Раді Вас бачити!

Ось і прийшов той щасливий день, якого Іван Горностай чекав усе своє життя. Залишилися в минулому бентежливі спогади, як вони з Танею взявшись за руки, вперше увійшли до РАЦСу аби подати заяву. Потім обирали святкове вбрання й купували обручки. Шукали відповідний невеличкий ресторан та обговорювали з дизайнером оформлення зали. Далі сперечалися з шеф-кухарем щодо меню, кількості блюд і перераховували гостей... І все це робили разом так завзято й злагоджено, наче народилися для спільних справ.

А сьогодні прокинулися й побачили, що за вікном усе біле! Не так часто тепер грудневий Київ може похвалитися першим снігом. Та ще більшим дивом було те, що сніг сипав вночі, а на ранок поступився місцем сонцю й лежав тоненьким пухнастим килимом. Яскраві промені на синьому небі віддзеркалювалися в тій недоторканій красі та підказували, що життя пари буде світлим, як цей зимовий ранок і чистим, мов перший сніг.

Навіть Геннадій Кіпрач забув про свій сум і, вдягаючи перед дзеркалом урочистий костюм з метеликом наспівував мелодію, яку колись вони дуже любили слухати з Нілою.

Ні, він не відбив у майора Карімова його кохану дружину. Навпаки, Генка щиро допоміг їм стати справді щасливою й повною родиною. Він страшенно хвилювався, коли вперше повіз Нілу до дитячого будинку. Як представити її дітям, що вже втратили віру в людей? Так, до нього вони звикли й приросли своїми маленькими душами, а що буде коли відштовхнуть її? Ту, що так натхненно бажає материнства!

Дива на землі бувають різні, але коли крихітна русоволоса дівчинка уважно подивилася на тьотю, а потім простягнула до Ніли рученята й попрохала обійняти її, Генка мало не заплакав! Як? Він врятував їх, леліяв і любив як рідних, а тут просто зайшла красива жінка й Інночка віддала своє серце їй... Ох, вже ці жінки!

Наступного разу поважний захисник маленької родини, Янчик, дозволив тьоті Нілі прийти з її чоловіком. А ще через кілька днів Карімови написали заяву про усиновлення. Далі були різні перевірки й довідки, але все стало на свої місця, коли в черговий приїзд подружжя почуло від Інночки:

– Мамо, я хочу додому! Янчику, чому ти мовчиш?

Хлопчику також сподобалися нові батьки, але він був старшим і розумів, що для повноцінного споріднення потрібен час та не хотів знову травмувати сестричку й відповів:

– Інка все ускладнює та я не проти...

Отак вони й зрослись. А Геннадій став частим і добрим гостем в домі Карімових. Як виявилося чоловік його колишньої коханої - дуже веселий і запальний дядько. Він вміє катати малюків на спині й підкидати до стелі так, що вони верещать на весь поверх. Також знає купу непристойних анекдотів й пече їх, коли дітки не поруч, а пиво - на столі! Виходить Ніла не так вже й прогадала з ним? Та Генка не ображається, він поважає Щастя й мріє знайти своє.

Сьогодні у нього дуже відповідальна місія: віддати в руки коханої жінки свого напарника і вчителя. Того, з ким вони вже з’їли свій пуд солі, а може й ні? Бувало, що над їх головами свистіли кулі чи кошмарило начальство. За спиною багато розкритих справ і деякі «глухарі». Ще залишався в пам'яті підлий наклеп та поранення вірного друга...

Ой, леле! Здається щасливе подружжя вже під'їхало до входу в ресторан, на білому коні (лімузині). Білосніжно-золотаві кульки гойдалися навколо дверей та, на фоні снігу, вже не були такі чарівні. Зате Генка поважно йшов з подружкою Тані трішки позаду молодят і поглядав на всі боки, гордо охороняючи їх тил.

Наповнений гостями зал зірвався аплодисментами й засяяв посмішками, а потім всі почали розсідатися за стіл. Спочатку радили встановити його буквою «П», але Горностай вперся у найголовнішу літеру свого життя й тому пригощатися й пити за щастя молодих вирішено було за пишною літерою «Т». Власне, як годиться. Так всім добре видно винуватців урочистості, свідків та батьків.

Мама Тані відносно очуняла й заради такого прекрасного моменту сиділа під пильним наглядом лікаря Дмитра Петровича. Це ж він рятував її доньку в ту шалену ніч, а ще дама йому дуже сподобалася й чоловік здається виконував тепер не лише лікарський обов'язок. Свати Горностаї в цьому зібранні трішки розгубилися, адже приїхали з периферії й тут нікого не знали, та це діло поправне.

Ось тамада дав слово батькам винуватців чарівного зібрання, а потім під звуки «Гірко!» народ почав молоти таку нісенітницю, що хоч безвісти йди. Та заради деяких товстеньких конвертів можна витримати одноразове катування. Все-таки непогані звичаї започаткували колись!

