Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Їхні шляхи завжди йшли під одним небом, та трохи різними розгалуженнями. Обидва відновлювалися — він після травми крил, вона — після того, як рештки дитячої наївності вмерли, залишивши по собі холодну порожнечу. Суверен наново вчився літати, суверена — не співчувати тим, ким харчується. Не мало сенсу прагнути визнання людей, це не її плем’я, більше ні.
Лишивши справи на стару упирку, Сава запропонував поїхати далеко з міста. Молоді веселилися, ганяючи рештки мисливців — тих, що ніколи не зникнуть, але і не стоятимуть так близько до нього без конкретного лідера. Довелося сісти на потяг, бо крила все ще заносили. Непогано вищій вампір впорався з поїздкою на самохідній машині. Цікаво, що б відчув, просидівши у літаку?
З усіх можливих місць на планеті, партнер обрав Чорне Море — місто Суліна, де колись відпочивав з родиною. Звісно, Магдалена вже не розповідатиме казок, а до дитячого табору у Ялті лишалося років сто, може, більше. Вони не хотіли повернутися до раю, то було б надто по-людські. Вампіри створювали власний.
— Я ще можу закрити очі на надмірну любов до людей. — Сказав Сава, ховаючись від останніх променів сонця під деревом. Звісно, такі як вони не могли знімати номер у готелі. Відпочинок був… Специфічним. — Але прошу: годі вже забирати мою вечерю!
— Беру те, що ловиться. — Відрізала білявка. Вона не вникала у критерії вампірів з вибору сорту людини.
— Другий тон з яскравим фоном. Кожен з тих, кого ти впіймала.
— Випадковість. Ти ж казав, доріт не змінюється, а інші групи крові вампіри не відчувають.
— Так. — Замислився суверен. — Проте вона з’являється ще до того, як ти вперше вкусиш. Значно раніше.
Вони дивляться одне на одного. В очах Сави спалахує щось нове, яскраве. Жага, надія, перемога… О, вона все ще не може зрозуміти, хоч скільки не вивчала його погляд.
— Кров Сильвії досі в моїх жилах, і рід Розаріт-Аморг не зітліє. Якщо просить, я знайду ще, для вас. Принесу останній подих людини на своїх устах. — Від цих слів білявка здригається. — І знаю, що ти приймеш.
Вмить виростають крила. Насправді, ті завжди за спиною — не бачиш, але відчуваєш, тепер Барвіна знає. Сава злітає, завертаючи на порожній, всіяний камінням пляж. Задивившись трохи на його волосся, дівчина кидається слідом.
Звісно, ніхто з них не зробить цей шлях світлішим.
Та принаймні, вони летітимуть разом.
