Спочатку:
На сторінку книги
Спільники пройшли до своїх апартаментів. Вони домовилися зустрітися через пів години у Ларса, щоб разом пообідати.
Дівчину захопила розкіш кімнат, не те щоб вона такого не бачила, але за майже пів місяця дешевих трактирів з мишами, тарганами і клопами… це був разючий контраст!
Найбільше вразило те, що було тепло, не тільки там де горіло полум'я в каміні. Тепло ширилося всією будівлею. Про наявність водопроводу і каналізації Рамія і мріяти не могла!
Це був рай! В кімнати доставили речі. Служниця, молода дівчина, принесла чисті рушники і халат, хутко приготувала ароматну ванну. Найманиця з полегшенням скинула брудний одяг, що тхнув потом і конем, і поринула в невимовне блаженство.
Служниця з огидою підняла з підлоги речі Рамії і терміново відправила їх у пральню.
Закутавшись в пухкий халат, дівчина заходилася перебирати свій дорожній мішок. «От халепа, — подумала дівчина. — Зовсім немає, у що вдягтися». Все було заяложене, окрім останнього комплекту спіднього. «Доведеться йти до Ларса в чому є». Ситуацію врятувала покоївка. Середніх років жіночка внесла до спальні гарну сукню кольору молодого листя і в тон їй м'які замшеві балетки.
— Леді Айрін, пан Блер наказав, щоб я вам принесла це вбрання. Звісно, воно зовсім не відповідає вашому статусу, але це всього на декілька годин, поки не вирішиться питання з вашим гардеробом.
Очі Рамії розширилися від подиву: «Леді Айрін? Пан Блер наказав? Та хто він такий, що всі у нього на побігеньках?» Дівчина було відкрила рот, щоб запитати, але вчасно збагнула, що не варто виходити з призначеної їй ролі. Гра почалася!
— Дякую вам, е-е…, як я можу до вас звертатися!
— Елеонора, пані! — Жінка шанобливо присіла в кніксені.
— Хм, Елеоноро, а звідки ця сукня? — поцікавилася найманиця.
Покоївка зашарілася, проте жваво відповіла:
— Леді Айрін, ви не подумайте нічого такого, це уніформа нашого гостинного двору, — і з хвилюванням додала:
— Але вона зовсім нова і черевички теж нові! Якщо ви хочете, я можу занести в пральню інші ваші речі, на завтра все буде чисте!
Рамія посміхнулася жінці, їй сподобалося просте і відкрите обличчя покоївки. Вона зібрала свій вживаний одяг і з вдячністю віддала Елеонорі.
Сукня хоч і була простою, але на диво пасувала дівчині. Ліф з вирізом, прикрашений скромним мереживом, і шнурівкою спереду щільно обтягував дівочу фігуру. Рукава-ліхтарики ніжно обіймали дівочі руки. Пишний низ довгої спідниці прикрашала вишивка з ніжним рослинним орнаментом.
Найманиця дістала з похідної сумки прості шпильки і заколола по боках ще трохи вологе волосся.
«Селянка-панянка!» — подумала, дивлячись на себе в дзеркало.
Дівчина гадала, як правильно вчинити: чекати, щоб Ларс по неї зайшов, чи самій піти до нього? Незаміжні леді наче як не бігають по номерах неодружених чоловіків? Обумовлені пів години вже спливли, а Рамія все топталася на місці, Ларс теж не поспішав приходити по неї. «Те, що в мене роль знатної айри, не означає, що Ларс має поводитися відповідно до мого нового статусу» — розмірковувала найманиця, і тому вирішила: «Раз гора не йде до Рамії, то Рамія йде до гори!»
Рішуче підійшовши до своїх дверей, дівчина смикнула за ручку і ледве не налетіла на Ларса. Чоловік стояв з занесеною рукою, трохи розгубившись, і з легкою усмішкою промовив:
— О, саме хотів постукати, а ти вже тут! Тобі личить ця сукня! — і оцінювальним поглядом ковзнув по Рамії.
— Ти теж приємно змінився, — буденно відповіла найманиця. А про себе подумала: «Нехай не тішиться! Хоча ж гарний, зараза!» Дівчина ще раз мигцем глянула на чоловіка: поголене мужнє обличчя; хвилясте вологе волосся кольору воронячого крила; злегка розхристана біла сорочка з тонкого батисту вигідно підкреслює дужу засмаглу шию; темні штани обтягують сильні стрункі ноги…
— Намилувалася?! — інтимно запитав Ларс, схилившись до Рамії. В його темних, як літня ніч, очах скакали бісики.
— Що?... Та дуже треба! — стрепенулася найманиця і невдоволено запитала: — То ми йдемо їсти чи так і стоятимемо тут, наче вкопані?
Чоловік посміхнувся і жартівливо запропонував Рамії взяти його під руку:
— Прошу, леді, найкращі страви «Рози вітрів» чекають, щоб ви їх скуштували!
— Паяц! — кинула глузливо найманиця і, ігноруючи руку Ларса, впевнено пішла до його кімнат.
