Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Якщо хтось думає, що після кави ми кинулися в ліжко, нехай піде до церкви або до психіатра! Бо в нас з Кирилом за плечима лежав важкий тягар невдалого кохання. Так, ми здогадувались, що подобаємося одне одному, але розпусна пристрасть наразі не на часі.

Гість заспокоїв мої сльози, побув ще трохи та й поїхав. Казав, як стану до роботи, відразу буде краще. Принаймні так він почувався сам.

Першого дня в агенції мене покликала Хрульова. Наша директорка - вреднюча баба, котрій нічим не догодиш. Я стільки користі приношу «Новоселу», але вона натхненно прочитала мені промову про моральність, відповідальність перед колективом, а наостанок ткнула носом у незавершені угоди.

Дівчата мене не чіпали. Язик свербів у кожної, але побачивши мій стан, завбачливо мовчали. Навіть пліткарка Жанна не намагалась жартувати.

Ходити до Навроцької мені заборонили лікарі. Періодично я цікавилася станом її здоров'я та він був важкий. Після могутньої хімічної атаки її завзятий організм боровся й не бажав здаватись. Якось чергова медсестричка таємно повідомила мені, що пацієнтка з сьомої палати то плаче, то сміється, то намагається втекти. Ну словом, геть неадекватна!

Я з’їздила до Магди на могилку і вкотре попрохала допомоги, але провидиця не надсилала більше вітерець, чи може я вже не звертала уваги на дрібниці? Так і жила Діана Ковтун лише турботами клієнтів «Новосела».

Вбивало те, що рятувальник Латуш, коли привіз з лікарні, був добрим й обіцяв не забувати... А потім просто зник! У таких випадках Софія говорила: «Іще один огидний чоловік...»

Сьогодні ввечері я вирішила переглянути старенький водевіль, котрий любила ще з дитинства. Підсмажила попкорну й створила атмосферу домашнього кінотеатру. Та власне через ту панель, на пів стіни, це й був кінотеатр. Навроцька причепилась якось: «Нехай твоє вікно у світ буде великим...»

Ну, я й купила, а куди мені дівати кошти? Родини чи людей, яким потрібна допомога, я не маю! Звичайно з кожної Угоди ми залишаємо процент, котрий директорка розподіляє між інтернатами для літніх чи сиротинцями, згідно з законом «Новосела». Та мій рахунок не страждає, а от життя Діани Ковтун сіреньке й непомітне.

Ось я почула телефон. Хотіла не відповідати, бо для клієнтів вже запізно, а більше в мене - ні душі. Та на екрані висвітилося лице, побачити яке я марила понад усе.

– Привіт, Кірюшо! Ти куди подівся? Я скучила за нашим спілкуванням, – не втрималася і сказала все, що накипіло на душі.

– Вітаю, Діно! Ти прости. Я радий чути саме те, що ти сказала. Був у відрядженні, на Сході. Там завалило шахтарів. Коли почув, все кинув і поїхав. Тобі казати не хотів, але наразі нам побачитися треба.

– То приїзди!

– Що зараз? А ти годинник бачиш? – спитав здивовано Кирило.

– Так, він переді мною. Тільки назавтра будуть справи, а післязавтра ще нові. Ось я й запрошую тоді, коли ми вільні, та якщо не хочеш...

– Уже поїхав! – швидко кинув слухавку мій співрозмовник.

Я не зірвалася, щоб одягати спокусливу білизну. Я її всю повикидала й носила найпростішу. Через гіркий недавній досвід, несправжнє та пихате доводило мене до сказу. Тому чекала на Кирила в простенькому домашньому вбранні, такою як була.

О двадцять третій тридцять він подзвонив у мої двері. Я відчинила та побачила спочатку букет ромашок. Ні не польових, звичайних наших. Але я їх люблю усі, ці сонячні створіння не можна не любити.

– Проходь, будь ласка. Це мені? Спасибі! – я нахилилася до пелюсток та відчувала запах меду.

– Привіт! Я сумував за твоїм затишком і поглядом, Діанко, – сказав тихенько й глянув так, наче хотів поцілувати. Та я сховалась за ромашками й пішла, щоб взяти їм будиночок з полиці.

– Розповідай: де це було та що з тими людьми? – перевела розмову на сумне, але Кирило відповів:

– Не хочу. Тобі тільки цього не вистачало. В моїй роботі інколи найкраще - це змовчати. Краще розповідай про себе.

– А що про мене? Нічого розповідати. Життя проходить повз й мене не зачіпає, – чесно зізналася йому.

Квіти стояли в кришталевому відерці. Не дивлячись на час, ми пили каву. Сиділи, як і вперше: нас розділяв обідній стіл та очі надихали. Аж раптом він спитав:

– А хочеш я залишусь?

– НІ! – скрикнула пронизливо, мов стукнули по голові. – ...Кірюшо, я не знаю.

