкувато починає відповідати служниця.
Чому... Та й взагалі чому це до неї звертаються на ти? Анджеліка - це ж герцогиня цього помістя та власниця земель Ґамільтона! Найбільших земель в наших краях...
- А-ха-х, і пощастило ж тобі з ним! - саркастично додає друга служниця.
- Так, і смак такий жахливий... Надто скромне плаття.
ЩО ЗА...?! ЩО ВОНИ НЕСУТЬ?!! ТА ЗА ТАКУ ГРУБІСТЬ ПАНИ МОГЛИ КИДАТИ В КОЛОДЯЗЬ СВОЮ ПРИСЛУГУ!
- Ще б пак! У вашої сестри Вікторії весільне плаття було неймовірним! А цей пожлобився на прикраси та взагалі взяв лише срібло!
Ну тут вони гноблять мене, а не її, мовляв я "жлоб" (Хоча витратив майже все що мав з собою на цю сукню), але...
- Не дивно що тобі здається що в нього хороший смак, ти ж свого не маєш, а-ха-ха-х!
ЩО?!! А ЦЕ ВЖЕ ВЗАГАЛІ ПІК ГРУБОСТІ З ЇХ СТОРОНИ! ТА ЗА ТАКЕ ВОНА В ПРАВІ НАКАЗАТИ ЩОБ ЇМ ОБПЕКЛИ СПИНИ ГАРЯЧИМ ЗАЛІЗОМ!
Натомість замість очевидного гніву, я бачу на її личку розчарування, сум та навіть... СЛЬОЗИ?!
Кудрява блондинка просто залилася слізками та закрила лице руками, витираючи їх. З огидою дивилась тільки тепер почала дивитись в дзеркало дзеркало чи то на себе, чи то на ту сукню, а вони... Ті довбані служниці просто відверто насміхалися з неї!!!
Вона що не рідна донька Моне чи що?!! В болоті її знайли і тут по милості тримають, чи що блін?!
Кулаки зтистунись давно від гніву.
Не витримав та пішов, ні, я вбіг прямо туди. Накричавши на них відчув, спокій та полегшення.
- Я прекрасно усе чув і розумію чудово хто і що там мав на увазі! - продовжую кричати - Так от, відповідаючи на ваші запитання, по-перше, корсет я не забув, я не хочу щоб моя дружина під час весільної церемонії у церкві замість молитви страждала від болю та думала тільки про те як же їй важко стояти у цьому корсеті довбаному, по-друге, я обрав те, що дійсно подобається мені, те, що дійсно я уявляв на її тілі і, те, що дійсно відображає неймовірну красу її душі у повній мірі, а ви, безсоромні, яке вам діло до того, хто у що вдягається?! Я обрав те, у чому вона буде щаслива! В кінці кінців носити це не вам, тому що вашого весілля не буде НІКОЛИ! Я чудово знаю, що ваш пан хоче щоб усі служниці до самої старості прослужили у цьому помісті, то ж мабуть ви так намагаєтеся свою злість вилити на невинну дівчину! Якби ви всі були служницями мого замку, то за таку поведінку з моєю дружиною я б вас усіх-...
Не сказав, що обрав таку сукню, бо почув від неї ж непритомної таке бажання, бо дивно мабуть це прозвучить зі сторони. Та так ніби я хвалюсь тим, що виконав її бажання. Та хвалитися тим що ти зробив те чого бажала твоя дружина - це все одно що хвалитися тим, що вмієш дихати.
Раптом вбігає її шокований батько та перериває мене.
Шкода, бо чую не сказав і половини...
А цей старий тут вишкірює таку здивовану пику! Він не любить її... Моне не любить свою старшу доньку!
Він би не дозволив так до неї відноситись якимсь служницям якби дійсно любив її! Його ж так всі бояться! Одна його лиш фраза "ніколи не ображати Анджеліку" уже зробила б так щоб ніхто і пискнути зневажливо в її сторону не посмів би!!!
Та й її поведінка теж все виказала за неї без слів... Вона ні слова не сказала служницям коли вони ображали її, а навпаки немовби погодилась з ними і знала, що "заслуговує" таке почути у свій адрес!