Квіти, що вже не вміщалися в горщиках на столі звісно зів’януть, та вдале доповнення до шлюбного кошика згодиться новоспеченим Горностаям. І до весільної подорожі, як мріяв Іван, вони попрямують далеко й сховаються від усіх на деякий час, аж доки обов’язок не покличе.

Далі оголосили про танець молодят і публіка завмерла, коли Іван обережно притис тендітну дружину до себе й повів у вільному польоті залою. І чому наречені завжди такі красиві? Хіба справа в пишному вбранні чи урочистій зачісці, з білосніжними лілеями під вуаллю. Ні, справа в очах, що сяють як те сонце за вікном або й краще. Вона дивиться на Нього й не бачить більше нікого на землі! Просто тулиться до того, кому довірила життя, все до останньої краплі.

А як дозволили приєднатися до таночка тим, хто вже наклюкався ігристого й чогось міцнішого, почалося справжнє божевілля. І пішло гуляння на селі!!! Молодята вибралися з хаосу й присіли трохи відпочити від постійної уваги та й взагалі спозарання на ногах товклися. Нехай собі народ відривається, для того й прийшли.

Тарік Карімов наблизився до Горностаїв з бокалом вина й примружив свій мудрий погляд:

– Ну, ось ти і в ярмі, брате! Хоча такої господині може побажати будь-хто на землі. Вітаю! Ви неймовірна пара. Що, Ваню, тепер ти знаєш навіщо ми народжуємося на світ? Щоб їх обожнювати й берегти. А ти, Таню, йому спуску не давай, бо Горностай дуже вперта й хижа тварина... Мовчу й не кажу «гірко», бо солодко від усієї душі!

Карімов скромно засунув до рук побратима тугенький пакунок і хотів піти, але Горностай його зупинив:

– Зажди, дорогий! Я не зрозумів: а де Ніла? Ти що з'явився до нас один?

– Щиро перепрошую за це, любі мої! Ніла з дітьми вирішила побути з мамою Аміною. Після всього, що дітлахи пережили ми не наважилися вести їх у гамірне місце. Та я не один. Мене супроводжує молодша сестра - Ясмін.

– Це така ясноока граційна принцеса, що наче зійшла зі сторінок східної казки? Я бачив її у вас раніше, а скільки їй тепер? – поцікавився Іван.

– Дев'ятнадцять скоро виповниться. Вона студентка Могилянки. Та власне навіщо розповідати? Он вони з твоїм напарником такого жару дають посеред зали! А малого Кіпрача наче підмінили. Крильця виросли й сяє та не відходить від Ясмін, – хитро посміхнувся досвідчений Тарік.

– Звідник ти, Каріме! Але пара дійсно очі сліпить, такі разом гарні! І мій напарник вже геть потік... Танечко, а що це ти робиш? – не зрозумів Іван, коли побачив як його кохана тихенько перехрестила яскраву пару.

– Я найщасливіша на землі й можу щиро відколоти шматочок та благословити Гену з Ясмін. Ви ж бачите, що амурчики вже заплутали їх у свою сітку Кохання! Генка так довго морозився через малюків. Нехай йому випаде Щастя!

Після цих слів Горностай не витримав і огорнув свою мудру й ніжну обома руками та тихенько промовив:

– Я кохаю тебе більше за цілий світ! І не буде такого дня, коли перестану це говорити. А ти, мій друже, все правильно зробив! Якщо наше братство перетвориться на родину - це буде просто фантастично... І те, що ви діточок охрестили та взяли Генку за хрещеного батька також багато чого варте. Ну, як це малюки жили без Божої підтримки?

Наразі Іван пригадав, як запитали у маленьких сиріток про хрещених, а вони про таких зроду не чули. Виходить, що їх кревні батьки якимись антихристами були? Тому й це питання вирішилося позитивно.

– Але ж Геннадій вже й так нам рідня, через малюків, – кивнув Тарік.

– То через малюків, а коли у Кіпрача з принцесою народиться двійня - отоді вже будемо пити кілька днів, Каріме! – весело заглядав у майбутнє щасливий чоловік.

– Амінь, брате! Не маю жодного заперечення, – обійняв його за плече Тарік і пішов на своє місце, щоб дати молодим Горностаям поринути у світ, за який вони боролися дуже важко.

Слова молодого Горностая не були пропущені Господом. Через кілька місяців Геннадій Кіпрач освідчився чарівній Ясмін, бо побачив у ній ту єдину й неповторну, яку так довго шукав серед мрій. І нехай її звати не Ніла, та він почувався навіть щасливішим, ніж в юності. Адже знайшов дівчину, що була чистіша за сніг, який так раптово вкрив Київську землю в день їх знайомства.

До речі, про справу «квітки папороті» назавжди забули, бо дійсно такого явища не існує на землі. А три щасливі родини проростають новими ніжними паростками й пускають міцне коріння, що так необхідне усім. То ж побажаємо їм довгого й насиченого добрими подіями життя і непереможного Кохання, яке тримає на собі цей неоднозначний світ!