Спочатку:
На сторінку книги
- Давайте я вам розплету волосся, добре, пані?
- Д-добре...
- А потім ви приймете ванну?
- Угу...
- Також батько підготував вам ось це - вказує одна зі служниць на легку нічну сорочку, що лежала на моєму ліжку.
Навіть проста нічнушка була гарною... І цього батько не пожалів для мене через цей шлюб.
Одна зі служниць тепер ніжно розплітала мої два густих колоски на голові, а раніше все робили боляче мені.
Інша знімала прикраси: намисто, кульчики(сережки).
Стоп... КАБЛУЧКА! А каблучки на палець він мені так і не дав!!! Це ж найголовніше після церемонії в соборі... Виходить все таки не сприймає мене всерйоз, як дружину чи...
- Ось і все, давайте вставайте, ми вже нагріли водичку у ванній для вас.
- А?! Д-добре...
Повільно встаю, розглядаючи свої пальці без кільця... Ну чому ж він не дав... Навіть про фату не забув, а каблучку забув!
Хоча, ні, стоп... Якого милого мене це хвилює та тим паче засмучує?!! Ми ж не справжні наречені, чи не так?
Заспокійся, ти не маєш права йому щось говорити за таке!
- Додати у ванну пелюстки троянд та аромомасла?
Що за... Вони таке пропонували лише Вікторії...
- Т-т-так.
Ох, щойно я увійшла в ту воду то одразу відчула такий приємний аромат! То це виходить, що все тіло буде потім так пахнути коли я вийду...
Мабуть йому сподобається це і... Ой! Ні, про що я думаю?!!
- Пані, все добре? Можливо вода надто гаряча, бо ви вся червона стали неначе макові квіти!
- А?!! Ох, н-ні все добре!
Вона мене порівняла щойно з червоненькими квіточками маку, а до цього вони ніколи навіть на одну секунду не порівнювали мене з чимось прекрасним або хоча би з чимось нормальним, ні, завжди з чимось страшним та потворним або гидким чи вонючим, а тепер ось яке їхнє ставлення до мене стало і все це тільки завдяки Бруно...
Ах, я не можу відчувати до нього тепер жодної негативної емоції чи тим паче відрази та страху, тому що за цей один день він буквально зробив усе для того щоб я тепер не забажала навіть і на мить бути без... Без нього?!!
Невже я дійсно-...?!
- Перепрошую, пані, але ви вже там лежите більше кількох годин, шкіра може набухнути від води.
- А?! - оглядаюся по сторонам та відходжу від усіх своїх роздумів - Ой! Д-добре, виходжу!
Повільно підіймаюсь, відчуваючи як з тіла витікає блідо-рожева вода.
Мені дали ту сорочку та почали висушувати густе й дуже кудряве волосся багатьма рушниками.
Цікаво, що він зараз там робить один за столом? Про що думає? Може з моїм батьком зараз розмовляє?
- Ой... - тихо зойкаю, усвідомивши дещо.
- Щось сталося, пані?
- А ч-чому в-ви н-не дали мені панталони?
На мені ж була лише та сорочка, а під нею абсолютно нічого... Няня колись завжди мене змушувала ще з малечку носити щось під одягом, а тут таке!
- А для чого? - дійсно без насмішок питає.
- Н-ну як для чого?
- Послухайте, ну ви зараз будете йти у свою спальню і... Ну... Цей... До свого чоловіка - тихо шепоче одна зі служниць і до мене починає доходити.
Точно... Забулася про це поки милась!
Почервоніла сильно, а вони продовжили брати нові сухі рушники щоб витерати мої мокрі кудрі.
Ох, і що ж зараз там зі мною буде?!?
Може запитатися у них? У служниць щось про цей... "Процес"? Я ж нічогісінько не знаю-ю-ю!!!
Страшно трохи стало... Але страх цей був уже не таким як на початку дня при думках про таке. Ні, це скорше хвилювання через те, що я не знала як там воно все буде! Це виходить, що я вже й не проти піти на таке з тим, кого знаю один день?!!
Мабуть просто надто шокована від всіх сьогоднішніх подій, бо день цей дійсно був дуже довгим та виснажливим, а особливо сповненим різних емоційних переживань.
- В-вибачте, м-можна п-питання? - тихо бурмочу.
