Раді Вас бачити!

Виступ Ліріель тільки закінчився. Глядачі були в захваті. Худенький, гарненький актор, робив цікаві фокуси, Підіймав важкі речі навіть не морщачись. Виступ був дивовижний. Акторам кидали монети, солодощі і квіти. Ліріель також отримала свою, першу зароблену монету. Може й не зовсім чесно та люди хотіли шоу. І вона подарувала його їм. Крейг, як завжди був поруч. Він мовчки дивився на щасливі очі дівчини. І в ньому щось глибоко ворухнулось, якесь нове відчуття. Щось тепле й приємне.

Вона повернулась до дракона з палаючими від радості очима. Не звертаючи уваги, що хтось може побачити як вона розмовляє сама з собою, дивлячись кудись вгору.

- Я залишу цю монетку собі на згадку. – говорила вона – За весь той прекрасний час, що ми провели з тобою разом.

Крейг мовчки з теплом дивився на неї

- Мені треба почепити її на мотузку й повісити на шию що б не загубити. – принцеса забігала очима шукаючи де знайти мотузку.

Тут, через декілька рядів з товаром, вона побачила прилавок з різноманітними стрічками. Тоненькі й широкі. Вони яскравими змійками скупчились на прилавку заманюючи покупців. Ліріель побігла в натовп, бажаючи скоріше добратись до прилавка зі стрічками. Крейг не встиг і оком мигнути як вона змішалась із натовпом. Він невдоволено загарчав. Звісно вона повернеться назад, до возів артистів, та, раптом, її хтось посміє скривдити. Він вдивлявся в натовп шукаючи дівчину. Он вона, вже майже підбігла до бажаного прилавку, та раптом врізається в спину чоловіка, який неспішно йде повз. Крейг трохи розправив крила та приготувався до стрибка. Якщо чоловік захоче хоча б гримнути на дівчину йому буде непереливки. Чоловік обернувся до дівчини. Лише тоді дракон, побачив обличчя та впізнав Раєля.

 Воїн неспішно йшов до вибраної корчми й уважно прислухався та придивлявся до натовпу. Он покупець з продавцем сваряться за ціну. Трохи осторонь пройшли два охоронці. Якийсь п’яний всівся прямо на прилавок, з явним наміром відпочити на товарі пухкої жінки. Вона не задоволена звісно цим. І вже бере в руки гарного дрючка. Навряд пияці вдасться відпочити. Тут несподівано він відчув чуттєвий поштовх у спину. Чоловік швидко обернувся. В нього врізався якийсь юнак та не втримавшись на ногах впав на землю. Трохи розгублений погляд хлопця показував, що він зробив це не навмисно. Можливо його хтось штовхнув. А може сильно поспішав та не проскочив. Шапка трохи з’їхала в бік. Та хлопець швидко її поправив. А потім подивився на Раєля. Той як раз подав йому руку, щоб допомогти підвестись. Раєль застиг. Погляд очей літнього неба з під довгих вій змусив його заціпеніти. Юнак посміхнувся, та спершись на запропоновану руку воїна, підвівся. Раєль моргнув струшуючи з себе остовпіння.

- Дякую – дзвінко промовив хлопець та поквапився по своїм справам далі.

Раєль якусь мить проводжав його поглядом. Потім тряснув головою. Щоб так реагувати на хлопця це було вперше. Він що зовсім в цих походах з глузду з’їхав, щоб почати звертати увагу на молодиків. Ніколи за собою такого раніше не помічав. Чоловік відвернувся та не втримавшись знов поглянув у бік хлопця що стрімко віддалявся. Замружив очі та різко їх відкрив. А потім придивився уважніше. Хода легка. Йде трохи поводячи стегнами. Одяг хоч й мішкуватий та…

Раєль навіть посміхнувся сам собі. Це дівчина. Ще кілька митей уважного погляду й він був майже впевнений в цьому. Та один процент залишався, що він все ж помиляється. Чоловік рушив слідом, вмовляючи сам себе, що просто хоче перевірити.

Крейг залишився стояти на місці та спостерігав за всім, що відбувається. Він бачив як Раєль рушив за принцесою. Бачив, як чоловік не спішить підходити та тримається трохи осторонь. Як дівчина обирає стрічку й ховає її разом із заробленою монетою, ніби це найдорожчий скарб на усім білім світі. Ось вона задоволена повертається назад. Снуючи туди сюди люди, на мить, затуляють її від погляду дракона. І ось… її немає. Крейг витягнув морду вглядаючись в натовп. Бачить Раєля який швидко прямує кудись. Дракон не бажаючи більш просто спостерігати, прямує за чоловіком.

Ліріель всміхнена та в мріях, як буде носити зароблену монету, вже поверталась туди де залишила чорного дракона. Ще й плече трохи болить. Як вона могла врізатись в того чоловіка? В нього такий глибокий погляд та міцні руки. Вона ніби знов відчула тепло долоні яка, лише мить тримала її за руку. Трохи замислилась. Як раптом її боляче схопили за лікоть та вкинули до якогось провулка. Вона навіть зойкнути не встигла як опинилась у тихому не зовсім чистому кутку за будинком, кинута на землю.

Перед нею височів високий чолов’яга не дуже привабливої зовнішності, з кривою посмішкою, яка не віщувала нічого гарного. В руці він тримав ніж. Криве лезо загрозливо блиснуло. Ліріель сторопіла. Лише в кількох метрах звідси галасливе життя, а тут тиша й немає звідки чекати допомоги. Крейг навряд знає де вона. А на свої сили покластись вона точно не зможе.