Почав розбиратися з батьком, але видно що він не хотів визнати правди, тому ніс якусь маячню про те, що "Це нові служниці, і я не знав, що вони такі... Доню, чому не сказала, що тебе ображають?"
ПХАХ! ЛИЦЕМІР! ЯКИЙ ЖЕ ВІН ОГИДНИЙ МЕНІ!
Та нові служниці на новому місці тим паче не посміли б себе так повести! Будь-хто на новій роботі намагається справити найкраще враження на своїх господарів, який їм сенс хамити їй?!
Це настільки недолуга та нахабна брехня, що мені аж захотілось пройтися кулаком по його зубах! Особливо коли так ласка-а-аво запитав в неї: "Доню, чому не сказала що тебе ображають?"
Та Анджеліка з таким подивом глянула на нього в той момент, немов би вже виказавши "А що б я сказала? Тобі все одно".
Її ж можна читати як відкриту книгу! Якщо хтось бреше вправно біля неї, вона все одно все видасть одним лиш тим личком.
Не було вже бажання слухати ті брехні, ще й коли прийшла її мати, тому просто простягнув їй долоню щоб піти.
Вона здивувалась, і я лише зараз помітив, що після моїх слів до служниць Анджеліка весь час дивно дивилась на мене.
Нерішуче та повільно простягає мені свою тоненьку рученьку. Щойно поставила, я відчув, що вона холодна, хоча зараз літо...
Вивів її з того зміюшника, йдучи вперед.
Білявка у сяючій сріблястій весільній сукні по відчуттям немовби бігла, аж підстрибувала трохи за мною. Проте, я не дивився на неї назад. Хотілося дивитися лише у майбутнє. Наше майбутнє, можливо...
Це так дивно, але думка про те, що я буду бачити її постійно в майбутньому ніяк мене не відштовхує, а лиш стає більш звичною та навіть... Природньою?
Її мала долонька в моїй немов закам'яніла. Її що ніхто ніколи за руку не брав чи що? Так реагує ніби це вперше. Серйозно навіть пальчиком ніби боїться поворушити.
- П-по-почекайте! - ледь чутно бурмоче і я спиняюсь.
Хоче щоб я відпустив її руку?
- Вибачте, пане Камільє, карета буде через 30 хвилин - каже служник їх сім'ї, вийшовши нам на зустріч посеред двору.
- Що?! Ми ж тоді запізнимось на церемонію!
Там будуть лицарі моєї команди, а я "прославився" як той хто завжди на всі тренування приходить вчасно, та й взагалі я дуже пунктуальний, а тут вперше можу кудись запізнитися?!!
І щойно ще не відійшов від цієї новини як відчув, що чиїсь маленькі пальчики сіпають мене за одяг.
Обертаюсь, опустивши очі вниз до тої крихітної сріблястої Попелюшки.
Точно... "Кришталик"! Так і захотілось її так назвати в той момент, але спершу вагався. Дивно мабуть звучить? Але одне її око, те що сіре, має колір кришталю, а друге, блакитне як небесний діамант... Це слово більш ніж підходить їй як одне з милих звернень! Хоча може й ні...
Вона кліпає війками частіше від хвилювання щойно я починаю дивитись на неї ближче.
- Що ти хотіла сказати мені?
- Д-д-дякую... - не зрозуміло за що каже і раптом сльоза випливає з її сірого ока.
Чому?!! Я зробив все щоб не плакала. Сукню обрав таку як хотіла, не мовчав коли її ображали, не був грубим, наче...
- Ой! Ви-вибачте... - хоче обернутися та заховатися, ніби їй соромно за свої сльози.
Я погано розумію жінок, бо мало з ними взаємодіяв. Коли мені було до них якщо все чого я прагнув це стати найсильнішим та найвідомішим лицарем у всіх землях нашого краю?
Постійно загартовував себе та своє тіло, звикав до будь-якох умов життя. Та якби вона бачила як я жив раніше, та й зараз у походах, то б збридилась!
Але зараз мені здалося доречним обійняти той заплаканий кришталик...
Далі буде...