- Що? Вибачте, я вас не почула.
Повторила все те саме, але голосніше трохи.
- Звичайно, вам все можна, пані!
Ох, Бруно дійсно змінив їх!
- Н-Ну... Якби я цей... Можете... Ска-сказати будь ласка, що мене че-чекає там?
Всі вони одразу ж впали в ступор, а деякі почервоніли навіть. Ті, що висушували моє волосся аж впустили з рук рушники на підлогу.
Що таке?! Чому так реагують?!! Невже все настільки страшно?!!
Ну і як я тепер можу не переживати ЩЕ більше?!?
- Ви-вибачте, але ні в кого з нас не було такого досвіду, пані - відказує одна та, почервонівши, обертається від мене лицем назад.
ТРЯСЦЯ! То виходить дізнатись хоча б щось перед цим надії у мене таки нема...
- Я бачу ви здивовані, пані, але не розумію чому, бо ваш чоловік вже сам сказав, що пан Моне хоче щоб ми працювали тут до самої старості без заміжжя, тому не дивно ,що в жодної із нас цього ще поки не було і може й не буде ніколи... - несподівано тихо та навіть трохи винувато на вигляд бурмоче одна зі служниць, опустивши очі додолу.
- Ох... - співчутливо видаю їм.
- Тому зараз я думаю вам будуть заздрити всі служниці земель Ґамільтона, проте... Хочу щоб ви знали, насправді вашу весільну сукню ми гнобили не через заздрість! І вас саму теж не через це.
- Щ-що?
Чому вони раптом почали про це мову? Для мене і так завжди було очевидно, що гнобили мене всі, бо така як я просто заслуговує на це, а не через заздрість.
- Розумієте, насправді м-ми-... - заїкливо вимовила останнє слово коли інша служниця різко смикнула її за рукав
- Ти з дубу рухнула, Амеліє?!! Закрийся! Одне твоє слово і нам усім кінець!
Я не розуміла нічого з того про що вони говорили, але й не хотіла вмішуватись, не моє то ділл. Те, що в них там - це їхнє особисте. В кінці кінців хто я така щоб вмішуватись у життя служниць?
- Ось уже і ваші локони всі висушились! Трохи лише голова волога... Зашилити так чи все ж до кінця сушити?
Я сказала, що не варто тому, що вони і так мабуть уже з цілу годину висушували моє занадто густе волосся. А ще якщо будуть принципово до повної сухості робити це, то з такими темпами ця ніч коли не наступить.
Не те щоб я хочу цю ніч, але батько наче натякав, що це обов'язково має статися у цей же день після весілля.
Та й просто стояти тут і так довго чекати поки моє волосся висушать, гризучи себе тими думками в'їдливими про те, що ж там буде далі, було для мене просто нестерпно, тому я захотіла уже пошвидше розірвати це безкінечне коло постійного очікування незрозуміло чого, тож вийшла з ними із ванної кімнати.
Раптом чую хромаючі кроки в коридорі з палицею і одразу пробирає все тіло мимовільним тремтінням...
- Т-Тату?!
- Залиште нас! - різко сичить до служниць і вони злякано ледь не відбігають від нас.
- Щ-що таке?
Він уважно роздивляється мене з ніг до голови у тій білосніжній сорочці з вишитими знову зі справжнього золота нитками на них візерунків у вигляді житніх колосків.
Сама ж сорочка була не надто короткою, але й не надто довгою. Просто вище колін. Проте, я не звикла ходити в такому вигляді по коридорах нашого помістя. Тим паче без білизни під нею!!
Тож ніяково повільно відходила від батька.
- Куди йдеш? Замри! - шепотом кричить і я одразу слухаюсь від страху, після того як той гримнув палицею по підлозі.
- Виглядаєш ледь не вперше в своєму житті нормально, як адекватна людина - сухо каже той, а я дивуюсь.
Це вперше коли тато сказав мені щось хороше...
- Дя-дякую... - бурмочу, опустивши очі додолу та стиснувши тканину сорочки в руках відчувала як тіло немов би хоче заховатися кудись.
- Цієї ночі ТИ обов'язково маєш лягти під нього, зрозуміла мене?!!
- Т-так!
- Якщо завагітнієш - зможеш втримати його в цьому шлюбі, Анджеліко!