- Віддавай! – загрозливо прогарчав незнайомець.

Дівчина кліпнула.

- Віддавати що? – трохи тремтячим голосом промовила вона.

- Віддавай коштовності які ти щойно сховав – прогарчав той, насуваючись на неї.

Віддати першу монету яку вона щойно заробила!?

- Ні! – вигукнула вона так, що навіть нападник не очікувано відступив на крок.

- Тоді пожалкуєш.

І він ступив до неї.

А потім якось несподівано, відлетів убік та розпластався на землі стогнучи та тримаючись за боки.

Ліріель сторопіла. Перед нею стояв чоловік з яким вона стикнулася на базарі та стримано посміхався. В його руці була затиснута… парасолька. Бузкова з мереживом. Парасолька? Це ж її парасолька!

Він знов подав їй руку в яку вона, не вагаючись, вклала свою долоню. Тепла, надійна рука тримала її сильно й ніжно водночас. Ліріель зашарілась. І тільки тепер побачила за плечима цього чоловіка Крейга. Квіти все так же тримались на його лусці погойдуючись від різких рухів. А над ним!!!

- Луміра!!!

- Ліріель!!!

Водночас крикнули дівчина та дракониця й кинулись одина до одної. Раєль підійшов до Крейга. Чорний дракон опустив морду й чоловік щиро обійняв свого друга. Дракон зажмурився на мить та в куточках очей розплавленого золота, блиснула теплота. Вони нічого не сказали один одному. Слова були зайві. Чоловік зі своїм драконом відчували один одного й слова були тут недоречні.

Принцеса та дракониця раділи обіймаючись та цілуючи одна одну. Говорили одночасно не звертаючи увагу на воїна та його дракона. Крейг взяв за комір, нападника, та викинув його за ріг. Щоб не заважав виливатись почуттям представницям жіночої статі.

Крейг та Раєль стояли поряд та дивились на принцесу Ліріелу та Луміру.

- Квіти!? - Посміхаючись кутиком рота промовив Раєль.

Дракон зітхаючи випустив трохи диму.

- Я невидимий для інших. – рикнув він.

- Я тебе бачу – продовжуючи по доброму глузувати з друга сказав чоловік.

- І я тебе бачу! – не втрималась дракониця, щоб не встряти в розмову.

- Це принцеса.- ніби цим все пояснив, мовив дракон. – А в тебе нова парасолька?

Він покосився на воїна який продовжував тримати в руці бузкову парасольку з рюшами.

- Це Луміра – навіть не повернувши голови відповів Раєль, Ніби це все пояснювало. Й додав зважаючи на прискіпливий погляд дракона. – Довго пояснювати.

Принцеса Лірієль сиділа на землі тримаючи в обіймах свою супутницю. Та радісно тріпотіла крилами й притискалась до дівчини сильніше.

- Парасолька це перше, що я знайшла в сумці коли побачила як Раєль майже біжить в цей провулок. – пояснювала дракониця.

Всі дивились на неї чекаючи продовження.

- Я ж його вже чекала біля фонтана. Підлетіла вище щоб краще бачити площу. – продовжувала розповідати дракониця.

 - Бачу, він уже іде в мою сторону. – Луміра жестикулювала лапками дивлячись на принцесу.

У принцеси капелюх з’їхав з голови й густі золотисті локони розсипались по плечах. Раєль дивився на неї не зводячи погляду.

- Аж тут, - продовжувала Луміра - біля лотка з рибою, закричав торговець сварячись на собаку яка вже бігла з рибою в зубах. Я нічого не робила. Лише хвостик у рибки повернула так щоб їй було легше схопити.

Лірієль підняла погляд та подивилась на Раєля.

- Коли знов дивлюся, а Раєль мчить від мене в якийсь провулок. Ось я й полетіла слідом.

Крейг хмикнув.

- І врізалась в мене – рикнув він награно суровим тоном.

Ліріель соромлячись відвела погляд знов на свою подругу.

- Я тебе не бачила! – аж підстрибнула, в руках принцеси, дракониця.

- Я тебе теж. – буркнув Крейг. – Я побачив Раєля. Він біг в цей провулок. Я зрозумів що з принцесою щось трапилось і він спішить допомогти. Тому я теж направився сюди.

Луміра випросталась.

- Ти ледве мене не розчавив! – строго дивлячись на чорного дракона пискнула вона.

- Я ж кажу. Я тебе не бачив. - Луміру ця відповідь начебто задовольнила й вона вже повернулась знов до дівчини й продовжила свою емоційну розповідь. – То ми з драконом стикнулись. Не бачачи один одного. А потім, бац! Щось яскраво блимнуло та я побачила великого, чорного дракона. Але не злякалась!

Крейг шумно випустив пару та підвів погляд вверх. Луміра щиро посміхнулась.

- Я побачила як Раєль тихо підбіг до незнайомця. Але в руках у нього нічого немає, а у того ніж. – вона зробила театральну паузу – І я зрозуміла, що треба щось робити. А твоя ж сумка зі мною.

Вона обвела всіх переможним поглядом. Та з гордістю мовила.

 -Парасолька нас спасла!

Ліріель не витримала, розсміялась. За нею почали сміятись всі інші. Навіть чорний дракон, не стримував поблажливої усмішки.