– Зате я знаю, що ми обоє хочемо та опираємося і чомусь вважаємо, що нам цього не можна, – не змовчав щирий Латуш.

– Тоді давай відверто. Ось ти мені даруєш увагу й доброту. Я неймовірно вдячна та скажи: навіщо тобі збочена лесбійка? – сказала вголос і здалося, що вдарили ножем у серце.

На це спокійний рятувальник зреагував миттєво й різко:

– Якби ти була чоловіком, я б ударив! Не смій більше ніколи казати так про себе. Я поясню: чому? Ти народилась нічиєю. А потім злі потвори забрали найріднішу захисницю й знедолене дівчисько не розуміло: куди йти? І тут з’явилася вона - така всезнайка і всевмійка. Так, дійсно дамочка дала ази професії, але ж ти здібна. Навчав би кілер чи дизайнер, ти впоралась би й там. Хіба ти їй пропонувала ліжко? НІ. Чи підливала ту гидоту, аби забути про здоровий глузд? Також НІ. А може це тобі спало на думку вас убити? І знову НІ! Я взагалі не розумію, як ті її химерні справи проходили повз керівництво? Вона пишалася, що може вільно користуватися людьми. Ось ти її жалієш, а я вважаю, що катюзі по заслузі. Тому забудь і я ніколи не згадаю. Як скажеш - я піду, але приходитиму знову. Навіть не мрій, що я тебе залишу, рієлторко Діано!

Він стих, а я спочатку хотіла плакати та з кожним вірним словом мені ставало краще. Невже віщунка надіслала до мене янгола, щоб захищав? А як іще це пояснити? Ось Він примчав посеред ночі й лікує мою хвору душу.

– Кірюшо, я не очікувала, що ти стільки знаєш...

– Про ту тварюку? Жанка каже, що вся агенція спостерігала і пропускала повз її дивацтва. Хіба ти першою потрапила в тенета? А всі чомусь були сліпі. То мені їхати на хату, чи ти дозволиш вранці зварити ще раз каву? – з надією спитав Кирило.

– Куди ти вже поїдеш? Я - за каву! Диван цей для ночівлі підійде? – лукаво глянула йому в щасливі очі.

– Жартуєш? Звісно підійде. І для таких довготелесих тут вдосталь місця. А можна я прийму у тебе душ? – тільки тепер мені дійшло, що він відразу з летовища сюди прибув.

– Обов’язково увімкни масаж, класно знімає втому. У шафці свіжі рушники, бери який захочеш, – розквіт мій погляд, а сміливий рятувальник кивнув і зник з очей. Але мені здалося, що в голові обох майнула думка про щире і тісне взаємне спілкування, решту життя на цій землі.

Влада Клімова
Щоденники рієлторки Діани

Зміст книги: 32 розділа

Спочатку:
Розділ 1. Віщунка
1783445020
12 дн. тому
Розділ 2. Страшна звістка
1783445134
12 дн. тому
Розділ 3. Цікавий поворот
1783445239
12 дн. тому
Розділ 4. Стажистка
1783445311
12 дн. тому
Розділ 5. Банкет
1783445380
12 дн. тому
Розділ 6. Наставниця
1783445568
12 дн. тому
Розділ 7. Гріховний вамп
1783445660
12 дн. тому
Розділ 8. Сюрприз
1783445761
12 дн. тому
Розділ 9. Орендар
1783445835
12 дн. тому
Розділ 10. Ковток повітря
1783445911
12 дн. тому
Розділ 11. Інтуїція
1783446017
12 дн. тому
Розділ 12. І смерть не розлучить
1783446087
12 дн. тому
Розділ 13. Рятувальник
1783446179
12 дн. тому
Розділ 14. Янгол
1783446413
12 дн. тому
Розділ 15. Доброго ранку
1783446645
12 дн. тому
Розділ 16. Мій господар
1783446732
12 дн. тому
Розділ 17. День пригод
1783446817
12 дн. тому
Розділ 18. Син
1783446966
12 дн. тому
Розділ 19. Десерт
1783447081
12 дн. тому
Розділ 20. Диво
1783447137
12 дн. тому
Розділ 21. Благі наміри
1783447235
12 дн. тому
Розділ 22. Відео
1783447642
12 дн. тому
Розділ 23. Відпустка
1783447757
12 дн. тому
Розділ 24. Прихисток
1783447841
12 дн. тому
Розділ 25. Залиш її
1783447915
12 дн. тому
Розділ 26. Нова сторінка
1783448014
12 дн. тому
Розділ 27. Сивий граф
1783448105
12 дн. тому
Розділ 28. Горе
1783448214
12 дн. тому
Розділ 29. Гіркий мед
1783448515
12 дн. тому
Розділ 30. Мама і тато
1783448633
12 дн. тому
Розділ 31. Я винен
1783448792
12 дн. тому
ХЕПІЕНД
1783449019
12 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!