- З... За... Завагітнію?!?
- Так, а чого здивована така?! Вже давно не маленька дівчинка і думати не маєш, що все це відбувається лише через якийсь нещасний цьом!
- Т-так, але я-...
- Не знаєш нічого?
- Угу... Б-будь ласка, с-скажіть в-ви мені хоча б щось.
- Будь покірною та слухняною і виконуй абсолютно все, що він тобі скаже там от і все.
- В-все?
- Так, тоді все піде само собою, коли ти не будеш показувати якийсь свій дурнуватий норов, зрозуміла?
- Т-так, батьку...
- Ну от і все, йди давай. Але дивись мені! Якщо перед цим своїм походом він з тобою не розділить ложе, то ти більше не розділятимеш життя!
Ех... Та знаю, що якщо що, то мене вб'ють... Пам'ятаю...
Кивнула йому та мовчки почала підійматися догори до своєї кімнати.
Цікаво чи володіє він якимись землями як батько? Ну, всім лицарям сам король Річард видає якісь землі у знак винагороди за вбиття драконів, тож по ідеї, так, у нього вони мають бути. Тоді мабуть Бруно почуває себе приниженим, що це все відбувається тут у мене вдома, а не в нього? Але якщо батько сильно наполіг, то тут мабуть і сам засмаглий не зміг би нічого змінити...
З тремтячими ногами якось дійшла до третього поверху.
Стиснула тканину сорочки в одному кулачку, а іншою долонею повільно дотягувалась до дверної клямки.
Ох-х-х, що ж там зараз відбудеться?!! Господи допоможи мені! Нехай все буде добре, щоб там не сталося прошу!
Із молитвою в серці відчиняю ті двері з, червоного дерева і бачу перед собою Бруно який одразу ж встав з ліжка та дивно розглядав мене.
Почервоніла і стало трохи душно в цій кімнаті.
Поправляла комір та горловину сорочки на шиї щоб хоч так дихати стало легше, але не допомогло...
- Тихше-тихше, Анджеліко - повільно наближається до мене і я в повному розгублені не знаю, що робити - Тш-ш-ш, ти знову вся тремтиш - шепоче в саме вухо коли підійшов вже надто близько, від чого мене навпаки починає ще більше трясти.
- Я... Я... Я... Ах?! М? - зойкаю коли він просто обіймає мене знову як тоді біля карети.
По тілу одразу розповзається м'яке та ніжне тепло.
Мимовільно притуляюся сама теж, і поки його сильні руки міцно обіймають мене, я роблю те саме.
Дихання знову як тоді перехоплює від його сили та усвідомлення нашої великої різниці у зрості.
- Ти вже мабуть надумала собі там в голові не знати що про цю ніч, дурненька - шепоче на вухо та раптом цілує в маківку.
Я виринаю очима з-під його грудей і, дивлячись в ті два яскраво-блакитні вогники, бурмочу:
- Ал-Але ж ти с-сам говорив т-тоді про ц-це біля карети.
- Що саме? - відчуваю як ті великі пальці перебирають мої кудряві локони, немовби розчісуючи волосся щіткою.
- Н-ну... Т-ти ска-сказав, що я отримаю н-ніжності б-багато у ц-цю ніч...
Мабуть звучало так немов я дійсно хочу цього, але батько не залишив мені вибору.
- Я не зовсім те мав на увазі, але... Ти дійсно хочеш? - несподівано питає і я замовкаю, не знаючи, що сказати...
Він раптом цілує моє плече поверх тканини сорочки і я трохи здригаюсь.
- Не хочеш - монотонно стверджує та раптово відпускає моє тіло, звільнивши від обіймів - Хоч я тепер і твій чоловік, але змушувати не стану.
Ого... А я була впевнена, що він одразу накинеться на мене і все!
"Я відсічу всі твої кінцівки та віддам собакам на обід!" - згадались слова батька.
Одразу схопила його за край сорочки на рівні пояса та потягнула кілька разів коли він уже був обернений до мене спиною та кудись хотів іти.
- А?! - здивовано видав, обернувшись - Що?
- Я... Х-хо-хочу цього! - аж прикрикнула трохи.
Блакитноокий знову підходить ближче і бере моє обличчя за підборіддя, після чого цілує.
